Євген Рибчинський: мир буде лише тоді, коли його захочуть обидві сторони
Ситуація на сході України пригнічує, але вона ж оголила справжні обличчя відомих людей. Завдяки всьому, що сталося, ми нарешті зрозуміли, хто є хто.
А тому "Обозреватель" з великим задоволенням запросив в гості відомого поета, композитора, публіциста і продюсера Євген Рибчинського. Він підтримував Євромайдан з самого його початку, допомагає родинам військовим, загиблим або пораненим в зоні АТО, проводить благодійні вечори і не боїться говорити правду, якою б вона не була.
– Як ви наважились підтримати майдан? Адже на вагах булла ваша кар’єра…
– В мене ніколи не було кар’єри, я останній раз на державу працював в 1992 році, на держтелерадіо. І саме за власні погляди мені й довелося звідти піти.
Так сталося, що з 1994 року я почав займатися виборами, я був в команді депутата Ланового, ми якраз працювали проти команди Кравчука і Кучми. Це був мій перший досвід, мені було тоді лише 25 років, але цей досвід допомагає мені й сьогодні, коли мені вже 45-ть.
Кар’єру зіпсувати - це ж не здоров’я! Коли у людини є погляд і переконання, їх треба висловлювати. Це стає поштовхом для тих, хто боїться висловити свою точку зору, дає зрозуміти, що вони не одні в суспільстві, що вони можуть щось змінити.
Мені важко було вмовити дружину, щоб вона мене відпустила на майдан. Бо в нас троє дітей і це велика відповідальність. Я приїхав до Києва у лютому і скільки друзів я тут набув за цей час, мабуть, стільки їх не було в мене за все життя!
І, якщо треба, то буде і третій, і четвертий, і п’ятий майдан, бо є кому збиратися.
– Ви вважаєте, що цей майдан був не останній?
– Звичайно.
– А як ви відноситесь до зачистки майдану? Чи потрібна вона була?
– Питання складне в площині моралі. Там, на майдані, вже працювали, фактично, всі спецслужби сусідньої держави. З точки зору безпеки нашої країни, нашого міста все вже було обумовлено. Звичайно, спочатку треба було домовлятися. Але те, що відбулося - це зайвий привід для інакомислячих ЗМІ показати "картинку" з іншого боку.
– На вашу думку, чи мають право діячі шоу-бізнесу втручатися в політику?
–Будь-яка людина має право втручатися. Якщо ми будуємо громадське суспільство, ми маємо розуміти - громада керує своєю країною, громада мусить керувати владою, а не влада - громадою. А у нас на цих теренах все навпаки.
Беремо сусідів: там спецслужба керує державою, а не держава - спецслужбами.
А у нас як тільки люди беруться за дроти та палки - Верховна Рада щось чує та починає діяти. В шоу-бізнесі теж працюють люди, в яких різні переконання. Кожен повинен робити те, що хоче, аби бути корисним суспільству.
– Ви – автор найвідоміших хітів Таісії Повалій, проте після майдану висловилися, що не дозволите їй більше виступати на ваших заходах. Наскільки змінилися ваші відносини і чи не намагалася вона з вами зв'язатись і вирішити питання мирним шляхом?
– Я Таю знаю і люблю як співачку. Вона вкладає в пісню своє серце і я ніколи не буду забороняти їй співати мої пісні. Будь-яка людина може зробити щось помилково, але і досі Тая продовжує давати людям віру в Партію регіонів, яка є злочинною організацією.
Я вважаю, що Таї самій треба вийти і щось сказати народові. У мене немає прихильності чи неприхильності до Таїсії Миколаївни, бо нас багато чого з нею пов’язує. Більш того, я не забороняв їй з’являтися на моїх концертах. Хай приходить, може квіти подарувати.
Я сказав, що вона не зможе виступати в моїх авторських концертах. І в цьому немає нічого поганого. В свій час Ілля Рєзнік заборонив деяким співачкам у себе виступати, нічого страшного. Це - особисте рішення і в цьому нема ніякого політичного підґрунтя.
