Микола Маломуж: Росія давно вже контролює Сім’ю через потоки

Микола Маломуж – унікальна за нинішніх часів людина. Він, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, нині у статусі радника з широкими повноваженнями тримає неофіційні контакти зі спецслужбами різних країн світу і бере безпосередню участь у міжнародних переговорах із врегулювання ситуації в Криму. Колеги стверджують, що у його мобільному телефоні записано прямі номери багатьох сильних світу цього, і генерал армії Маломуж належить до вузького кола тих осіб, котрі забезпечили таку важливу реакцію міжнародних кіл на російську інтервенцію.

В розмові з "Обозревателем" колишній розвідник розповів, яка частина планів Путіна не вдалася, і в чому ці плани полягали, де покояться гроші Сім’ї і які є сценарії розгортання подій у Криму. І, найголовніше, - як українська влада планує врегульовувати ситуацію.

- У чому полягає окупаційний план Кремля?

- Кремлівська стратегія щодо України загалом та по Криму зокрема відпрацьовувалася протягом тривалого часу. Спершу передбачався інший формат взяття нашої країни під контроль: з урахування того прямого контакту, який був у російської влади з політичною елітою України, особисто з президентом, йшлося про економічну та політичну експансію, фінансову, військову, оборонну і т.д.

Цей задум активно втілювався і включав навіть гру на бізнес-інтересах Сім’ї. Янукович уже давно передбачав, що проти нього в Європі можуть бути введені санкції, а тому головні потоки Сім’я переорієнтовувала із Заходу на Схід. Відповідно, влада РФ, маючи такий важіль впливу на українського президента, гарантувала збереження політичного курсу. Пригадуєте угоду, підписану Януковичем у грудні місяці, під час Майдану, в якій були погоджені всі стратегічні кроки в економіці, технологіях, в зовнішній політиці, а також було прописано проведення спільних міждержавних проектів, можливість введення спільної валюти, безпекової політики, регіональної і т.д.

- Коли Янукович почав відверто працювати на Росію?

- Активізація почалася десь рік-півтора тому, особливо гостро його почали контролювати десь у момент Майдану. А відверта фаза співпраці розпочалася з початком кримських подій.

Коли Янукович ще перебував на території країни, новій українській владі треба було задіяти всі процесуальні можливості для його затримання. Було втрачено час, особливо коли він перебував у Криму: на той момент було сформовано новий Кабмін, керівники мали не лише відповідні повноваження, але й санкції.

Це перший момент, коли було втрачено ініціативу. Ця помилка має велике значення у перспективі.

- У Януковича було в намірах підписати угоду з ЄС?

- У нього була стратегія підписати угоду з ЄС і на тлі цих досягнень переобратися на другий термін. Але дався взнаки дуже високий рівень залежності від Росії – як його особисто, так і Сім’ї, оточення. РФ змусила переорієнтуватися, при чому – в досить жорсткій формі.

- Але ж повернімося до ключового питання. Яку мету переслідує Путін, розпочавши кримську окупацію: він прагне повернути Януковича у президентський кабінет, відволікає увагу від внутрішньої російської кризи, чи дійсно сучасному російському самодержцю потрібен Крим?

- Путін стратегічно вирішив, що Україна повинна не лише війти в зону впливу РФ, але й поновити статус суб’єкта імперії, наприклад – у складі конфедерації. Янукович в цьому процесі грав роль інструмента Путіна, точніше – маріонетки. Путін ніколи не поважав його, постійно називав різними прізвиськами. В результаті заручник своїх капіталів Янукович нині – це вже інструмент низького рівня, його випускають час від часу "на люди", але дозовано.

Путіну не вдається реалізувати глобальний сценарій, тому він намагатиметься відкусити бодай Крим. Це буде його політичним успіхом, плюс, не забудьте, у такий спосіб відволікається увага від кризи в російській економіці.

- Як російський президент розраховував цією військовою інтервенцією загнати Україну в конфедерацію?

- Коли "маріонетковий" план створення конфедерації не вдався, було запущено так би мовити, план Б. Він передбачав збурення ситуації в тих українських регіонах, які ніби то готові були піднятися на постання. Принаймні, таку недостовірну інформацію доносили Путіну, і навіть Янукович стверджував, що, мовляв, лише потрібно дати сигнал, і народ поставне "проти бандер". Наші російські колеги допустили дуже велику помилку, вважаючи, що Путін має дуже високий рейтинг у багатьох регіонах України, і нібито його нетерпляче чекають на Сході та Півдні.

Як ми знаємо, реалізація плану розпочалася з Криму. І другим важливим моментом у житті нової української влади, коли було втрачено час і ініціативу став період захоплення Верховної Ради Криму. Саме тоді для Києва був потужний стимул локалізувати цей російський військовий проект: якраз тоді, коли якісь "туристи" захоплювали кримську раду, можна було б провести антитерористичну операцію. На даний період блокуються всі органи влади, не проводяться засідання, не переобираються уряди, не з’являються аксьонови, блокуються всі шляхи сполучень, локалізуються небезпечні внутрішні ділянки.

