Блог | Спитайте себе – за чиїм сценарієм ви живете?

Питання "як знайти свою справу" затерте до дірок. Особливо ця тема актуальна серед нас 30-літніх. Покоління, яке, якщо узагальнити, не обирало ким бути після школи, а просто йшли вчитись в універ, де були "знайомі". 

Як результат, маємо цілу армію молодих людей, які потрапили не туди, куди треба і роблять не те, що хотіли б.

Як вибратись з цієї ями?

 Одразу скажу, що варіантів багато, зокрема, залишатись на місці, бо може то не така вже й яма. Кожному своє. Немає однакових для всіх рецептів, комусь офіс – це вершина мрій, комусь – домашні тапочки і чашка какао, а ще іншому – пальма і дистанційний бізнес. Вершини бувають різні. 

Я коротко розкажу про свій досвід пошуку своєї справи і зроблю свої висновки. 

Мені було 5, потім 10, і я мріяла бути художником. Добре малювала, але батьки були зайняті і не мали можливості возити мене кудись на заняття. Згодом забулось. 

До років 15 я захотіла бути телеведучою, щоб всі мені плескали. Художня академія не розглядалась взагалі, бо що таке художник? Бідняк. Так мені тоді казали. А журналістика – це ок, це престижно.

12 років досвіду роботи кореспондентом-редактором-співведучим, Львів-Київ. Те, що хотіла - отримала, в телевізорі покрасувалась, мені навіть плескали. І тут найголовніше. Коли ти досягаєш цілі, в моєму випадку – півтори години в ефірі поруч із Савіком Шустером – щось в грудях починає підступно муляти. Божечко, невже то воно? І то все? Заради чого?

Почалися активні пошуки та копирсання. Знайомо , правда? Тобі 30 і ти починаєш все з початку. 

На той період я м’яко осіла в мегакомфортному офісі однієї крутої міжнародної компанії, як редактор у корпоративному журналі. З хорошою зарплатою, додатковим вихідним, можливістю дописувати з дому, зі смачною кавою, чудовим колективом, і всякими іншими няшками. Але все було не те.  

-    Працюю до кінця року, і починаю малювати, - випалила якось в серпні своєму чоловікові. Душа таки докричалась, я її почула.

Мольберт, полотна, папір, пастель, фарби. Я на балконі – пригрілась, де знайшлося місце. Третій місяць не отримую зарплати, чоловікових грошей вже не вистачає, нерви, як натягнуті струни. Але не здаюсь. Я художник. 

З того часу минуло два роки. Про перші продажі і те, як знайти перших покупців, напишу в іншому блозі. Зараз лише про вибір і як зрозуміти себе.

Отож, мої висновки та поради для тих, хто шукає:

1.    Спитайте себе – що ви хотіли та любили у дитинстві? 

Питання банальне, але дієве, якщо справді копати глибоко. І не буває, чуєте, не буває так, щоб нічого! Діти завжди хочуть чогось і бути кимось. Відповідь "не знаю" – не рахується. Вона дорівнює – не хочу знати. Копайте!

2.     Спитайте себе – чим би ви займались, якби не треба було заробляти?

 Уявіть, що маєте на рахунку мільйон, що забезпечені до кінця життя і вам більше ніколи не треба насилу прокидатися о 7 ранку та йти в офіс. Думаєте, нічим би не займались? Не правда. Людина без діяльності не може. Це як хоумскулер (читайте інші мої блоги). Якщо дитині дозволити не ходити до школи, не вчитися, вона лише перші півроку-рік нічого не робитиме, а далі все-одно почне пізнавати-шукати інформацію, просто у своєму ритмі.

3.    Спитайте себе – за чиїм сценарієм живете? 

Навряд чи за своїм. Кому догоджаєте, чиє життя проживаєте, чиїми переконаннями керуєтесь? Спитайте це наодинці, в тиші, правдиво, ніби з Богом спілкуєтесь. Спитали і мовчите. Зазвичай, перше, що спадає на думку і є правильна відповідь. 

Записуйте, аналізуйте. А коли матимете виписані чужі переконання, спробуйте їх переписати на свої, перекроїти, і завчити як святу мантру.

Я не психолог, не коуч, і не медіум. Можливо мої поради до болю смішні. 

Але вони щирі і перевірені на собі. Кілька років пішло на те, щоб я докопалась до тої маленької дівчинки в собі, полюбила її наново, і дозволила жити по-своєму, наперекір всьому. Це не просто, але можливо. І дуже кайфово.

Тримайтесь, дорогі!