Кендзьор: під прапори національної демократії налізло забагато шпани

Соратник Вячеслава Чорновіла, один із засновників сучасного національно-демократичного крила в українському політикумі Ярослав Кендзьор жорстко критикує не лише владу - за мовний закон, але і опозицію – за нездатність забезпечити чистоту своїх рядів. На його думку, нинішні керманичі об’єднаної опозиції, попри їх клятви та обіцянки, не зможуть забезпечити справді демократичну, європейського типу владу, оскільки самі родом з компартійно-кадебістскої номенклатури.

- Днями президент підписав мовний закон. Які ви прогнозуєте наслідки? Адже відверто кажучи, подія виглядає як передвиборчий подарунок від влади її опонентам. Тепер опозиціонерам справді є про що говорити!

- Відповідаючи на ваше запитання, я хотів би акцентувати увагу на відвертому віроломству Банкової. Це ж треба було додуматися: спочатку зібрати представників української інтелігенції, можливо, пригостивши чаркою, запудрити їм мізки, спонукавши у коротких коментарях тележурналістам сказати, як вони захоплені позицією президента, наскільки він стурбований долею української мови, а потім, тільки гості за поріг, сісти і підписати цей закон. Хоча у їхній присутності президент сказав, що треба створити комісію по вдосконаленню мовного законодавства, що цей закон не відповідає потребам сьогоднішнього дня.

Які будуть наслідки? Я думаю, для влади наслідки будуть якнайсерйозніші. Вся свідома частина українців, які дотримуються простої формули - що в державі є Конституція, а в Конституції є десята стаття, котра декларує державність української мови, подібного кроку не зрозуміють. Президент мав би навпаки пильнувати, аби не допустити жодних відхилень від десятої статті, адже він є Гарантом Конституції. Замість цього він пішов на поводу в українофобів. Якщо його переконали в тому, що це додасть якийсь відсоток до результату Партії регіонів на виборах, то прагматично аналізуючи ситуацію, я можу сказати, що розрахунок хибний. Можливо, це справді підвищить результат "регіоналів" на півдні та сході – десь на 1 % голосів. Водночас, на заході в центрі відніметься значно більше. Жодного голосу від свідомих українців вони більше не отримають – ні на парламентських виборах, ні на президентських. І я переконаний, що ця свідома частина українського суспільства не складе руки. Неодмінно зараз розпочнуться активні протестні акції, які в кінцевому підсумку цю владу зметуть.

- В чому саме полягають головні загрози цього закону? Може, насправді все залишиться, як є? Ну, почнуть на сході та на півдні канцелярські папірці російською мовою друкувати, той що з того?

- Існує й така точка зору – що реальна ситуація, в якій перебуває державна мова, не зміниться. Бо ще й коли цього закону не було, українська мова на Донеччині, на Харківщині, на Луганщині, на Одещині, в Криму була відомо у якому стані. Але до останнього часу можна було ще апелювати: шановні чиновники, чому ви не виконуєте десяту статтю Конституції? І тим українофобам, відвертим прихильникам повного зросійщення України, нічого було відповісти. Сьогодні вони мають зачіпку: президент підписав закон про засади державної мовної політики. Тобто процес русифікації та знищення усяких проявів українства на півдні та сході України набере шалених обертів. В цьому криється найбільша небезпека. Зрозуміло, що в результаті посилиться протистояння однієї частини країни, де розуміють важливість державної мови, та іншої частини. Мене вразило, як торжествували "регіонали" на своїх централізовано зорганізованих мітингах у Донецьку, в Криму та ще десь – мовляв, тепер "у нас есть право разговаривать на родном языке". Це ж фарисейство! Наче до вчорашнього дня хтось комусь забороняв розмовляти своєю рідною мовою! Вони торжествували тому, що тепер їм не треба тратити зусилля, щоб вчити державну мову. Ось в чому загроза цього закону. Якщо говорити юридичною мовою, введення його в дію є злочином. Наша влада уподібнилася Герострату, і підпалила храм власної держави. На жаль, президент виявив повне не розуміння своєї державницької функції.

- Лідери об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов кажуть, що перемігши на виборах, вони відмінять і цей закон, і багато інших документів, які наприймала нинішня провладна більшість в парламенті. Ви вірите в таку перспективу?

