УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Ігор Лубківський
Ігор Лубківський
Психолог, аналітик, публіцист, мандрівний філософ

Блог | Чому поліцейських готують 3 місяці, а депутатів..- 0 днів?

Чому поліцейських готують 3 місяці, а депутатів..- 0 днів?

Здуріти можна! – нарешті по ТБ показали наших нових поліцейських, яких безперервно готували цілих три місяці! І це – за умови, що робота поліцейського не така вже й складна. Ну вірніше складна, але стосується переважно життя лише одного-двох людей – самого поліцейського чи його колеги та затриманого ними правопорушника.

Видео дня

Та й це, зазвичай, буває не кожен день. І для виконання цих обов’язків не треба знати біномів Ньютона, історію Давнього Риму чи висловлювання Цицерона. Можна навіть не мати вищої освіти. І в той же час депутатам, від діяльності чи бездіяльності яких залежить життя 46-ти мільйонів, в тім числі – і цих же поліцейських, ми дозволяємо керувати державою з першого дня обрання, як тільки вони складуть присягу – так ніби вона їм розуму добавляє!

Є така ілюзія – от прийняв депутат присягу, був перед тим брехуном чи хабарником – і зразу стає чесною, розумною й відповідальною людиною! Хто зна, може й справді так? Може й справді українська присяга має таку чудодійну силу, раз ми так сильно в неї віримо? Бо як інакше пояснити те, що від своїх депутатів ми ніяких знань не вимагаємо і ніяких вимог перед ними не ставимо?

Хоча.. проти волі закрадаються сумніви щодо цього. Бо навіщо тоді все-таки майбутніх поліцейських аж три місяці навчали? Вони ж теж присягу приймають! На них що, вона так чудотворно не діє? Чи може все-таки треба чесно сказати, що ця ілюзія – це тільки ілюзія?

Бо якщо згадати досвід Криму, де 2/3 військових і 90% міліціонерів теж приймали цю саму українську присягу, яку потім так легко зрадили, то доведеться визнати, що не в ній таки діло. А в чомусь іншому. Отож, ще раз – "Чому поліцейських перед вступом на посаду ми навчаємо 3 місяці, а майбутніх депутатів.. рівно аж 0 днів?"

Їхня робота що, менш відповідальна? Туди що, приходять люди, чимось розумніші за тих, хто пішли працювати поліцейськими (голосно не сміятися)? Ще щось? Бо проста "відмазка" – "так роблять в інших країнах світу" – тут явно не підійде.

Тому що ці "інші" країни мають столітній досвід демократії і усталену політичну культуру, їх не привчали 70 років красти й брехати, в них бути брехуном соромно, а не почесно, як у нас. А тому, якщо ми хочемо хоч щось змінити в цій країні, перше, що ми повинні зробити – зробити точно такі ж курси, як для поліцейських, для тих, хто планує стати депутатом.

Або й кращі, ніж для поліцейських. Для початку зробити це для кандидатів у депутати ВР, а згодом цю вимогу поширити й на інші рівні. Ми не такі багаті, щоб дозволяти собі дурних депутатів. Отож:

Як треба?

Ілюзія, що кожну людину можна зробити повноцінним управлінцем, тягнеться ще з радянських часів. Так, навіть кухарку можна заставити керувати державою. І в тому немає нічого поганого, і кожен психічно адекватний громадянин повинен мати на це право.

Але це не означає, що він повинен мати таке ж право зразу приступити до виконання своїх обов’язків. Чи мати право керувати державою не розвиваючись при тому самому – ні як політик, ні як людина. А оскільки самі розвиватися наші політики не хочуть – в Україні живуть, навіщо їм розвиватися, якщо кругом одні лохи, правда ж? То єдине, що ми можемо зробити – заставити їх розвиватися.

Наприклад не видавати їм депутатський мандат доти, доки кандидат у депутати не вивчить хоча б самих елементарних речей, з якими йому доведеться стикатись потім. Бо це вже не смішно, це вже навіть не соромно – мати таких недолугих людей при владі, – це вже просто страшно!

Так, за них вже навіть не соромно, їх вже просто хочеться вбити. Привселюдно на Майдані – як страчували колись середньовічних злочинців. Тільки якщо тоді страчували за відьомство, вважайте, що за знання ("відати" – знати), то тепер навпаки – хочеться стратити за невігластво.

Як сказав один відомий персонаж української політичної опери: "Якщо куля в лоб – то куля в лоб!" З нього й почнемо:

Чому депутати повинні знати ази економіки?

Хоча би тому, що за українською політичною традицією вони мають дурну звичку потім ставати міністрами. Або й навіть Прем’єр-міністрами. А кожен студент економічного ВУЗу знає, що падіння споживання завжди призводить до падіння економіки. Люди менше купляють, виробники послуг і продавці менше продають – тому падає виробництво товарів, через що закриваються заводи, люди втрачають роботу і тому знову менше купляють – і т.д. Один тільки наш теперішній голова уряду цього не знає.

