Блог | Убивча журналістика

Доки слідчі будуть висувати офіційні версії, можна бути переконаним, що убивство Павла Шеремета, – це накручування суспільства. Як і нічні вибухи машин у Києві, і відкриті викрадення людей у столиці. Причому, не лише пересічних громадян.

Журналісти завжди перебувають у зоні ризику, а їх загибель – завжди стає прайм-новиною. Особливо у гібридній війні. Коли, як би це не цинічно звучало, суспільство звикло до сухої статистики загиблих у АТО. Тому безперечно вбивці очікували резонансу. І вони його отримали.

Це вбивство – це подвійний удар по журналістиці. Україна втратила непересічного журналіста. Це для диктатур незамінних немає. В українській журналістиці є місце інтелектуалам та реальна конкуренція ідей. У нас працюють люди, а не "говорящие головы", напичкані методичками спецслужб з інформаційної війни. І історія життя Павла Шеремета доводить саме це. Пройшовши Білорусь та Росію, він зупинився в Україні.

Які б версії не висунуло слідство, і політики, і проросійські канали розкручуватимуть меседж про низький рівень свободи слова в нашій державі та про переслідування журналістів. Світові інформагентства знову сто раз подумають, чи відкривати представництво в Києві, чи для аналізу подій в Україні використовувати московський офіс. А потім ми щиро дивуємось, звідкіля проросійська позиція у шанованих західних видань.

Читайте: Нас накрывает криминальная эпидемия

Вибух, що забрав життя Павла Шеремата, відбувся майже у центрі столиці. Тому його мета – це сіяння паніки у суспільстві, дестабілізація ситуації. А ще – це інформаційний меседж Заходу. Адже, зовсім поруч – квартал посольств європейських країн. Можна очікувати, що і в офіційних депешах про внутрішню ситуацію в Україні зростатиме емоційність. Зрозуміло – в негативному для нас контексті. Бо теракт переживається значно гостріше, коли він ближче територіально.

Проблема місця і у тому, що недалеко знаходиться головний офіс і правоохоронців, і спецслужб. Тому, - це інформаційний удар і по спроможності держави виконувати безпекові функції.

Це, безумовно, спровокує посилення перевірок спецслужбами, у тому числі й ЗМІ. Звичайно - з метою безпеки. Але традиційно трактуватиметься це по-іншому. Як наступ на свободу слова. І знову замкнене коло.

Чи закінчиться на цьому трагедії? Якщо паніку сіють, це комусь потрібно. Для чого? За тиждень у Києві запланована хода за мир, що організована Православною Церквою. Можна бути переконаним у тому, що 90% її учасників реально виступають за мир. І їх, і киян влаштувало б, якби ця "місія" в Києві закінчилась спокійно. Проблема у тому, що такий розвиток подій не всіх влаштує. Для картинки необхідні напади радикалів на "мирян" – "українські націоналісти нападають на християн, які виступають за мир". Тому сіяння паніки, накручування громадської думки напередодні 27 липня триватиме і далі.

Співчуття близьким та мир усім.