Те, що я вважаю Партію регіонів злочинною організацією, то не я один так думаю. Тому я не розумію, що там робить Тая? Хотілося б, щоб вона сама дала коментар, чи подобається їй кнопкодавство і т.ін.?
– Після цієї вашої заяви, ви з нею спілкувалися? Вона намагалась якось владнати ситуацію?
– Розумієте, склалася така ситуація: у Таїсії відсутнє почуття вдячності. Вона починала з моїх пісень, для неї було написано дуже багато хітів, на яких вона "піднялася".
Чи зобов’язана вона чимось мені? Фактично - ні, але є речі не фактичні: коли нам хтось робить добро, ми маємо відповідати добром.
У мене непоганий досвід організації виступів – близько 600 концертів. А минулого літа я організовував День шахтаря в Єнакієво, запросив Таю, де вона співала виключно український репертуар.
Спочатку вона сказала, що залюбки заспіває, потім Ігор Ліхута сказав, що вона хоче грошей… Далі мова зайшла про суму, Ігор казав: ти ж заробляєш… То ж я пояснив, що на авторському концерті я - витрачаю гроші.
В цьому випадку я не розумію, де ж та вдячність? Тому, наразі, є три-чотири мотиви через які Тая не може бути присутньою на моїх концертах.
– Нещодавно ви провели благодійний вечір, на якому збирали кошти для сімей поранених та вбитих бійців АТО. Розкажіть, яку суму вдалося зібрати, на які саме потреби вона піде?
– Це був поетичний вечір в Маріїнському парку, я дуже вдячний їм за партнерство, бо, там раніше навіть лавок не було і сидячі міста було організовано саме в день мого концерту, нам безкоштовно дали сцену. На цей захід прийшли друзі, батьки, знайомі з університету, з військових таборів, було дуже приємне відчуття наче я потрапив додому.
У мене мало любовної лірики, більше соціальної, самої актуальної зараз. Постійно лунали оплески, зібрали небагато - близько 20 тис. грн. Ці гроші пішли на допомогу сім'ям, де від 3 до 5 дітей, чиї батьки загинули.
Мене взагалі здивувало, як могли забрати тих батьків, бо був час, коли не забирали до армії тих у кого було 3 та більше дітей. Адже хтось тих дітей має годувати - у держави немає на сьогоднішній день коштів, щоб утримувати цих дітей!
Коли гроші було зібрано, я вибрав одну особу, бо ці гроші можуть потрапити лише до конкретної людини. Це був Олександр Бачинський, який вважався загиблим, але його знайшли: в нього пробиті нирки, легені, перебитий хребет… Він знаходиться в Одеському шпиталі в жахливому стані, але він живий!
У нього 5 дітей: доньці – 17-ть і ще чотирьом діткам - до 7 років. Дружина не може сидіти біля нього, бо займається дітьми. В нього є брат та мама, ми перерахували кошти на рахунок мами і сім’я була дуже вдячна, але дуже шкода, що сума така мала.
На нашому заході було 350-400 осіб, скільки люди могли - стільки й кинули.
Я думаю, що на цьому ми не зупинимося. Є ще сім’я з Львівської області, Олександр Фурман, у нього лишилося двоє дочок, Андрій Коган… Багато сімей залишилося без батька і треба їм допомогти.
– Які благодійні заходи ви ще плануєте провести?
– На цьому тижні я хотів виступити в шпиталі, але там є проблема: не пускають "чужих". Це міг бути концерт для 50 осіб поранених. Я думаю, що треба збирати більші аудиторії, в інший час.
Зараз надійшла з видавництва моя книжка поезії "Я - зеркало", російськомовна. Тому я думаю зробити творчий поетичний вечір цієї збірки, щоб з вересня вона вже продавалася і люди знали про неї. Акцію цю зробити благодійною, щоб кошти пішли на сім’ї наших бійців.
– А як ви відноситесь до того, що сталося на концерті Ані Лорак в Одесі?
