Кідрук: сучасній українській літературі бракує жанрових книг

Максим Кідрук - один із тих небагатьох українських письменників, які примудрилися захопити своїми творами дуже строкате коло читачів. Його історії про веселі мандрівки до найнеймовірніших закуточків світу з купою цікавенних пригод, приправлені, до того ж, дотепним гумором, не можуть залишити байдужим абсолютно нікого! Та нещодавно Кідрук раптово для багатьох випустив у світ книгу абсолютно іншого штибу - український технотрилер "Бот". Цей доробок назвати "веселим" у психічно здорової людини не повернеться язик. Про те, як Максим став письменником, із чим пов'язаний раптовий перехід од "розважалки" до трилерів та чи готова до такого жанру українська літературна кухня взагалі, а також на що чекати від Кідрука у найближчому майбутньому, мені пощастило поспілкуватися з ним самим.

- Максиме, нині ти вже добре знаний в Україні автор. З чого все починалося? Як у тебе народилася ідея видати першу книгу?

- Все насправді трохи складніше. Завжди спершу приходить ідея не написати книгу, не вигадується сюжетна лінія і так далі, а виникає саме по собі бажання стати письменником. Тоді людина в один прекрасний момент просто сідає й дивиться на чиїсь досягнення на цій ниві, беручи щось собі за зразок, за таку собі "відправну точку" у письменницькій діяльності. У моєму випадку це був відомий автор-натураліст Джеральд Даррелл - і не лише через зміст його творів, але і через те, що він має дуже цікаве, на мою думку, життя, сповнене пригод, яке передає читачеві у прекрасному стилі. Саме завдяки книгам Даррелла остаточно і виформувалася моя мрія стати письменником, хоча й існувала насправді вже давно.

Однак моє життя складалося дещо інакше - я на деякий час виїхав у Європу. Але десь у закуточку свідомості залишилася ідея, що я не хочу бути, скажімо, інженером, викладачем, доктором наук і тому подібне: я хочу писати книги і з того жити.

2008-го року у мене з'явилася можливість погнатися за ще однією своєю мрією - рвонути до Мексики, що я успішно і зробив, полетівши влітку у свою першу велику мандрівку за океан. Враження від тієї поїздки, яких було просто море, спонукали мене до створення своєї першої книги - "Мексиканські хроніки". Саме цей твір і "прорубав" мені прохід у сучасну українську літературу. "Хроніки..." виявилися трішки шмаркатими, як на мене, адже були не стільки про саму мандрівку, скільки про втілення мрії звичайної людини із Західної України, яка прочитала колись книжку про Мексику і почала мріяти про поїздку туди - попри всю рутину, попри щоденну тяганину і купу інших обставин, які заважали б здійсненню цього бажання. Усе це "приправлялося" веселими пригодами, тотальною автобіографічністю і так далі.

Незважаючи на те, що нині "Мексиканські хроніки" витримали вже чотири перевидання і далі продовжують успішно продаватися, починалося все це не так райдужно. Я розіслав-був рукопис аж у шість видавництв і в усіх успішно отримав відмову. Як пояснила мені згодом знайома, писанину нікому не відомого автора-початківця не ризикне випускати у світ жоден видавець. Відтак вона сама вислала мій рукопис на "Коронацію слова", де він посів друге місце... і зовсім скоро оті шість видавництв, які буквально півроку тому відмовили мені, стали у чергу за право публікувати мою книгу!

"Мексиканські хроніки" після всіх цих перипетій таки вийшли і мали великий успіх. Припала ця знаменна подія на час моєї другої мандрівнки - на острів Пасхи, результатом якої, у свою чергу, став двотомник "Подорож на пуп Землі". І закрутилося: подорожі в різні частинки світу виливалися у все нові книжки...

- ...І ти став для українського читача письменником-мандрівником із життєрадісною вдачею.

- Мої перші доробки ґрунтувалися на мандрах, а особливо на силі-силенній тих кумедних, небуденних і навіть одверто дебільних історій, які траплялися зі мною та друзями під час "поневірянь" іншими країнами. Як результат, амплуа такого собі мандрівного веселуна приклеїлося до мене, як... ну, міцно приклеїлося, словом.