- Це вибачайте, лише патякання. Турчинову самому для початку слід було б нормально вивчити українську мову. І привчити членів своєї родини нею розмовляти – і вдома, і на роботі. Якщо лідери об’єднаної опозиції переконані, що вони матимуть більшість у наступному парламенті – дай Бог нашому ягняті та вовка з’їсти. Але знаючи, з кого зліплена ця команда, я великих надій не маю. Навіть якщо змоделювати ситуацію, коли опозиціонери зберуть 226 голосів. Арифметична більшість в цій ситуації - це ще далеко не перемога. Тому що по багатьох мажоритарних округах, де опозиція виставила своїх кандидатів, повно відвертих "тушок". Які переступивши поріг 7 скликання, хутко накивають п’ятами. Всі мої заклики, публічні вимоги, щоб списки кандидатів від опозиції, в тому числі по округах, почистили, провівши люстрацію, поки залишаються без уваги. Якщо ви матимете більшість в парламенті, - кажу я їм, - якщо хочете взяти владу, ви повинні найперше самі очиститися від колишньої партійно-комсомольсько-кагебістської номенклатури. Бо ратуючи про європейський вибір української держави, керівники опозиції сором’язливо забули, що багато з них як політики є по суті не сумісними із представниками влади європейських держав. Тому що в Європі вже практично немає таких кадрів, як Борис Тарасюк, - колишній цековський працівник та співробітник Комітету державної безпеки, там немає таких, як товариш Кожемякін – виходець із радянських спецслужб, - там таких вимели із влади давно. А українська опозиція з усіма цими персоналіями заявляє, що коли вони переможуть на виборах, то стануть просто таки взірцевою демократичною владою. Це відверте лукавство, що мене найбільше непокоїть і мучить.

- А скільки таких потенційних "тушок" в рядах кандидатів?

- Я думаю, достатньо, щоб заблокувати утворення опозиційної більшості. Це все завідомо розраховано. Під личиною опозиціонерів йдуть орієнтовані на владу люди.

- І по мажоритарці, і по списках?

- Так. По багатьох округах опозиція виставила відверто слабких кандидатів. Які просто не зможуть протистояти висуванцям від влади, замаскованим під незалежних. Я просто дивуюся – невже на Львівщині не знайшлося достойних людей, щоб протиставити братам Дубневичам, чи Тарасу Козаку, чи ще комусь?

Утім, якщо хтось із маловідомих опозиціонерів раптом і переможе на окрузі, де він опиниться наступного ж дня? Я не знаю, приміром, чи не підготувала вже прокуратура кримінальну справу проти колишнього високого нафтогазівського чиновника Ігоря Васюника, який балотується у Львові? І тоді його запитають: що ти обираєш? Ти йдеш у більшість, чи за грати до Тимошенко?

- Якщо він стане депутатом, то його вже точно не посадять.

- Це ще нічого не означає! Якщо вони матимуть більшість, то проголосувати за зняття депутатської недоторканності не проблема! Хіба мало в нинішньому парламенті тих, які клялися у вірності Тимошенко, а потім під тиском певних аргументів – кримінальних справ в тім числі, покинули ряди опозиції?

Хоча той тиск, який чиниться на опозицію нині – це зовсім не те, що було в радянські часи. Коли за свій патріотизм людям доводилося терпіти жахливі репресії – з довгими роками тюрем та іншими знущаннями радянських каральних органів.

- До речі, Юлію Тимошенко та Юрія Луценка, на ваш погляд, можна ставити в один ряд з дисидентами радянських часів?

- Знаєте, мене оце постійне згадування про новітніх політичних в’язнів дещо дивує. От ще зовсім недавно була жива Ірина Калинець. Я казав журналістам – підіть до пані Ірини, та запитайте про її політичне ув’язнення. Ось це людина справді за політичні переконання постраждала. За які переконання сидить сьогодні Юлія Володимирівна? За те, що вона невиправдано високу ціну на газ для України погодила? В цьому її ідейність?!

