Блог | У будь-якій незрозумілій ситуації – бий в морду!

В маршрутці, метро, таксі головна тема – не війна на Сході, не теракти в Парижі, а розмови про те, як один політик заціджує іншому.

Ми настільки переймаємось цим питанням, що забуваємо, навіщо взагалі існують народні депутати. Ми забуваємо про проблеми вдома – аби тільки поговорити, як комусь провели операцію на обличчі шляхом тактичного втручання кінцівки.

Хтось отримує від цього задоволення. Одні думають - "подєлом", отримав, що заслужив. Буде знати. Інші – ай, молодець, вміє відстоювати свої переконання. Ніхто просто не задумується над тим, що це не змінює політичні розклади. Людина з фінгалом не перейде на бік тих, хто "подарував" їй ліхтаря під око.

Ми всі розуміємо, що ніхто з них не буде притягнений до кримінальної відповідальності. І логічно вважаємо, що дозволено верхам, те дозволено і низам. А що – комусь можна, а мені - ні?

Як учителі виховують дітей, так політики виховують суспільство. Тільки сіють вони зараз уже не "розумне, добре" (хоча сподіваюсь, що і не "вічне"). Ми забуваємо про тих, хто дійсно пише законопроекти, хто намагається хоч щось зробити у парламенті. Може згадаєте п’ятірку депутатів, хто вніс найбільше законопроектів? Ні? Зате п’ятірку яскравих бійок назве кожен. Для ЗМІ і для народу важливіші "видовища" з розбитими носами та струсом мозку.

Читайте: Постпарижський синдром. Почути ІДІЛ

Але більша проблема навіть не у них. Проблема - у суспільстві, яке обирає депутатів, які дозволяють собі застосовувати кулаки. Це ми даємо їм право на аперкоти та хуки для доведення власної правоти. Це ми несемо відповідальність, що замість законів вони піаряться роликами про кулачні бої.

Політика – це мистецтво можливого. Це мистецтво домовлятись. І якщо у когось закінчуються аргументи і його перемикає на "Чака Норріса", то політика замовкає. І як "політики" вони вмирають. А замовкають політики - починають говорити гармати. Тож коли ми обираємо їх – ми обираємо: а) агресію і насилля; б) видовища замість хліба. Ми голосуємо за війну. Війну не лише на Сході, війну всередині суспільства.

Читайте: Граната в "Свободу"

Так, Україна не має можливості "мочити терористів по туалетам" усього світу, наша політика, наш інформаційний простір пропонує інше – внутрішній бойовик. І коли ми на нього ведемось, ми ризикуємо перетворитись на російське суспільство. Але "годувати" нас будуть не агресією назовні, а в середину.

Любіть Україну, любіть один одного. Не ставайте гвинтиками російської стратегії гібридної війни. Не дамо агресору шансів. Make love, not war!