Всього цього зроблено на першому етапі не було, і це великий-великий провал. Саме тому й відбулося формування нелегітимного уряду, зайшли російські війська, які взяли ситуацію під контроль.

Ми, українці, фактично не протидіяли ніякими засобами. Зараз уже сили не рівні, але тоді ми могли б зберегти українську присутність, посилити прикордонні застави, військові частини, котрі нині перебувають у надзвичайно складній ситуації, перегрупувати військово-морські сили… Цих зусиль було б достатньо для початку переговорного процесу у той період.

Втративши домінуючі позиції, українська сторона вимушена була перейти в іншу фазу кремлівського плану – окупації Криму російськими військами.

- Уточніть, будь-ласка, про плани захоплення східних регіонів України…

- Автори сценарію розраховували, що піднімуться мільйони людей, і операція з ескалації проросійського конфлікту буде успішно реалізована. Під ці задачі організовувалися "навчання" двох військових округів РФ, які підійшли впритул до периметру наших кордонів.

Мільйони не повстали, крім того, несподівано для РФ включилися міжнародні сили, плюс в деякій мірі і ми успішно спрацювали.

Кремль зробив чимало спроб, аби перезапустити протести: докладали зусиль і росіяни, і місцеві активісти, але з точки зору країни ці заворушення мали все ж таки локальний характер, і не мали принципового впливу розвиток подій.

На даному етапі вдалося включитися нам, тобто групі переговірників українського уряду, а також представникам Заходу, США, і вийти на переговори з людьми з близького оточення Путіна. Ми домовилися, що Росія гідно виходить з цього процесу, одночасно ми стабілізуємо ситуацію на Східному та Південному кордонах. В результаті росіяни офіційно припинили навчання. Війська далеко від нашої території не відійшли, але політичний крок було зроблено. Таким чином, ми убезпечили наші кордони від прямого вторгнення.

Після цього залишилась одна проблема – це Крим, від нього росіяни ніяк не захотіли відмовлятися.

- Тобто, з погляду сьогодення очікувати окупації південно-східних областей України не варто?

- За нашою інформацією, сепаратистські рухи на Сході країни посилюватимуться. Але великомасштабних операцій із вторгнення в країну не буде, ці повторні навчання проводяться для впливу на українців напередодні кримського референдуму, це, так би мовити, фактор впливу Путіна.

- А що це за російський трюк із неопізнаними "зеленими чоловічками"?

- Після припинення навчань, у росіян з’явилася нова тенденція.

Спершу вони навіть не приховували, що це їхні війська проникали в Україну. Не уточнювалося, це війська ЧФ чи з інших підрозділів, але походження цих загонів було очевидне. Навіть наші військові впізнавали своїх колег з Росії, задокументовано сотні фактів присутності російських військ у АРК. Однак після того, як росіяни припинили навчання, і підстава для офіційного перебування російських підрозділів зникла, військові знімають з себе розпізнавальні знати, поводять себе як диверсанти… Але, по суті, це ті ж самі представники Збройних Сил Росії, які в особистих розмовах себе ідентифікують досить конкретно, але при цьому відбувається гра.

Офіційна Москва говорить, що це кримська самооборона, яка десь взяла кулемети, БТРи, іншими словами, звучать абсурдні речі. Але цей абсурд звучить на міжнародному рівні, подібні аргументи звучать на переговорах з Обамою, лідерами ЄС, а також подібні "факти" озвучує Чуркін на засіданні Ради безпеки ООН.

Подібна позиція – це абсурд для кожної країни. В ці дні ми працювали спільно з представниками різних країн у Раді Безпеки, всі вони в один голос заявляли: "Ми стовідсотково володіємо інформацією про наявність російських військ на території Криму, засоби технічної розвідки зафіксували ці факти, що дало їм підстави однозначно стверджувати про агресію з боку РФ. А Росія – попри очевидність її брехні – наполягає на своєму, мовляв, сприймайте це, як ми хочемо.

Москва поставила на кон стабільності світу абсурд.

- Реакція Заходу виявилася недипломатично жорсткою, адекватною ситуації. Що примусило європейських та американських політиків відмовитися від протокольних реверансів?

- Тому що це вже не локальний конфлікт за Крим, це загроза світу.

Конфлікт вийшов на рівень "ядерного" протистояння: включилися вже США, інші члени НАТО.

Отакі виклики повинні спонукати російську сторону до переговорів, і ми останній тиждень підштовхували країни G7 змусити Путіна сісти за стіл переговорів, і ці переговори повинні відбуватися в форматі "очі в очі", інший формат не годиться. Там мають бути проаналізовані як ядерні ризики, так і загрози розпаду багатьох країн, в тому числі Росії, тому що Калінінград – вразливий, Курили і Сахалін – також уразливі, Амурська область та Східний Сибір – аналогічно, падіння цін на нафту і газ – це також фактор розпаду Росії. Це не наші висновки, а російських експертів.

