Блог | Шанс на життя: бути чи не бути донором після смерті

Шанс на життя

21 квітня український парламент зробив перший крок до ухвалення закону, який з однаковим нетерпінням очікує як професійне лікарське середовище, так і тисячі пацієнтів, котрі з останніх сил ведуть боротьбу за своє життя.

Мова йде про проект Закону України 2386а-1 від 04.08.2015 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров'я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині" (автори народні депутати О.Богомолець, О.Корчинська та О.Продан)

В останні роки вітчизняна галузь трансплантології стабільно перебуває у стагнації. У той час як наші сусіди, ті ж білоруси, активно розвивають цей перспективний напрям медицини.

Одна з причин чому в Україні проводяться лічені операції з трансплантації органів – це відсутність потрібної кількості донорів. Як цивілізований світ вирішив проблему дефіциту донорських органів? Дозволив трансплантацію від померлих. До речі, саме в Україні першими у світі ще у далекому 1933 році провели успішну трансплантацію органу від померлого, у Херсоні хірург Юрій Вороний пересадив нирку.

Суха статистика

А тепер кілька сухих статистичних даних за якими - Життя – найдорожче, що має людина.

Щороку Україна з державного бюджету інвестує в медичні заклади іноземних країн сотні мільйонів гривень, котрі йдуть на оплату операцій з трансплантації різних органів. Держава покриває витрати на лікування та транспортні витрати пацієнта та супроводжуючої його особи.

Щодня в Україні помирають 9 пацієнтів, котрі так і не дочекалися пересадки життєвонеобхідного органу. Кожного року понад 5000 українців мають потребу в трансплантації серця, нирок, печінки…У той же час, за попередніми підрахунками, в Україні щорічно гине від 40 до 60 потенційних донорів на 1 млн. населення, що становить близько 3 тисячі донорів, які могли б врятувати життя 10 тисячам хворим.

Законопроект 2386а-1, який зараз готується нами до другого читання - по-перше дозволить українцям збільшити шанси на отримання донорського органу та зменшити вартість операції у порівнянні із закордонними клініками.

За словами директора Інституту Шалімова Олександра Усенко, вартість трансплантацій за кордоном в рази перевищує вартість лікування в України.

Якщо трансплантація печінки в Україні коштує близько 600-700 тис. гривень то подібна трансплантація в Білорусії коштує більш ніж 150 тис.$, пересадка нирки у вітчизняних трансплантаційних центрах коштує 200-250 тис гривень, а в Білорусії операція буде коштувати українцю від 80 до 100 тис. $.

Трансплантація комплексу серце - легені в Німеччині обійшлася державі в 2010 році у понад 500 тис.$.

По-друге, держава замість виводу капіталу з країни нарешті почне інвестувати у вітчизняну медицину. Як наслідок значно більше українців отримають шанс на рятівну операцію, а лікарі отримають найцінніше - унікальний досвід, який є важливою запорукою успішної операції!

Дані статистики за 2009 рік свідчать, що рівень виживання серед пацієнтів яким була здійснена пересадка серця у перші 6-12 місяців у США становить 85%, надалі цей показник зменшується на 3,4% в рік. У Європі пацієнти з пересадженим серцем мають такі шанси: 1 рік – 82,6–83,7%, до 5 років - 70,8–71,4%, до 10 років – 54,3 –54,8%. Натомість у Японії показник коливається від 99% на першому році, до 95% після 10 років з моменту проведення операції. Якщо говорити про шанси пацієнтів, котрі живуть з новими нирками у відсотковому співвідношенні вони наступні: у США 95,3% якщо орган взято від живого донора і 89,1% якщо матеріал для трансплантації взято у померлої особи; у Європі ці показники відповідно 94% і 88%, а у Японії 95,9% та 88,8%. При трансплантації легень показники наступні: у США в перший рік виживають 78%, до трьох років показник складає уже 62%, до 5 років - 56%, до 10 років - 26%; натомість у Європі в перший рік – 90%, 3 роки – 80%, 5 років - 72%.

Що таке презумпція незгоди

Ми, автори законопроекту запропонували суспільству публічну дискусію на тему: яка презумпція щодо вилучення органів на даному етапі була б найбільш прийнятною для України: презумпція згоди чи презумпція незгоди. Адже важливо в даному випадку не просто рішення Верховної Ради, а готовність всіх громадян і суспільства - прийняти новий закон!!

В першому випадку особа за свого життя подає заяву про її небажання стати донором у разі смерті. Якщо таку заяву ви не подали - не знали, чи забули - вважається, що згоду стати донором надано за умовчанням. Презумпція незгоди – навпаки передбачає, що особа має документально оформити свою згоду стати донором після смерті.