На жаль, в нас повністю дискредитована ідея національної демократії. Під її прапори налізло стільки шпани, стільки сміття! Вони кашкет червоний з серпом і молотом змінили на біло-синій з тризубом, от і все. В 2006-му чи 2007-му році Тимошенко збиралася зі своєю партією вступати в Соціалістичний інтернаціонал. Та буквально протягом години змінила своє рішення – бо хтось їй вчасно порадив, що в Україні це не сприятиме зростанню передвиборчого рейтингу. Ось таких кон’юнктурних людей а нашому стані тепер дуже багато. Ось тому ми маємо зради. В радянські часи за статус політичного в’язня В’ячеслав Чорновіл голодував 120 днів. Його босим по снігу чекісти водили. Ірина Калинець голодувала близько двох місяців. А сьогодні так легко стати політичним в’язнем. Це – дискредитація поняття.

- Прихильники Юлії Тимошенко кажуть, що вона опинилася за гратами як політичний противник нинішньої влади…

- Зачекайте, в нас сьогодні кожен злодій, бандит, хабарник та корупціонер, як тільки його арештовують, негайно починає кричати, що це – політична розправа. Мене ніхто не переконає, що підписати подібну газову угоду з Росією – не злочин. Якщо політик заради своїх корисних інтересів ставить державу у таку залежність, то за подібну політику потрібно судити. І це не буде політичним переслідуванням.

- Ви – досвідчений політик, активно працюєте в парламенті. Чому ви вирішили не балотуватися у наступну Раду?

- Я вже не раз говорив, що добре знаю Юлію Володимирівну та її команду. В такій компанії я бути не можу. Навіть якби вони мені запропонували місце у першій п’ятірці, я би відмовився. Ще в 1990-му році Тарасюк як партійний функціонер вів боротьбу із Народним рухом! Тепер він – великий демократ. І зовсім не кається за своє компартійно-кадебістське минуле.

Зроблю застереження: у фракції БЮТ було з десяток людей, яких можна назвати справжніми українськими патріотами. Тільки я не розумію, чому вони там були? З кон’юнктурних мотивів, чи з яких інших? Адже про Тимошенко з її ділами усі в курсі. Чому вони мовчали, коли Юлія Тимошенко з Віктором Януковичем готували конституцію, розраховану на двох?! До підписання офіційної угоди залишався один крок! І тоді все – Тимошенко з Януковичем, рокіруючись як Путін з Медведєвим, жили б при владі довго і чудово! Невже вони цього не бачили? Сьогодні її соратники кричать, що борються з бандитами. Так ви ж з ними браталися!

Може, це буде трошки перебільшенням – те, що я зараз скажу. Але мені взаємини та боротьба між Юлією Володимирівною та Віктором Федоровичем дуже нагадують дружбу Гітлера зі Сталіним. Масштаб персонажів тут, звичайно, інший. Але сюжет той же самий – то обнімалися, то посварилися. Інтересами України, якими завжди прикривалася Тимошенко, там і не пахло. Інтерес в неї був один – обдурити суспільство та отримати владу.

Юлія Володимирівна із Качанівської тюрми ось згадала про українську мову солов’їну. Цікаво, а чому вона власну дитину солов’їної мови не навчила? І чоловіка свого, прізвище якого рятує її по сьогоднішній день?! На кожному кроці я бачу фарисейство, я його як локатором вловлюю. Біда сьогоднішньої української політики – це те, що повністю знищене поле національної демократії. Коли я порівнюю сьогоднішніх політиків із тими, хто вистраждав незалежність української держави, пройшов через Голгофу таборів мордовських, мене бісить все їхнє це хизування…

Крім того, до об’єднаної опозиції я маю питання програмного характеру. Є ось проблема – Україна залишається резервацією комунізму в Центральній і Східній Європі. На українській землі більше 1000 пам’ятників Леніну. Ви можете собі уявити, щоб на території Німеччини було більше тисячі пам’ятників Гітлеру? Або принаймні декілька? А в нас ще є пам’ятники Дзержинському, іншим катам українського народу. У зв’язку з тим, що і ПАРЕ, і ОБСЕ визнали фашистську і радянсько-комуністичну ідеологію злочинними, опозиція мала би поставити завдання очистити Україну від залишків і нагадувань про тоталітарні часи. Познімати пам’ятники комуністичним злочинцям, домогтися заборони Комуністичної партії, відновити права борців за волю України – ОУН-УПА, Січових стрільців. Але жодного слова про це в програмі об’єднаних опозиціонерів ви не знайдете. То за що ж вони борються?