Моя мрія стати письменником, утім, мала дуже чітке спрямування: я хотів писати трилери. Саме письменники, які пворили в цьому жанрі, справили на мене найбільше враження та є моїми кумирами. Так, я люблю подорожі і не припиню їх, але дуже хочу створювати якісні техно- та психотрилери. До цього потрібно було підійти, що я і зробив своїми веселими книженціями про мандрівки до інших країн.

На ниві, так би мовити, "трилерства" мені є, куди рухатися. По-перше, моє наукове минуле дає достатнє підґрунтя для висвітлення дійсних явищ та процесів, певних їхніх аспектів і так далі. По-друге, чисельні подорожі земною кулею забезпечили мене реальними місцями для розгортання сюжету, реальними людьми, реальними історіями, котрих вистачить надовго. Попередні книги дали мені коло читачів, а також добряче відшліфували навички письменника. Тож, гадаю, настав слушний момент відійти од "записок кумедного дядька-тиняйлика", щоби присвятити себе бодай частково дійсно серйозним речам.

- трилери... Гадаєш, читач, який знає Кідрука-мандрівника, готовий до таких суттєвих змін?

- Мій перший технотрилер "Бот" спричинив обговорення, мовляв, це несерйозно і Макс Кідрук так чи інак повернеться до "подорожніх нотаток". Певна річ, мандрувати я не припиню, як і писати про це. Але запевняю, що захоплення техно- і психотрилерами - це моє, так би мовити, з давніх давен, на чому я неодноразово наголошував раніше. Це всерйоз і надовго.

- Чому тобі так припали до душі технотрилери зокрема і трилери в цілому?

- Візьмемо, приміром, достатньо популярну нині наукову фантастику. Коли читаєш фантастичний твір, підсвідомо розумієш, що описані події ніколи і за жодних не відбудуться; всі ці прибульці, космічні надра і так далі є лише витвором уяви автора, а отже апріорі відсутня проекція на реальний світ. Значно реалістичнішими виглядають, до прикладу, історичні романи, які ґрунтуються на реальних подіях, але нам заздалегідь хоча б у загальних рисах відомий фінал, тож відсутня "родзинка", котра тримала б читача у певній приємній невідомості.

Технотрилер же базується на дійсних наукових відкриттях, явищах тощо, активно з ними перегукується, а його дія неодмінно розгортається в реальних місцях, часто навіть із реальними людьми. Проте водночас він лишається дуже динамічним, захопливим, повороти сюжету - гострі та непередбачувані, як того вимагає специфіка трилерів. І насамкінець, щоби написати вдалий технотрилер, потрібно достатньо добре оперувати науковими знаннями, а також уміти подати їх так, щоби твір не перетворився на нудний виклад фактів та припущень у стилі якоїсь дисертації абощо. Це зовсім не просто, проте результат того вартий.

Фото Обозревателя

- Веселі мандрівки лишаються в минулому?

- Ні, що ти. Зовсім ні. Уже взимку, а саме орієнтовно в лютому, вийде наступна з серії "подорожніх" книг під назвою "На Зеландію!", яка міститиме кілька окремих історій, пов'язаних між собою лише хронологічно: мої враження від Єгипетської революції, історія про арешт в Дамаску і авантюра "на Зеландію" разом з Сергієм Притулою. Побачить світ також твір про мандрівки до Африки, але вже значно пізніше, адже наразі в мене є штук п'ять-шість прекрасних ідей для нових трилерів. Причому кожен наступний з них буде ще потужнішим від попереднього... Може, це звучить хвалькувато, але, повір, я точно знаю, адже працюю над ними з іще більшим кайфом, аніж писав "Бот". Найпершим із цих трилерів буде "Твердиня" - саме тоді побачиш, що саме я маю на увазі.

- А коли з'явиться "Твердиня"? І, якщо можливо, розкажи кількома словами, про що буде у ній ітися.

- "Твердиня" зараз пишеться. Це буде теж великий твір - можливо, більший навіть за "Бот". Сподіваюся закінчити її до кінця весни прийдешнього року, отже вийде вона, гадаю, десь восени 2013-го.

