Блог | "Ми досі чекаємо, що Володимир повернеться, обійме нас і скаже, що все добре…"

Володимир Усенко та Тетяна Штих – були звичайною українською родиною, яка мала плани, мріяла, працювала, хотіла зустріти старість, виховати сина, пишатися його успіхами і здобутками і просто радіти життю. Але війна перекреслила всі плани…

Один з одним, майбутнє подружжя познайомили родичі Володимира, які разом з ним працювали на заводі. Тетяні чоловік одразу сподобався за відкритий характер, мужність та почуття гумору. "З Володею завжди було про що поговорити. Він мене підтримував, у всьому допомагав, а головне – ніколи не давав сумувати. Буває, йду собі задумливо, а Володя вигадує якісь історії або готує черговий сюрприз", - згадує дружина Володимира – Тетяна Штих.

Через місяць після знайомства, молоді почали жити разом, а незабаром – одружились. Зі слів жінки, сім’я для Володимира завжди була головним у житті. У роки "перебудови", завод, на якому працював Володимир Усенко, припинив своє існування. Тож волею долі, чоловік пішов до правоохоронних органів, працював інспектором ДАІ. Пропрацювавши декілька років, у 2004 році, відповідно до тодішньої реформи, його також скоротили. Тоді ж, в родини народився син Дмитро, який від народження страждає на астму. "Як нам весь цей час було важко і складались несприятливі обставини, Володимир жодного разу не опускав рук. Підтримував мене та не дивлячись на постійну зайнятість, знаходив можливість підміняти мене на нічних чергуваннях в лікарні, біля палати сина. Зараз я вже можу ствердно казати, якби не він, не знаю, як би я сама справилася", - говорить Тетяна.

Лікування дитини постійно потребувало коштів. Тож Володимир, не чекаючи біржових виплат і пошуку підходящої роботи, відкрив майстерню з ремонту побутових електроприладів та перетворив власне хобі (бджолярство) на невеликий прибуток. "У Володимира на дачі була своя пасіка, що лишилась від батька, який і навчив його "медовій справі". За пасікою він із задоволенням доглядав і збирав чудовий мед, яким пригощав всіх знайомих та друзів, так з’явились і перші покупці", - розповідає Тетяна Штих. Жінка говорить, що коли випадали паузи між лікуванням сина, (це були місяці в стаціонарі з уколами та крапельницями), вони з батьком полюбляли разом проводити час.

А потім почався Євромайдан. Володимир разом з друзями були його активними учасниками. У Харкові долучилися до "Автомайдану", а потім сформували місцеву "Самооборону". "Зрозуміло, що кожна жінка переживатиме в такій ситуації за свого чоловіка. От і я пробувала відговорити Володимира брати в цьому участь, апелювала, що в нас хвора дитина, якій потрібен батько і, що ми не переживемо якщо щось станеться. Але переконати у чомусь Володимира, якщо він вже прийняв рішення, було неможливим. Він казав, що потрібно захистити місто, а все що він робить, це заради мене і нашого сина", розповідає дружина Володимира Усенка.

З початком АТО, Володимир Усенко не став ховатися чи чекати, коли прийде повістка. А сам пішов до військкомату, просити, аби відправили на Схід. "Тоді я хвилювалась чи не найбільше і востаннє попросила подумати, можливо, не варто. Проте Володимир був безапеляційним. Він сказав, що це його шлях і обов’язок і він має йти. Навіть телефон вимкнув і сказав, що б не переживали і він сам зателефонує, як все скінчиться. Я і досі чекаю, що він подзвонить", - стримуючи сльози розповідає Тетяна.

Володимир Усенко перебував у складі 92-ої окремої механізованої бригади. Так співпало, що тоді почався наступ на Іловайськ і Володимир попросив командування відправити його у саме горнило боїв. У ніч з 27 на 28 серпня 2014 р. Володимир потрапив під обстріл диверсійно-розвідувальних груп та російською артилерією неподалік від с. Новозарівка. Відтоді, солдата більше ніхто не бачив. І лише 25 вересня 2014 р. Володимир Усенко був знайдений пошуковою групою "Місія "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") і Ідентифікований за експертизою ДНК. Поховали героя 15 березня 2015 р. у рідному Харкові. Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Володимира Усенка нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Родина Володимира Усенка: дружина Тетяна та син Дмитро і досі не вірять, що батька більше немає. Хлопець часто згадує свого тата та жалкує, що багато чого не встиг йому сказати, а ще астма, яка впродовж півтора року не давала про себе знати, знову повернулися із загостренням. Тож Дмитро потребує коштів на лікування. Давайте разом допоможемо Дімі побороти хворобу і зробимо все, аби його життя стало кращим.

ШТИХ ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА TETIANA SHTYKH 4188370026825938 (Райффайзен банк "Аваль")

ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?