– Ані Лорак - це наша українська зірка. Вона ніколи не висловлювала ніяких політичних уподобань. Навіть, якщо висловлювала, ми – демократи, кожен має право на свою думку. Всі вирішують для себе: ходити на її концерти чи ні?
Я не розумію, чого виникла ця проблема? За якісь два "самовари"? Я розумію, що якесь ФСБ взяло Ані Лорак в "розробку" і, таки чином, розколює українське суспільство.
Тому з'явилися всі ці скандали навколо Повалій, Лорак, Потапа і Насті….
Наприклад, я б в такі ситуації поступив так, як наразі поступає Тая Повалій: сидів, нічого не робив і дивився. Бо вона сьогодні загнана в кут.
А Кароліні треба бути обережнішою. Це тільки початок, і вона в небезпеці. Я вважаю, що все, що відбувалося в Одесі - це постанова. Таке зробити – пів дня роботи для людини, яка технологіями займається. Поставити камери, щоб всі дивилися, як б’ють людей, пересічних та "непересічних" громадян.
Багато чого було спровоковано. Люди роблять свою роботу. Хто сьогодні повірить Лорак, якщо вона приїде співати в шпиталь? Але це не справедливо: вона нічого не зробила такого, за що їй треба відповідати перед суспільством.
Декілька років тому мій батько, Юрій Рибчинський, дістав в Росії премію Гоголя – неросійським літераторам, які пишуть російською мовою. І тоді теж вже звучало: як ти можеш їхати за премією до "москалів"? Але батько отримав її і був дуже радий.
Я думаю, треба звертати увагу на інше: на Банкову, на Грушевського, що робиться там, а ці всі скандали з артистами – відволікаючий маневр. Ми ж розуміємо, що гинуть люди не через Лорак, давайте питати в тих, хто за це відповідає!
– А хто з наших артистів, як Кароліна, знаходиться "під ударом"? Кому треба бути обережнішим?
– Всі, хто нагорі цих "сходів". Я б сказав, що це Вєрка Сердюча, але Андрій Данилко зараз притаївся, його не видно і не чути. А мені зараз так шкода, що він ще тоді, декілька років тому, не заспівав: "Раша гудбай"!
Він сьогодні був би Героєм України. Сьогодні б цю пісню співали на всіх концертах, співав би весь світ!
Але вони тоді порахували з продюсером, що краще заспівати: "Лаша тумбай"! Треба рахувати не на один крок вперед, а на п’ять-десять.
У нас дуже багато виконавців, які можуть бути дуже серйозними "зірками". Наша країна дуже голосиста.
– Чи надходили вам пропозиції взяти участь у якості члена журі в якому-небудь шоу?
– Ніхто не звертався і я розумію чому. Тому, що зі мною не можна домовитись. Там треба грати свою роль, а я не можу бути ніким, крім як Євгеном Юрійовичем Рибчинським.
Я, взагалі, не розумію, як потрапляють туди ті, хто судить? Я вважаю, що в них немає ні авторитету, ні того рівня, ні того смаку, який би дав глядачеві поняття, що можна їм довіряти. І всі розуміють, що перемагають в решті-решт не ті, хто найкращий, а ті, хто підвищує рейтинг каналу.
Вони штучно створюють скандали, а я й часу не маю, щоб сидіти в тих журі. Я не розумію, чому там, крім Меладзе, не було, наприклад, Юрія Нікітіна, якого я дуже поважаю і вважаю, що це людина неперевершена. Більшого досвіду в "розкрутці" не має ніхто ніж Юра. Але його, чомусь, не запрошують…
Наташа Могилевська має досвід, як продюсер. Її запрошували і її люблять, але давно вона не була в журі проектів.
А сидить там Серьога "Бумер", Сосєдов, який мусив би, по-сосєдськи, сидіти в Росії, а він у нас і розказує, як наші виконавці мають співати. Кондратюк робив шоу на майдані, це людина і патріотична, і яка може висловити свої думки.