Що ж до її сюжету, то розповідатиметься про групу студентів Королівського технологічного університету Стокгольма, які на канікулах вирішили поїхати кудись усі разом. Напередодні двоє з них, Левко та Семен (такі собі альтер-его мене і мого товариша у Швеції Сьоми), здибують старого шведського художника, який розповідає їм про загублене місто інків Пайтіті, показує розмиту фотографію нібито його таємничих будівль та навіть дає карту найбільш непрохідних джунглів світу Мадре-де-Дьос, в яких, мовляв, це місто і сховане від людського ока. Студенти вагаються, особливо зважаючи на те, що одразу після розмови з Левком та Семеном у помешканні цього старого художника скоюється злочин, але зрештою таки вирішують присвятити канікули пошукам міфічного Пайтіті. Молоді хлопці-дівчата опиняються в джунглях, де розпочинається основний психоделічний "треш". Решту сюжету переказувати не буду, адже тоді стане нецікаво чекати на нову книжку.

Між іншим, сама сюжетна лінія "Твердині" в мене виникла ще до "Бота", проте останній буквально пройняв мене до кісток, а деякі сцени навіть бачилися у снах, тож книга потребувала першочергової роботи. Нині ж "Бот" уже видано, тож саме час попрацювати над пригодами студентів у непролазних джунглях.

- Максиме, "Бот" - це взагалі перший український технотрилер. Ти гадаєш, що сучасна вітчизняна література готова до такого жанру?

- Річ у тім, що сучасній українській літературі взагалі бракує жанрових книг (тобто таких, що мають сюжет), натомість її заполонив постмодернізм. На мою думку, наявність постмодерністичних доробків свідчить про повнокровність, високий розвиток літератури, але лише у тому випадку, якщо розвинені також і жанрові книги як-то жіночі романи, фантастика, детективи тощо. У нашому ж випадку це навпаки є показником повного занепаду, бо де-факто є винятково постмодерн і нічого крім нього. Левову частину грошей видавцям приносять саме жанрові книги, адже вони є комерційними. За рахунок цих коштів і мусить відбуватися підтримка постмодерністичних або навіть глибоко філософських речей. Коли ж маємо винятково постмодернізм - він задихається сам у собі, будучи неспроможним породити щось дійсно серйозне: таку літературу рідко купляють масово, чи не так?

- Чому ж українська література пішла таким шляхом розвитку?

- Після розвалу СРСР у нас не залишилося літературних традицій. Так, було чимало письменників, котрі писали у гарному стилі. Але ж вони писали повний відстій і маразм! Я готовий сперечатися з будь-яким філологом, який каже, що радянська книга могла б мати успіх за кордоном, указуючи йому конкретні твори і сторінки у них. Деякі речі в нібито реалістичних романах виглядали безглуздо! Ну, приміром, після перемоги над яким-небудь фашистським загоном кілька зранених і втомлених бійців-партизанів, котрі ось уже другий день поспіль блукають ворожою територією без води і їжі, котрі вперше в житті зараз убивали людей, котрі вкрай виснажені і змучені - раптом голосно затягають пісню. Скажи, особисто ти співав би якісь радянські гімни, будучи в такому стані, як ті партизани?.. Маразм, яким пронизана українська література радянської доби, віддаляв читача, бо хто ж читатиме ідіотський твір?..

По утвердженні незалежності України наша література, отримавши більшу свободу вибору, почала орієнтуватися на культурні течії інших країн. У результаті і виник український постмодернізм. Але ж він не був органічним, бо не ґрунтувався на літературних традиціях минулих років. Саме тому нині маємо те, що маємо. А без конкретного ринку, який формується завдяки літературі з сюжетом, такий вектор розвитку однозначно веде внікуди.

- Ти хочеш сказати, що українська література в її сучасному вигляді не продокує добрих письменників?

- Та крий Боже! Є чудові речі, якими я зачитувався і продовжую зачитуватися. Я кажу про загальні тенденції. А добрі письменники, звісно, були, є і будуть.

- Максиме, насамкінець, чи не міг би ти сказати, чим, окрім "Твердині", ти потішиш свого читача найближчим часом?

- Як я вже казав, є мінімум п'ять задумів щодо нових трилерів. Упевнений, вони сподобаються. Сюжет "Бота" я вигадував з таким самим кайфом, із яким його читають люди. Так от, ідеї для наступних книг викликають у мене ще більший захват! Тож чекай іще більш закручених сюжетів із найнесподіванішими поворотами.