Павло Солодько: "Бій під Крутами - зразок доблесті юних максималістів"
Тема бою під Крутами продовжує бути причиною запеклих суперечок. Сперечаються як про значення цієї події, так і про те, що відбулося насправді в останніх числах січня 1918 року біля залізничної станції Крути. Розібратися у цих питаннях нам допоможе співредактор сайта “Історична правда”, журналіст та письменник Павло Солодько.
- Павле, за часів Ющенка тема бою під Крутами стала частиною державної ідеології. І як будь яка ідеологізована тема, вона обросла шаром міфів. Давайте спробуємо з’ясувати, що ж справді відбувалося під Крутами. По-перше, з одного боку кажуть, що то була російсько-українська війна. З іншого боку чути ствердження, що це була громадянська війна в Україні. Хто саме брав участь у тому зіткненні з боку УНР та з боку червоних? Чи були червоні суто російським військом, чи то були й українські загони теж?
- Як назвати цю війну, питання інтерпретації. Вірніше було б назвати більшовицько-українською війною, оскільки ультиматум Центральній Раді у грудні 1917 року висунув саме більшовицький уряд у Москві.
З боку УНР переважно брали участь юнкера військової школи і студенти-добровольці з Києва.
З боку більшовиків брали участь балтійські матроси і червоногвардійці (більшовицьке ополчення з робітників), переважно з Росії - Москви і Твері. Командував ними кадровий офіцер царської армії Єгоров.
Але цей більшовицький підрозділ, який наступав на Київ з Бахмацького напрямку, був частиною більшої військової одиниці під командуванням Муравйова, куди входили і червоногвардійці з України (Донецька, Катеринослава, Харкова, Полтави тощо).
Частина сил Муравйова складалася і з відданих українському радянському уряду одиниць. Річ у тім, що українські більшовики, не спромігшись отримати більшість на скликаному ними у Києві Першому з'їзді рад (його делегати підтримали Центральну Раду), провели альтернативний з'їзд у Харкові, проголосивши свою Українську Народну республіку, тільки радянську.
Отже, можна говорити, що проти УНР на чолі з Центральною Радою діяли союзні війська радянської УНР і більшовицької Росії. Основний фінансовий і кадровий тягар цього конфлікту взяла на свої плечі РСФРР.
- З кого складалася сторона УНР під Крутами? Звідки цифра 300, яку постійно чути у зв’язку з цією подією? Що то були за студенти, скільки їх було і скільки загинуло?
- Загалом війська УНР у бою під Крутами складалися приблизно з 450 осіб. Загиблими вони втратили близько 50 людей - близько 40 студентів (це були добровольці, які відгукнулися на заклик студентів Володимирського університету записатися до війська) і близько 10 юнаків (курсантів) Першої військової школи імені Хмельницького.
З цих 50 у бою загинула 21 людина (дані різняться на 1-2 чоловіка).
Ще 29 було убито після потрапляння в полон - 27 студентів, яких захопили в полон на станції (вони заблукали в сутінках і вийшли на вже захоплений ворогом перон) і двох старшин (червоногвардійці забрали їх як "офіцерів" з собою в ешелони і закатували по дорозі на Ніжин).
- Є версія, що з боку УНР напередодні бою червоні отримали повідомлення, що їх зустрінуть добре. Тому вони йшли до Крут, не очікуючи нападу - отже й полягло їх багато, опинившись під обстрілом. Це стало однією з причин агресії переможців до полонених студентів. Чи достовірна ця версія?
- Вони просто не очікували нападу - очевидно, погано провели розвідку. Оскільки позиції військ УНР були заздалегідь і добре укріплені, до того ж у них фахово діяла обслуга єдиної гармати, встановленої на залізничній платформі, більшовики зазнали втрат.
Можливо, це і призвело до того, що полонені студенти були розстріляні. Можливо, командування матросів і червоногвардійців хотіло таким чином підтримати революційну ненависть своїх бійців.
До речі, захоплених у полон поранених студентів (7 людей), більшовики не розстріляли, а відправили на лікування до Харкова.
- В чому причина поразки військ УНР під Крутами? Чому військове керівництво виявилось нездатним протистояти невеличкому загонові червоних? Чи було взагалі можливим успішне протистояння наступу червоних, адже ми знаємо, що у той час війська Петлюри були зайняті придушенням повстання київських робітників?
- Загін червоних справді був невеличкий (близько 4 тисяч осіб), але у Центральної Ради відданих військ було ще менше.
- Як саме загинули полонені студенти? Є заяви, що червоні їх не просто розстріляли, а ще й катували. Оксана Забужко пише, що дехто з них був кастрований перед стратою. Чи є підтвердження цих звірств?