А виконавиці серед членів журі в цих шоу розкручують самі себе. Я, наприклад, Йолку не знав до тих пір, поки вона не з’явилася в талант-проекті.
– Якби вас запросили стати головою журі, то який український проект ви обрали б ?
–Я не на кожен канал пішов би. Мені близький "1+1", ним керує мій однокурсник, Олександр Ткаченко, і керує дуже добре. В них непогані, національні шоу.
Але я пішов би лише за умови, щоб це не забирало багато часу.
– Наші читачі питають: чи плануєте ви продовжувати подальшу політичну діяльність?
– У мене, поки що, немає ніякої політичної діяльності. Я "набрався" в Америці "вільності" і тепер вільно виказую свою позицію. І коли мене питають: а тобі не страшно, я відповідаю: страшно мовчати.
Завжди б’ють тих, хто мовчить. Що стосується політичної кар’єри, то, якщо буде змога зробити парламент краще, то треба йти. Люди з сильною громадянською позицією потрібні бути "потрібними" державі, тим людям, які патріотично налаштовані, мають гроші, бажають, щоб економіка працювала на державу, на народ, а не на купку олігархів, що розкрали всю країну.
На сьогодні 70% підприємств України належить Росії, 30% - олігархам, половина з яких -проросійські. І сьогодні ми ведемо війну за незалежність. Це не АТО, треба називати речі своїми іменами. Це війна.
Якби було політичне "замовлення", я б пішов. Я знаю, чим займатися в Раді.
– Як політтехнолог допоможіть нам оцінити ситуацію: чи скоро в країні буде мир?
– Мир буде в країні, в суспільстві, в сім’ї, коли обидві сторони хочуть миру.
Тільки в Біблії написано, що, коли тебе вдарили, ти можеш підставити інший бік.
Я вважаю, що Україна вже підставила всі "щоки", що в неї є. У нас уже така "морда" набита, що вже мусимо щось відповідати. А батальони АТО працюють краще, ніж генералітет.
Якщо все називати своїми іменами, то "зрада" в нас нагорі. І я б, на місті Президента, вже сьогодні розбирався: що це за люди, чому вони керують військами, чому на тлі тих перемог, які в нас там є, ми не просуваємося далі? Чому не можемо поставити "крапку" в Донецьку, Луганську? Чому ця підлота розбігається по всій країні?
Під виглядом біженців вони йдуть в інші області і завтра ми можемо мати такі "сепаратні вибухи" в інших містах. Треба робити якийсь "карантин". Тим паче, що бої йдуть на одній третині Донецької та Луганської областей. А дві третини – вільні.
Чому біженці не біжать в сусідні села, чому вони біжать в Київську область? Тут їм нормально живеться, вони влаштовують бійки, вони п’ють цілодобово, вони скидають наші прапори. Їх місце- в перших рядах АТО! Чому наші сини мають захищати їхні області? А якщо вони проти армії- вони наші вороги, їх треба нищити, або ізолювати.
Бо, коли цих хлопчиків, що граються на нашому майданчику, питаєш: де твій батько? Він відповідає: захищає ДНР! А ми цю дитину захищаємо, а вона вже б’є наших дітей!
– Як ви відноситесь до люстрації?
– В загальносуспільному, міжнародному сенсі "люстрація" - це система селекції, ще до того, як людина сіла на посаду. Ще словник Даля пише, що "люстрація" - це певні етапи, які начальник повинен пройти ще до того, як сяде в крісло.
А ми зараз кажемо, що "люстрація" - це, щоб ті, хто були на посадах, вже більше їх ніколи не займали. Але, якщо це фахівець, то їх більше не стає. Фахівець повинен бути на своєму місці. Патріоти повинні бути патріотами. Але.
Якщо патріот не фахівець, він не може займати якусь посаду. У мене нічого особистого проти Булатова немає, але він далекий від спорту.
Я думаю, що треба сегментовано, не політично підходити до кадрових змін, щоб ми мали державу менеджерів, державу, якою керує система, а не корупція.