Під фактором таких аргументів, в колі лідерів світу Путін може піти на переговори. При цьому йому важливо, щоб він виступав не як конфліктуюча сторона, а учасник розв’язання проблем, сторона стабілізації конфлікту, захисник прав національних меншин. Згідно з таким сценарієм, так зване керівництво АРК переносить референдум на якийсь термін, створюється група високого рівня у форматі G8, наприклад, у складі міністрів закордонних справ, включається глибокий моніторинг у Донецьку, Луганську, Львові, Києві, та особливо – в Криму.

Водночас напрацьовуємо пакет домовленостей: як виходимо із ситуації, як захищаємо права національних меншин, як розширюємо юридичні права автономії. Змінюється і тональність розмови: ми говоримо вже не про порушення, а про розширення прав. При цьому зберігається статус-кво: Крим залишається в складі України, він - під моніторингом, але півострів залишають військові; Україна, Росія та НАТО припиняють навчання в Чорному морі, тобто ми задіємо всі фактори.

Декілька днів тому ми довели цю позицію до лідерів США, ЄС, РФ, ну і звісно ми системно працюємо з нашим керівництвом, вже зроблено рішучі кроки, але не відбулося останнього – великого форуму G8 чи перших осіб членів Ради Безпеки ООН.

- Який песимістичний сценарій?

- Протилежний сценарій: ситуація погіршується, ми втрачаємо Крим, не юридично, а фактично, при цьому Держдума РФ ухвалює рішення про приєднання півострова до РФ, і байдуже, що це порушення Конституції Криму, Конституції РФ. Рішення ухвалюються, під них "підганяються" закони, відповідно – Крим перетворюється на сіру зону.

Чому? По-перше, самі кримчани не хотіли б поглиблення конфлікту. По-друге, існує фактор кримських татар, бо вони теж захочуть автономії. І якщо одна автономія буде в складі РФ, то – інша в складі чого? Виходить, уже дві автономії, не говорячи про перебування наших військ як фактор присутності України.

Другий сценарій – протистояння затягнення на тривалий період. Але тоді Крим перетворюється на майданчик постійних запеклих конфліктів: між кримськими татарами та росіянами, між проросійськими та проукраїнськими мешканцями півострова, між Центральною Україною та самим Кримом. А Крим – на 77% - це дотаційний регіон, одразу постане питання, - платіть за електроенергію, платіть за воду. Росія ж після Сочі, в період обвалу цін на нафту, та ще й після падіння рубля та вартості акцій на біржах, не здатна підтримати півострів. За нашими даними, РФ не під силу утримати навіть Придністров’я.

Тому економічного потенціалу росіян на утримання Криму вистачить на декілька місяців, максимум - на півроку. Далі – дестабілізація. До Криму ніхто не їде, курортний сезон зірвано, комунікації перекриті, все – за ринковими цінами, і тоді розпочнуться незворотні процеси, розпаляться міжвійськові, міжнаціональні, міжрелігійні протистояння, втягуємося в воєнну кампанію, гіршу, ніж Придністров’я, бо масштаби більші.

За нашими даними, чимало кримчан не підуть на референдум – не тільки кримські татари, не тільки проукраїнські мешканці Криму, але навіть росіяни не підуть, бо керівництво так званого уряду АРК вже займається мародерством, забирає власність на Південному березі Криму, санаторії, компанії, навіть приватні оселі, не говорячи про залізницю та Чорноморнафтогаз.

Якщо Росія і далі реалізовуватиме свою агресивну політику, обидві країни зайдуть у глибокий конфронтаційний кут.

- З Сім’єю та оточенням Януковича все більш-менш зрозуміло. А який вплив РФ має на інші політичні табори?

- Цей вплив є, це конкретний факт. Відбуваються і оперативні, і політичні контакти, в тому числі – і на глобальному рівні; на діяльність деяких політичних сил виділяються десятки мільйонів доларів, деякі лідери отримують особисту оперативну оплату. Ці "оплачувані" сили наробили чимало нам біди, навіть перед Майданом.

Читайте: Аксенов: никакой независимости, только Россия

- Чи багато політиків у минулій владі, а також у цій – з російськими паспортами?

- Багато – як на центральному рівні, так і на регіональних. З російськими паспортами політиків найбільше, але є багато власників європейських паспортів, країн Сходу, Ізраїлю і т.д.

Ми, представники спецслужб, бачимо все: хто яке громадянство отримав, як течуть фінансові потоки, всі інші дії, які суперечать інтересам держави. Матеріал накопичено потужний, але це не компромат, це первинна інформація для нівелювання цих загроз.

Читайте: КСУ признал неконституционным референдум в Крыму

Ми докладемо всіх зусиль для побудови нової держави. Я думаю, що цей перехідний етап ми використаємо для очищення країни, і після виборів президента, після виборів парламенту почнемо формувати кістяк нової команди. Тоді вже будемо працювати безпосередньо.