- Підтверджень звірств не читав. Про кастрацію, очевидно, точно вигадки. Катували двох старшин, яких забрали з собою в ешелони матроси. Студентів розстріляли майже одразу, прямо біля приміщення залізничної станції.
- Після повернення до Києва Центральна Рада доклала зусиль для вшанування пам’яти загиблих студентів. Одні кажуть, що на Аскольдовій могилі відбувся акт пошани, інші - що це був перший етап створення героїчного міфу навколо трагічного епізоду війни. Це питання трактовки, чи факти справді свідчать на користь однієї з версій?
- Бій під Крутами і оборона Києва вірними Центральній Раді військами дозволила знайти час для укладення Брестського миру, внаслідок якого ЦР отримала в союзники німців. У березні 1918 року влада УНР повернулася до Києва і Михайло Грушевський першим висловив ідею урочистого перепоховання загиблих.
19 березня тіла 18 знайдених на полі бою стрільців перепоховали на Аскольдовій могилі - ця подія привернула масову увагу преси і громадян, ставши провідною в тодішньому інформпросторі.
Грушевський організував знаковий захід під час похорон: коли тіла убитих студентів провозили повз будівлю Центральної Ради, з будинку збили двоголового орла - "ганебний символ російської власті над Україною, символ неволі... і, видно, можливість його здерти не давалась даремно, без жертв, її треба було купити кров'ю" - це з промови Грушевського на Аскольдовій могилі.
Водночас опозиційні до ЦР політичні кола створили альтернативний міф, відголоски якого проявилися у відомій статті Дмитра Дорошенка і ретрансляції якого чуємо й досі - що студенти були кинуті на вірну смерть, не мали набоїв, офіцери пиячили у вагонах, а потім залишили бійців непризволяще тощо.
Це не зовсім відповідало дійсності - офіцери і стрільці зробили все можливе з наявними у них ресурсами. Відступили вони після кількагодинного бою, вистрілявши всі (і немало) боєприпаси, забравши з собою убитих, поранених і зброю.
Організувавши пишну традицію вшанування загиблих, Грушевський поміж іншим відводив від ЦР критику опонентів.
Саме під час перепоховання один із професорів 2-ої гімназії, у якого навчалися деякі з загиблих студентів, порівняв їхню загибель із долею 300 спартанців, котрі затримали перські війська під Фермопілами. Порівняння пішло в люди, породивши міф про героїчну битву 300 студентів.
В часи Скоропадського міф культивується далі, збираються кошти на пам'ятник, а загиблі вже називаються "Борцями за незалежність України".
Певна міфологізація бою відбулася і в радянській історіографії - з легкої руки фантазера Муравйова, який доповідав більшовицькому командуванню про грандіозну битву проти сильного загону "гайдамаків на чолі з самим Петлюрою".
В 1930-ті історія бою під Крутами переживає друге народження в націоналістичній інтерпретації. Якщо в часи УНР наголошувалося на жертовності студентів, то оунівська пропаганда сконцентрувалася на переможному аспекті програного бою - на героїзмі молоді, на тому, що без сили, відваги, сутички не здобути свободу.
В наш час ці дві основних інтерпретації представлені під час січневих вшанувань крутянців. Офіційна влада (Кучма, Ющенко, Янукович) виголошують пафосні вихолощені промови про жертовність, а праві сили проводять не менш пафосні заходи, в яких особливо підкреслюється героїзм і відвага "борців з московськими загарбниками".
- І, нарешті, яке значення ця подія має сьогодні? Чи варта вона тієї політизованої уваги, яку їй приділяють, чи не є це продовженням експлуатації загиблих?
- Насправді будь-яка згадка про історичну подію є "продовженням експлуатації загиблих". А політика так узагалі суцільна експлуатація.
Тому хтось із політиків розповідає нам про "300 замордованих большевицькою ордою", а хтось про те, що під Крути "приїхали Січові Стрільці з Галичини" (хоча насправді студенти-добровольці з Києва були родом чи не з усієї України).
З точки зору існування держави про бій під Крутами варто пам'ятати як про зразок доблесті юних максималістів в умовах масової апатії більшості військовослужбовців.
Але держава має бути відповідною: щоб політики приймали адекватні рішення, студенти училися, армія воювала тощо.
- Дякую, Павле!
- А я дякую історикам Ярославу Тинченку, Валерію Солдатенку, Людмилі Гриневич і Андрію Любарцю, чиї роботи допомогли мені надати відповідь на Ваші зхапитання.
Фото - "Телекритика"