Бо навіть після висновків всіх необхідних комітетів і експертних комісій, йому вистачило наглості вийти в телевізійний ефір, щоби й далі поширювати все ту ж відверту брехню про газ для українців за ціною в 7 грн. Не задумуючись про те, що подібні тарифи руйнують і без того слабку українську економіку, про що хто-хто, але людина, що виконує обов’язки Першого Міністра, мала би знати. Не знає…

Можливо тому, що насправді не має економічної освіти? Базова освіта в нього – юридична. А як мислять наші юристи? "Закон – як дишло, куди повернув – туди й вийшло!". Шкода тільки, що з економікою так не можна – там інші закони, яких наш Прем’єр знати вперто не хоче.

Але якби в нас перед вступом на посаду депутата були б хоч якісь 4-х місячні (ну напевно ж депутатів треба все-таки довше вчити, ніж поліцейських, ні?) курси з економіки, може йому вдалося би вивчити хоча б щось?

І зрозуміти, що законами економіки, як дишлом, крутити не можна? Особливо тим, який каже, що її розвиток напряму пов’язаний з рівнем споживання. Який, в свою чергу, залежить від наявності в населення вільних коштів.

Що, в свою чергу, залежить від того, яку частину своїх доходів люди віддають на сплату комунальних послуг, на одяг і харчі. Чи це все-таки занадто складний і довгий логічний ланцюжок для нього? Не осилить, ні?

Чому депутати мають знати ази політології і юриспруденції?

Перш за все – задля того, щоб не повторювати поширених, але відвертих дурниць. На зразок того, що демократія – це і є свобода. Це не так, демократія цілком може бути й тоталітарною. Тоталітарною була демократія Сталіна, СРСР його часів мав найдемократичнішу Конституцію в Європі, але вбивав своїх громадян мільйонами. Виконуючи волю цих же громадян. І це не жарт!

Тоталітарна демократія – це влада більшості над меншістю. Більшість дружно аплодує вождю, а меншість сидить по тюрмах і концтаборах. Ліберальна (вільна) демократія – це не стільки влада більшості, як захист прав меншості – аж до захисту прав кожного окремо взятого громадянина.

Цей принцип має своє цілком конкретне юридичне підґрунтя – Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, частково ратифіковану ще Верховною радою УРСР. І сформульовану європейським країнами після Другої Світової війни саме під впливом тоталітарних демократій Сталіна-Гітлера. Нагадати, як полягають справи з правами людини в Росії і який режим там править нині – якщо хтось ще не вірить в зв’язок між цими явищами?

Крім того, ази політології треба знати ще й для того, щоб розуміти, що демократія (навіть ліберальна) і свобода слова – це теж не одне й те саме. Суть демократії полягає в участі громадян в управлінні державою. Найпростіший прояв чого – загальні збори громадян на міській площі, як-от в давньогрецьких державах-містах.

Так от, коли хтось спробує завадити проведенню таких зборів, наприклад голосно викрикуючи якусь дурню, його просто виведуть за межі площі/зібрання. І на тому вся його свобода слова закінчиться. Так демократія і свобода слова мирно співіснують тільки доти, доки одне (свобода слова) не починає заважати іншому (виявленню волі громадян).

Це, до речі, закид в бік тих, хто прикриваючись свободою слова виправдовує існування в Україні російських телеканалів і російських ЗМІ. Та тих, хто спокійно дивиться, як вже вітчизняні ЗМІ допомагають фальсифіковувати вибори. Ні одне, ні друге не є демократією.

Чому депутати мають знати ази психології управління?

Хоча би заради того, щоб розуміти, чому все відбувається саме так. Знати, що не буває колективної відповідальності, бо будь-який груповий процес має свої закономірності. І будь-яка група схильна приймати більш ризиковані рішення, ніж окрема людина.

А також знати про явище соціальних лінощів – в кожній групі завжди хтось буде уникати виконання своїх обов’язків. А тому діяльність груп неефективна тоді, коли треба щось не обговорювати, а виконувати.

Тому в усьому світі парламент – це колективний орган, а на чолі виконавчої влади завжди стоїть одна людина.

Крім того, добре було б нашим депутатам знати, що в кожній групі завжди є якийсь лідер – формальний чи неформальний. І розуміти, що це не завжди одна і та ж людина. А ще – хоч трохи вивчити теорію конфліктів і теорію систем. Щоб розуміти, зокрема, що таке системи, яким закономірностям вони підпорядковуються і чому так важко змінюються.

Бо знаючи, наприклад, що бувають системи закриті і відкриті, причому відкриті зазвичай існують довше закритих, неважко зрозуміти, чому гинуть тоталітарні держави. Цей закон не знав ні Янукович, ні Путін. Не розуміє його й Порошенко…

***

Отож, давайте спробуємо заставити наших депутатів перед вступом на посаду вивчити хоча б ці ази? Пройти 4-х місячні курси з основ економіки, юриспруденції, політології і психології управління. А потім здати самі простенькі, самі примітивні тести.

Не вдалося з другої спроби – до побачення! Нові вибори, або наступний, хто має бути за списком. Це так просто і так необхідно зробити! Інакше нами й далі будуть керувати відверті дурні й неприховані брехуни. Байдуже там, чи з кулею в лобі, чи без неї. Чи під одними прапорами, чи під іншими.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...