Блог | Предтеча зла

Обамі нещодавно виповнилося 55 років. На завершення своєї каденції в ролі президента США він йде начебто з незаплямованою репутацією, з деяким підвищенням  матеріального рівня американців і відносно міцними міжнародними позиціями. Не зрозуміло, чому таке непорушно приязне ставлення американців до нього. Втім, грішний в цьому і я. Колись сильно переживав за те, щоб він став президентом. Мені здавалося, якщо американці його оберуть, то це буде тріумфом демократії і, так сказати, першим тестом Сполучених Штатів на цю демократію. Подумати лише: негр, представник найнижчої  суспільної верстви і раси, якої ще недавно не допускали за спільні з білими столи, стає керівником наймогутнішої держави цих білих!

         Як відомо, Америка тест успішно здала. Тільки от приязнь до нього дещо погіршала. Після деяких його дій я засумнівався, що представник нижчої нації, а тим більше американець з, можливо, сумнівним чи радше неглибоким корінням навряд чи може нести в собі глибокі вірність і патріотизм цій державі.

         Перше, що насторожило, це проголошене ним перевантаження відносин з Росією. Державою, яка знаходилася в кризі і була відносно слабкою, другорядною на тлі багатьох держав, проте такою, що вже проявила себе, як агресор окупацією Придністров’я, кривавою війною в Ічкерії, конфліктом у Грузії...

         Здавалося, тут би державному політику проявити себе обережніше, в крайньому разі не поспішати, обійтися мовчанкою. Але, як виявилося, цими достоїнствами Обама не страждає. Зразу ж поперся з абсолютно непотрібним Росії перевантаженням. Втім, що я кажу. Росії цікавим, бо, по-перше, для її агресивних щодо світу намірів було корисно, щоб потенційні противники менше звертали уваги на її воєнні потуги, по-друге, посилена увага до неї керівника найсильнішої країни вже сама по собі виводила її з рангу пересічних країн третього світу. Гадаю, важливим суб’єктом політичного життя могла б стати і Сомалі, якщо б і з нею Обама задумав перевантажуватися.

         І коли він це почав робити, то Путін успішно завантажувався, результати чого сьогодні так же успішно демонструє в Україні переозброєною і готовою до наступальних дій армією, новітнім зразками тотального нищення і взагалі агресивним настроєм переважної частини населення й армії щодо відвертої війни проти усього світу, застрашуванням його атомною зброєю.

         Цієї підготовки і готовності не бачив Обоама? Якщо так, то давно вже б повинен зробити висновки щодо своєї розвідки, яка проґавила перетворення ягняти в монстра. Але цього не зробив. Чому? Гадаю, тому що це відбувалося повністю згідно його бажанням погіршити життя Європи і взагалі всього світу, в першу чергу самої Америки. Нічим іншим і вищеназваних, і наступних його дій пояснити не можу, як ненормальною поведінкою ображеного представника пригніченої нації проти тих, хто ще недавно її пригнічував. У цьому контексті стає більш зрозумілою і поведінка різних терористів і бойовиків. Ось тільки результативне зло тут значиміше.

         Коли Росія окупувала Крим, Обама явно поспішливо заявив, що США в це втручатися не будуть і Україні не допоможуть. І хто його тягнув за язика? Краще б змовчав. Бо за цим пішли ще гірші наслідки. Зрозумівши його заяву, як підтримку злочинним намірам, Путін розпочав довготривалу агресію на Донбасі.

         Цього вже не пробачив весь вільний світ, що чітко продемонстрував на самміті в австралійському Брісбені.  Тоді керівники країн не лише не подавали  Путіну руки, але й не хотіли сідати за спільний із ним стіл. Той не витримав і  достроково втік з цього самміту.  Здавалося, небагато лишилося, щоб вже й капітулював. Але тут, як чорт з табакерки чи Пилип з конопель, вискакує Обама. Вітається з ним, приймає і веде бесіду. Нерукопожатному потискує руку, запрошує в коло провідних політиків світу.  Для когось це трагедія, а для когось і полегшення. Підбадьорилися новітні Чемберлени і Даладьє. Понесли по світу примару миру.

