Блог | В Україні могло бути ще не таке Алеппо

Є деякий цинізм у тому, коли місто з історією у 5000 років, згадуване в "тисячі і одній ночі", як символ розкоші, східної вишуканості, торгівлі - перетворюється в банальний братський цвинтар. А все, на що здатен світ: запостити хештеги, погасити ліхтарики на Ейфелевій вежі чи оголосити політичне обурення з комфортного Берліна.

Всі, хто постить фотки Алеппо в українському сегменті Фейсбуку, мають згадувати Донецький аеропорт, Савур-Могилу, Широкіне, Піски, "промку". Всіх тих незнайомих пацанів у підбірках "Цензора" - хто, де і чого загинув за останній місяць, що лишилось після нього і звідки цей покійний Герой.

Читайте: Мне очень стыдно

В нашій країні дуже багато продажніх хвойд, які за зайву копійку розкрутять план Медведчука, відбілять роботу на ФСБ Савченко, влаштують бої ботів в соцмережі, поїдуть миритися з російськими пропагандистами, наче як "журналісти". І зовсім жменя людей, на яких тримається межа між умовним миром і справжнім жахіттям: волонтери, ЗСУ, невеликий відсоток прийомних людей у владі, медійників, що не мають чернеток столярових.

Ідуть новорічні свята. Ця пиятика нонстоп довжиною в місяць. Не купіть лишню пляшку чи палку ковбаси, скиньте 200 гривень нашим снайперам. Це і є та маленька причина, чого, на щастя, за 900 з гаком днів війни, ми обійшлися без місцевих Алеппо.