Блог | Для тих, кому цікаво, що буде далі

Путін війни не оголошуватиме - воюватиме під прикриттям заяв Лаврова. Бо оголошену війну Росія зобов'язана виграти (або загинути), а зараз, судячи з того, що в бій вже ідуть строковики, певності у виграші нема. Російська армія вирішує сьогодні одночасно дві задачі - віджати максимум території та перевірити свою готовність до війни, а головне, до окупації України.

І тому усе залежить тільки від нашої стійкості. Військової, громадської і державної. Росія впевнена, що українська демократія і свобода слова швидко розвалять державу в умовах війни. І нам теж треба усвідомити цю небезпеку.

Український спротив повинен бути твердим, одностайним і, на жаль, довгим. Бо час сьогодні починає грати на нас. Час - чи не єдиний наш шанс.

Силою зброї ядерну державу нам не перемогти. Потрібен час, щоб нариви, які зріють в імперських нутрощах північного сусіда налилися під тиском війни і прорвали. Потрібен час, щоб національні автономії РФ, мусульманські чи буддійські за вірою усвідомили, що їхніх дітей відправляють на бійню за православ'я та "русскій мір". Потрібен час, щоб справжні і мальовані рейтинги Путіна відрізнялись не менше ніж свого часу Януковича. Ми не віримо у демократичні перспективи російських народів, але твердо знаємо, що своя сорочка ближча до тіла. Особливо гостро це усвідомлюється під час війни.

15000 загиблих у Афганістані розвалили СССР. Задача військових - забезпечити окупантам не менші втрати. Решта повинні регулярно повідомляти громадянам Росії правду. Інформаційна війна сьогодні не менш важлива ніж збройна.

Ну і останнє. У Росії є дуже небезпечний союзник. І ім'я його - паніка. Подолавши цього ворога ми вистоїмо точно. Думати треба не тільки коли щось робиш. Думати треба і коли говориш чи пишеш. А особливо, коли повторюєш. Бо усі ми - особи публічні. І на інформаційній війні слова наші - не просто висловлювання, а зброя. І дуже небезпечна. А коли у твоїх руках зброя, треба думати, у кого цілиш і що буде після твого пострілу.