         Пригадуючи історію, жахіття другої світової, мимохіть доходжу до думки: а чому Чемберлєн і Даладье тоді не були покарані так, як маршал Петен? Їхня провина більша. Перед цілим народом Чехословаччини, перед власними народами. Не будь вони, а, скажімо, раніше появись Черчілль, то не було б і трагедії героя першої світової війни Петена, і трагедій усіх народів І приклад в історії покарання сліпих злочинців, примиренців з агресором, якби він стався, то повчально послужив би й для нинішніх їхніх послідовників, в тому числі й для Обами, у якого не сьогодні, так згодом виступить пляма одного із найбільших злочинців і зрадників світу.

         Україна знищується, потопає в вогні, вже має десятки тисяч вбитих, поранених та інвалідів. А Обамі нічого, ручкається. І стратегічно навіть не жаль, що вільний світ втрачає приязну для нього державу, величезну територію, найбільшу в Європі, майже сорокап’ятимільйонне населення, яке б могло стати форпостом і захистом проти східного агресора, стримуючим фактором, і загалом посилюючим усю сім’ю європейських народів і загалом західної цивілізації.  Варто лише б трішки допомогти йому, а не залишати агресору в жертву. Але Обама, попри бажання і рішення усього американського Конгресу, досі не дає летальної зброї Україні. Неначе такої зброї туди не поставляє Росія. Чому б то так? Агресору Росії можна, а Америці – ні, Україні дозволено хіба що підставлятися під агресора, нести багатотисячні жертви  і мовчки дивитися, як той розоряє й грабує її? Країна, яка гарантувала нам безпеку Будапештським меморандумом разом з Великобританією і тією ж Росією, з волі Обами виявилася пустим брехуном, якому жодна у світі держава тепер не повірить. Після трагедії України навряд чи серед них знайдеш таку, яка б не мріяла про власну атомну бомбу і не сміялася з України, яка від цієї бомби відмовилася під липові гарантії брехливих держав, в тому числі й Обамової Америки. По-суті цей крок Обами поставив хрест на ідеї без’ядерного світу, якою завжди хизувалася та ж Америка.

         Чим далі, тим більше. Невже не здогадувалися Обама і всі його радники, що пускати Росію в Сирію аж ніяк не можна. Що він із сирійським Асадом ледь не брати і постарається його підтримати, не зважаючи на зовсім протилежне бажання того ж Обами  і всього вільного світу. Так і сталося, замість бомбити солдатів Ісламської держави, він почав бомбити прибічників Обами і мирне населення. Виникає питання: невже такий тупий американський президент? Але ні. Якщо допустити таємне бажання насолити усьому вільному світу, то все стає на свої місця. Путін стає ще рукопожатнішим, авторитетнішим і сильнішим. Америка поступається і поступово перетворюється зі світового лідера на регіональну державу. Звідки, мабуть, недалеко й до порівняння з якоюсь країною африканського континенту, тобто з улюбленою історичною батьківщиною нашого Обами.

         З нагоди його п’ятидесятип’ятиріччя українські політики висловили йому подяку за начебто якусь підтримку України. Він, мовляв, схвалив економічні санкції проти Росії, які тій Росії, як мертвому припарка. А треба було б сказати щось важливіше. Так, він сходить з політики, залишивши пустий слід. Втім, може й не зовсім так. На політичну арену США вилазить якийсь Трамп, який і за окупацію Росією Криму, і за дружбу з Путіним, і ще за будь що чорне. Не знаю, що у нього там в біографії, але він теж провісник зла і сам хоч і з протилежної партії, але є логічним послідовником Обами. Піднімаються вороги України і в Німеччині, Франції, Італії, Угорщині й Чехії. Це нинішні і колишні президенти, прем’єр-міністри, впливові політики, які претендують на найвищі посади в державах, - чисті адепти зла, які вважають, що убивати українців, загарбувати їхні території це нормально. І вони можуть перемогти й Україну, й весь вільний світ. З такими американськими президентами - точно.