Блог | Неймовірна краса чайних плантацій

Одного чудового дня наші нові знайомі запропонували поїхати з ними в Cameron Нighlands, подивитись чайні плантації. Вони їхали автівкою, тут гріх було відмовлятися.

Стартували о 8 зранку. Переїхавши довжелезним мостом з острова Пінанг на Малайський півострів, ми мчали чудовою трасою в південному напрямку. Через кілька годин GPS скерував нас на схід і вивів з хайвею. Дорога повилась крутими серпантинами по горах й стала трішки гіршою. Відповідно й швидкість знизилась зі 110 до хтозна якої. Замість запланованих чотирьох годин ми їхали п’ять. Але то вже не так важливо.

Бо важливішим є те, що десь о першій, коли сонце, якого тоді не було через хмари, мало стояти в зеніти, ми велично й з посмішками на вустах вже їхали по Cameron Нighlands. Довкола нас яскравим зеленим кльором розкинулись чайні плантації, довкола між горами зависали хмари й так само спокій й неймовірне щастя висіло над нами. Малючки, наш син Марко та син знайомих Діма, казились від радості, напевно їх збуджували ті яскраві зелені барви.

Ми минали вказівники, що мали вести до плантацій полуниці, якихось квітів і ще чогось. Найперше в нас було бажання побачити як роблять той знаменитий малайський чай "Boh". Вузенька дорога крізь круті гори, де так само круто росли зелені кущі чаю, привела нас до парківки, а там почалась злива, як посвята в щось нове й досі незвідане. За якийсь час приїхав жовтий шкільний автобус, який саме й возив людей на гору, де знаходилась чайна фабрика Вoh. Лило тоді добряче, зелені листочки на кущах збуджувалися від свіжості, а ми смирно сьорбали місцевий чай в кафешці при фабриці та насолоджувались красою довкола. Нашому Маркусику дуже сподобався м’ятний чайок. Нам же – всі три, що скуштували. Якщо пити більше, то можна втратити післясмак кожного випитого чайку.

А далі була коротка екскурсія маленьким й таким відомим заводом. Ну дуже коротка екскурсія, проте залишила приємні враження.

А потім ми блукали серед кущів чаю, фотографувались, милувались, зливались з природою та ловили себе на думці, що виникає бажання залишитись тут назавжди. Але реалії інакші – смеркало, треба їхати далі. Ми ще хотіли багато чого подивитись, але так й не встигли. Намагались потрапити на найвищу тут, в Cameron Нighlands, гору, але дорога туди була перекрита через якись ремонт.