Видео дня
Ляпіна: їмо «пиріжки» з верхніх полиць
«Обозреватель» вже звертався до «Закону про зайнятість», аналізуючи нововведення поданого міністерством соціальної політики документу, а також те, чи запрацюють ці нововведення на практиці. Але з розмови з Ксенією Ляпіною, заступником голови парламентського комітету ВР з питань промислової та регуляторної політики, випливає, що новацій як таких закон не має майже зовсім (адже багато речей, поданих як винахід велосипеда, вже давно прописані у чинному законодавстві).
Що ж стосується реалізації цих новацій (чи псевдоновацій?), то така можливість взагалі є примарною. Так, принаймні, стверджує Ляпіна. Чому? Та тому, що – за її словами – треба спочатку багато що змінити в інвестиційному кліматі країни, в методах ведення бізнесу, в корупційному засиллі, а вже відтак застановлятися над створенням нових робочих місць. Більше дізнайтесь з інтерв’ю.
- Пані Ксеніє, як ви оцінюєте зміст закону про зайнятість населення?
- Відчуття змішані. З однієї сторони, там є тенденції, про які ми говорили раніше – а саме про заохочення роботодавців, які створюватимуть нові робочі місця. З іншої ж – зрозуміло, що закон дуже декларативний, дуже популістський і такий, що не вирішує ключове питання.
- Яке саме?
- Нові робочі місця відсутні не тому, що бізнес не хоче розширювати свою діяльність, а тому, що він не може цього зробити – через негативний бізнес-клімат, через постійні проблеми з власністю, через постійні наїзди з боку контролюючих органів. Малий бізнес часто просто не витримує подібних ризиків, а великий – вивозить свої гроші за межі України.
Заохотити бізнесменів створювати робочі місця можна тільки в тому випадку, якщо вирішити усі перераховані проблеми. І, передусім, побороти корупцію, що на сьогоднішній день виглядає просто як ненаукова фантастика.
- Ви говорите про бізнес. Але в законі також мовиться про те, що на роботу, яка оплачується з держбюджету, роботодавець зобов’язаний наймати безробітних…
- Про якого роботодавця, котрого фінансує держбюджет, мова? Розумієте, не можна писати закон під радянську владу, якої вже давно нема, в незалежній країні з ринковою економікою… Роботодавець з державною формою власності – це заклади і установи: культура, освіта, медицина… То про які роботи тут мова?
- Приміром, будівництво, яке фінансується з держбюджету…
- Так його держава замовлятиме приватній компанії, а та вже сама визначає принципи своєї діяльності, і з точки зору ринку праці зокрема. І визначає вона ці принципи, виходячи з ефективності використання робочої сили. Тут ніхто не стане створювати робочі місця заради чиєїсь приємності. Розумний роботодавець створюватиме робочі місця задля збільшення обсягів свого бізнесу.
Наразі немає стимулів для того, щоб такий бізнес міг та хотів розширятися. У нас ефективність праці є вдвічі нижчою, ніж у Європі. Тому йде скорочення робочих місць. Єдиний, хто їх створює, – це малий бізнес. Причому «малий» в буквальному розумінні слова. Торгові місця на базарах, приміром – оце і всі робочі вакансії.
Бо хто буде розвивати бізнес в країні, де з ним завтра невідомо що трапиться? А раптом щось не сподобається податковій (або навпаки, навіть дуже сподобається, і твій бізнес у тебе заберуть?). Тепер щодо державних установ. Їм що, хтось додає кошти з держбюджету на створення робочих місць? Спитайте вчителів, як вони працюють і як вимушено пишуть заяви про відпустку за власний рахунок на всі канікули і дрижать, аби їх не скоротили взагалі…
- І ті «підйомні», котрі обіцяні молодим фахівцям, якщо вони погодяться попрацювати три роки на селі, також не закладені у держбюджет?
- Звісно, ні. Вони можуть бути закладені на наступний рік, але проблема навіть не в цьому. Припустимо навіть, що сума «підйомних» збільшиться з 5,5 тисяч на рік до, скажімо, 8 тисяч… Ви не запитували у випускників вишів, як їм працюється, приміром, вчителем на селі?