Система Януковича працювала лише на те, щоб збирати з усіх гроші: тіньове збирання податків. Треба з тіні виходити на світло Боже і виконувати все прилюдно.
– Сьогодні доволі складними є відносини між пересічними українцями та росіянами. Чи можемо ми, прості люди, побороти інформаційну війну?
– Так. Але треба змінити мішені. Мішенню повинен бути не особисто російський народ, а Путін. У мене є вірш, який наразі дуже актуальний:
В Саратове бабушка охнет,
Ладонью зажав себе рот,
Ведь Путин когда-нибудь сдохнет,
А если культурно, умрет.
Чи було таке при Ельцині? Ні, такого не було! Коли запрошували в Москву директора "Южмашу" Леоніда Кучму, щоб "запропонувати" йому президентське крісло, тоді Росія ще була прибічником незалежності України. Бо це була можливість мати Україну як буферну зону, як Кіпр, де можна було сховати гроші.
Але ФСБ не дало нам змоги відірватися. У Кучми була в 1999 році, коли він вдруге став президентом, змога повернутися до Заходу, але цей шанс було втрачено. Зараз ми повинні твердо сказати, що рухаємося на захід і тільки туди.
У нас дуже багато друзів, практично, весь атлантичний світ: Іспанія, Португалія, вся Балтика, Норвегія, Швеція. Вони чекають на нас. Але нагорі в нас нічого не роблять.
– Ви багато часу проводите в США, навіть відкрили там свою інформаційну агенцію. Розкажіть, а як ситуацію в Україні оцінюють пересічні американці?
– Півтора мільйони українців живуть в США, більшість з них є респондентами українства, дуже патріотично налаштовані і вони розповідають американцям, що насправді відбувається тут.
Син мій, Данило, закінчив навчання і майже щодня проводить політінформації. Він приходить додому, питає мене, я йому пояснюю, а потім він їде і переповідає своїм друзям. Сину 11 років.
Американці - за нас. Мало хто розуміє з рядових американців, що та Росія, якою зараз керує Путін, це - найпотужніший і найвитратнішній американський проект був. Вони вклали в Росію дуже великі гроші і тепер з-за однієї особи мають таку проблему.
Всі розуміють, що російський народ дуже легко керований. Вони зараз всі налаштовані проти українців. Зміниться інформаційне поле і вони зміняться. Мій вірш про Путіна закінчується так:
И кто-нибудь спросит по сути,
Спустив патетический пыл,
"А был, вообще, этот Путин?"
Увы, к сожалению, был.
Вони не будуть розуміти, що з ними відбувалося. Та пропагандистська машина, що дії в Росії, це - найпотужніша в світі пропаганда.
– Над чим загалом ви зараз працюєте?
– Після російськомовної збірки я закінчу україномовну. Мені здається, що по духу вона більш сучасна: дуже патріотична і буде мати успіх. Паралельно я пишу роман. Він називається "Ангелы в отпуске", пишу російською і англійською мовами.
Мій роман про Київ, по жанру це щось середнє між "Майстром та Маргаритою" і "12 стільцями".
Також запускаю інформаційну агенцію і в Америці, і тут. Хочу, щоб були корпункти і в Буенос-Айресі, і в Ріо, в Бразилії, і в Канаді, в Торонто, де живе багато українців. Штаб-квартира буде в Стенфорді, в Америці.
Вважаю, що необхідно об’єднувати українство, бо ми нічого не знаємо про українців там, а вони, на жаль, мають дуже великі ілюзії щодо нас тут. Треба розказувати, що у нас відбувається тут і як вони живуть там.
– А чи продовжуєте ви співпрацювати з зірками? Можливо пишете для когось нові хіти?
– Останню пісню з композитором Ніколою ми написали для Тамари Гвердцителі. Вона називається "Пусть болтают".
Пусть болтают о разном прохожие,
Мы с тобой, как две капли, похожи,
Ты не слушай ни крика, ни возгласа,
У любви нет ни пола, ни возраста.
