Блог | Молитва за український Бродвей

За 25 років Незалежності мій красивий і легендарний Київ опинився в десятці найбільш непридатних для життя столиць світу і тільки за останній рік погіршив свої показники на 26 процентних пунктів і – о, сором! – зараз займає 131 місце в списку 140 столиць світу. Гірше нас - тільки столиці Сирії, Лівії, Нігерії, Бангладеш, Папуа-Нової Гвінеї, Алжиру, Пакистану, Зімбабве і Камеруну.

Не знаю, скільки й у чому ми маємо відіграти, щоб повернутися хоча б на рівень 1991, коли Хрещатик був у Каштанах, а Київ - у Топ-30 європейських міст… Але точно знаю, що чимало процентних пунктів рейтингу британського журналу "The Economist" Київ додав би, якби на мапі столиці були щоденні бродвейські мюзикли, що є однією з важливих рис іміджу Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Гамбурга, Праги, Москви, etc – і присутність яких в житті міста бачить кожний турист і експерти. Наразі ж в очах не тільки англійців із "The Economist", але й усієї театральної спільноти світу, Київ – те єдине парадоксальне місто, у якому театри роблять збитковими, а музичну спільноту все ще годують оперетами. (В усьому світі оперета наказала довго жити у 1920 роках в США, коли з’явилися мюзикли.)

Передумови для українських мюзиклів я вже бачу. Це - постановки, які робить на ВДНГ команда каналу СТБ, які є дуже близькими до американських та англійських театральних стандартів якості продукту. (Той, хто був на постановках Костянтина Томільченко, хай собі уявить: якби актори не тільки грали й танцювали, а ще й так само б гарно співали "наживу" і… розмовляли.)

Читайте: Про що б задуматися новому міністру культури

До того ж, усі 28 бродвейських стандартів в Києві теоретично можливо відтворити навіть попри наше ганебне 131 місце у 2016. А значить, рано чи пізно у столичної громади з’являться шанси бути прийнятими в міжнародну мюзиклову спільноту і кияни зможуть теж долучитися до всесвітньої культурної спадщини мюзиклів. Для чого? Та хоча б для того, щоб показати тим самим кримським дітям, яких відразу після окупації Криму в Москві зустрічали в Большому Театрі захоплюючим мюзиклом "Призрак оперы", що й у співочому Києві ця культура існує також. І щоб будь-який українець з діаспори, що не раз бував на Бродвеї чи на Уест-Енді, приїхавши на батьківщину, міг підтвердити землякам: так, саме від цього так шаленіють американські та англійські театрали.

Долучитися до провідної світової театральної культури хочеться ще й тому, що у 1914 році Київ мав 198 театрів і найбільшу кількість пісень в світовій музичній бібліотеці ЮНЕСКО, дякуючи кобзарській культурі - "made in Ukraine". А ще тому, що навіть у Москві після сумнозвісного теракту на першому російському мюзиклі "Норд-Ост" на Дубровці (одним із продюсерів якого був українець Олександр Цекало), бродвейські мюзикли настільки бурхливо розвиваються, що за 13 років у москалів йде у щоденному показі від 6 до 8 мюзиклів (на Бродвеї, для порівняння - 40-42). І це – попри продюсерську невдачу Кіркорова з мюзиклом "Чикаго" та Бориса Краснова з мюзиклом "42 вулиця".

Читайте: Кохання хочеться й відьмам

Втім, наразі Київ безнадійно відстає навіть від тої ж Москви по розумінню значення творчості для виховання нації та інвестиціям в мистецтво. Плюс - в нас досі не проведена театральна реформа. Та найголовніше – інше: за чверть століття (!) Незалежності досі не прийняті Закон про Спонсорство і меценатство та Закон про чесні відрахування в український ДААСП, що неабияк гальмує взагалі розвиток усього творчого в Україні. І, як не сумно визнавати поразки, усі зірки українського шоу-бізу, які були в Парламенті – а це: Руслана, Вакарчук, Баграєв ("Таврійські ігри"), Білозір, Повалій, Огнєвич – не змогли пробити бодай один з цих законів (вони прийняті навіть у москалів!) і зійшли з дистанції. Чи вдасться це наразі єдиному представнику українського шоу-бізнесу в Парламенті Євгену Рибчинському – покаже час .

Я задумуюся щодо іншого: ну, не може світова музична мода на бродвейські мюзикли так довго обходити Київ та Україну. Нефарт, як і тропічний дощ, яким би довгим він не був - одного разу закінчиться і зірки зійдуться. Як казав наш класик, ніщо не зупинить ідею, час якої настав. І коли українська нація розсмакує та вподобає це блюдо, навчиться його готувати і на ньому заробляти – суспільство на власні очі побачить, що театр може бути і прибутковим, і якісним, і українським за своєю сутністю. Адже бродвейські мюзикли – це сучасні Кобзарі світу, бо розповідають історії піснями.

Читайте: "Звуки музыки" в Киеве: чему бы удивился любой бродвейский продюсер

Так що питання, чи може не сподобатися співаючій українській нації та театрально-вибагливим киянам головна американська театральна культура, що давно причарувала весь світ і увібрала в собі все краще від театру, кіно і шоу-бізнесу – вважаю за риторичне.