Світовий досвід і досвід Вооз дозволяють стверджувати - презумпція згоди чи не згоди суттєво не впливає на кількість виконаних операцій з трансплантації органів. Кількість трансплантацій у країнах, де ця галузь розвинена знаходиться практично на однаковому рівні в незалежності від того, яка презумпція прописана у їх законодавстві.

Результат насправді залежить від зрілості самого суспільства та наявності трансплантаційної системи, окремого органу, що забезпечував трансплант-координаційну діяльність.

В результаті кількамісячних дискусій, круглих столів, громадських слухань, обговорень всередині різних суспільних груп, у тому числі й серед представників духовенства було прийнято рішення, що в умовах сьогодення України, презумпція незгоди найбільше захистить як пацієнта так і донора.

Адже концепція за якої б дозволялося вилучення органів у вже померлої людини без її на те згоди, може призвести саме в умовах сьогодення до значного зростання злочинності і "чорної трансплантології". Для декого може виникнути спокуса замість врятувати життя пацієнту – розібрати його на умовний "конструктор" й отримати чималу вигоду за вилучені органи. Особливо з урахуванням військових дій на території країни, високої корупції в охороні здоров'я і відкритих для міжнародної мафії наших східних кордонів.

Що нас очікує

Проект Закону передбачає, що кожна повнолітня дієздатна особа може дати письмову згоду стати донором органів та/або анатомічних матеріалів після своєї смерті. Після дачі дозволу на таку особу оформлюється картка потенційного донора державного зразка. Уряд ще має розробити та затвердити весь порядок дій відносно порядку надання згоди, єдиного зразка та порядку оформлення картки потенційного донора, внесення до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації відомостей про осіб, які надали таку згоду. Відомості про надання такої згоди вважатимуться конфіденційною інформацією. Також законопроект передбачає, що заява про надання дозволу на трансплантацію може бути і відкликана.

Закон запровадить нові стандарти регулювання діяльності, пов’язаної з трансплантацією, змінить систему державного контролю, підвищить рівень захисту інформації про донорів та реципієнтів. При кожному закладі охорони здоров’я, акредитованому МОЗом будуть створені спеціалізовані відділення трансплантології за міжнародними стандартами. Також вводиться обов’язкове функціонування у кожному такому закладі етичних комітетів. На етичні комітети покладатиметься обов’язок засвідчувати волевиявлення реципієнтів, контролювати діяльність закладу охорони здоров’я на предмет недопущення порушень основних принципів добровільності та безкорисності при здійсненні трансплантації, а також на предмет дотримання чинного законодавства у сфері трансплантації.

Шанс на життя для інших

Напередодні світлого свята Воскресіння Христового давайте задумаймось не лише про добрі діла, котрі вчиняємо за життя, але й про наше тіло та душу по закінченню земного шляху.

Потрібно пам'ятати, посмертне донорство - єдина форма порятунку багатьох людських життів. Думаю, навряд чи навіть одна людина з тисячі на вулиці зможе відповісти, як би вона хотіла, щоб вчинили з її органами після смерті, і ствердно відповісти, що він готовий стати добровільним донором. Хоча над такими питаннями необхідно серйозно замислюватися саме за життя, навіть радитися зі своїми духовними наставниками, які допоможуть обґрунтувати те чи інше рішення.

Подолати суспільну недовіру до трансплантології та посмертного донорства можливо лише поєднав зусилля всіх органів влади, місцевих органів самоврядування, правоохоронних органів, громадських організацій та релігійних конфесій.

Потрібно до кожної людини донести правдиву та неспотворену міфами інформацію про посмертне донорство, користь трансплантології для кожного з нас. Довести до кожного українця "Кожен з нас потенційний донор і кожному з нас може знадобиться трансплантація донорського органу або тканини.", оскільки будь-хто з нас не застрахований від того, щоб опинитися з тієї чи іншої сторони барикади, в якості донора або реципієнта.

До речі, важливу роль у тому, що українці ставатимуть донорами на основі презумпції незгоди відіграла Рада Церков, до якої входять усі релігійні конфесії представлені в Україні. Наша співпраця стала чи не першим випадком, коли церква активно співпрацювала з Комітетом з питань охорони здоров’я в питанні прийняття зваженого рішення. Переконана, що закон який не сприйматиметься суспільством, ніколи не буде виконуватися. Тому отримати підтримку з боку церкви та громадського сектору було для нас вкрай важливим.

Колектив авторів закону висловлює щиру подяку співробітникам інституту ім. Шалімова, провідним фахівцям Моз, Мвс, Раді Церков, громадським організаціям та всім небайдужим котрі долучилися і продовжують висловлювати свої думки і позиції з приводу цього суспільно важливого закону. Чекаємо від всіх вас пропозицій і зауважень.