Є ще одна пісня для неї, якщо ми її добре запишемо, то буде звучати у мене на концерті. І наша афіша прикраситься ще одним іменем (посміхається).
Є молоді виконавці, для яких я зараз пишу - Андрій Іщенко, наприклад. Він взяв дуже цікаву пісню "Весь наш мир - Достоевский", мені дуже цікаво, як він її зробить.
Трошки переймаюся собою. Я теж співаю, вийшов шансонний альбом того року, роковий вийде в цьому році. А на моєму концерті будуть кращі пісні.
– До речі про ваш творчій вечір, який відбудеться в жовтні цього року. Наші читачі питають: яким він буде і чи прийматиме в ньому участь Могилевська?
– Я дуже радий, що Наташа погодилася. Бо в неї зараз великий тур по Україні: це і великі, і маленькі містечка. Вона сьогодні вдруге "знайшла" себе, вона вже не "дівчина з волосами цвета лилий", вона - справжня жінка, їй є що сказати публіці. Вона, між іншим, учениця мого батька. У нас родинні зв’язки дуже близькі: мій батько дружив з її батьком та мамою, покійною.
Вперше Наталка заспівала мою пісню "Ти моя" разом з Пономарьовим. Це був потужний дуєт. Зняли кліп на яхті і кожне літо він демонстувався на телеекранах, бо він такий, "літній". Кілька років тому я написав для неї україномовну пісню "Авжеж", вона увійшла в її альбом.
Зараз ми працюємо над новим хітом, але ще остаточно не доробили його. Тож на моєму вечорі Могилевська буде співати з Пономарьовим, а також прозвучить пісня "Авжеж". Плюс нова композиція.
– В одному зі своїх останніх інтерв’юви відмітили, що Марина Порошенко зробила великий внесок в становлення Петра Олексійовича. Навіть порівнювали її с Хіларі Клінтон…
– Я думаю, що мама багатодітної родини не має часу займатися державними справами. Дай Бог, щоб в неї вистачало часу займатися чоловіком.
Я бачив цю тендітну жінку. Це перша "Перша леді", на яку приємно дивитися. Я не кажу, що на Людмилу Кучму неприємно було дивитися, або на Людмилу Олександрівну (Янукович – Ред.), але вони всі - радянські. А ця жінка (Марина Порошенко – Ред.) - вона європейська, світового рівня. Я б сказав більше: вона краща за чоловіка.
Вона зіграла дуже велику роль. Вона точно не Хілларі Клінтон. Я не знайомий з Хілларі, але я бачив її, бачив, як вона поводить себе, бачив, що вона говорить.
Хілларі Клінтон - це, навіть, не Юлія Тимошенко. Це - Роналд Рейган в юбці! Те, що вона говорить без паперу вражає. Я думаю, що вона буде наступним президентом. Цікаво, що рейтинг її партії падає, а особистий – зростає. За неї тримаються, як за соломинку.
Якби вона булла президентом США, ми б уже мали тут багато американської зброї, вже війська стояли б у Польщі, десь на кордоні.
Колись у мене народилася пісня, співав її Павло Зібров "Марина, Марина, любов моя єдина". Після пісні "Юля" - не плутайте з Тимошенко, в мене дружина Юля, Марина - друге з моїх улюблених імен. І я дуже радий, що перша леді України саме Марина.
– Надійшло питання до вас від наших читачів: чи продовжуєте ви займатися продюсуванням? Підтримуєте зв’язкиз Андрієм Кравчуком, Іриною Блохіною?
– Я підтримую стосунки з Андрієм Кравчуком і він не схожий на того хлопця, з яким я колись займався. Є про шо поговорити, що згадати.
З Іришою Блохіною я бачився декілька років тому, порекомендував їй займатися власним життям, а не співами, чим вона і займалася, за моєю порадою, останні роки.
Що стосується продюсування виконавців, то на сьогоднішній день всі мають займатися однією темою: продюсування проекту "Україна".
Ми повинні зробити ті кроки, які зроблять з України "зірку".