Ось вони туди приїхали, вийшли з автобусу, і далі що? На 8 тисяч можна хату побудувати? Ні. Чи в селі є житловий фонд, яким можна скористатися? Теж ні. Молоді фахівці мусять знімати на селі куточок у чужому помешканні, і це – ті умови, на які хтось погодиться? Та вони з задоволенням залишаться у Києві і працюватимуть навіть не за спеціальністю, заробляючи на місяць більше за ті 8 тисяч…
Чи, може, багато існує селян, які після закінчення вишів мріють повернутися до села? Та вони звідти вирвались як корка з пляшки – зі сподіваннями залишитися у великому місті, де зовсім інакші соціально-економічні умови.
- Які іще норми цього закону точно не працюватимуть?
- Та практично усі. Припустимо навіть, що знайдуться молоді спеціалісти, які візьмуть ці 8 тисяч і поїдуть на село. А через місяць повернуться назад, і що тоді? Відбирати у них ті гроші? Чи кидати їх за це в тюрму?..
Обов’язкова видача трудових книжок?.. Але ж ця норма існує і сьогодні. Роботодавець зобов’язаний видавати трудову книжку, а якщо він цього не робить, то це – говорячи юридичною мовою – відбувається «за узгодженням сторін». Тобто роботодавець говорить: «даю тобі 5 тисяч гривень, але без книжки, або 3 тисячі, але з книжкою. Що ти обираєш?..».
Поцікавтеся, чому роботодавці не видають трудові книжки? Та тому, що вони працюють на тіньову економіку… А молода людина про свою старість, як правило, не думає, бо пенсія від неї ще дуже далеко. А пожити хочеться вже зараз – і зайві джинси купити, і зайву спідничку…
Що з того, що ми зобов’яжемо роботодавця видавати книжку? Почитайте трудовий кодекс – все це в ньому вже є.
- І так само ніхто не зобов’яже роботодавця брати на роботу людей старшого віку?
- Це просто неможливо. Дійсно, працевлаштування для людини, старшої за сорок років, – колосальна проблема на сьогодні. Роботодавці хочуть 25-річних і обов’язково «з великим досвідом роботи»… Насправді на ринку праці пропозиція значно перевищує попит. І тому роботодавець може вередувати і придумувати купу додаткових умов до певної посади, які поможуть йому відсікти непотрібну йому вікову групу.
То навіщо дурити народ?... Інша проблема у тому, що у нас – заслабкі профспілки, які з роботодавцями зовсім не працюють…
Власне, подібні проблеми є однаковими для багатьох країн. І роботодавці однакові у всьому світі – вони хочуть отримати працівника, який не буде ходити на лікарняний, відволікатись від роботи на особисті проблеми. І виходячи з цього, роботодавець диференціює пошукачів – це і є політика роботодавця на ринку праці.
Але для цього в цивілізованому світі і існують профспілки, котрі створюють потужні рухи тощо. А держава в даному випадку виступає хіба що як арбітр, як уособлення судової гілки влади, до котрої звертається та чи інша сторона, доводячи свою правоту. Ми ж намагаємось врегулювати ці питання зверху і дивуємось, чому роботодавці не виконують накази з парламенту.
Та тому, що вони – не в армії, і тому, що стосунки між роботодавцями і працівниками – це цивільні відносини. А ще тому, що обидві сторони слід виховувати, аби вони знали, до кого можна звертатися по юридичну допомогу.
- Гаразд, але бодай щось у цьому законопроекті буде працювати? Приміром, можливість пройти безкоштовну перекваліфікацію чи отримати нову спеціальність?
- Та ця можливість існує вже зараз! У нас настільки розлоге законодавство, що його ніхто добре не знає. А між тим вже зараз у центрах зайнятості (і кілька моїх знайомих є тому свідками) пропонують безкоштовну освіту задля набуття спеціальності іншого напрямку. Тобто все це прописано у чинному законодавстві.
- Ви почали з того, що законопроект від Мінсоцполітики викликає у вас змішані почуття. То підтримає його опозиція чи ні?
- Я би цього не рекомендувала, тому що закон – порожній і декларативний. Якщо робити щось задля поліпшення ситуації на ринку праці, то такими діями має бути, по-перше, боротьба з корупцією, а, по-друге, зменшення нарахування з фонду заробітної плати, тобто легалізація тих робочих місць, які вже є. А відтак вже додавати преференції для роботодавця, який робить власні інвестиції у створення нових робочих місць.
Але все це – «пиріжечок з верхньої полиці» – в тому розумінні, що спочатку треба з’їсти те, що лежить на нижчих полицях. Створивши, зокрема, прозорий і зрозумілий бізнес-клімат, який спонукатиме роботодавця і до розширення виробництва, і до створення нових робочих місць, і до укладання договорів з вузами тощо.