Блог | Дискримінація по-українськи: що то за мова, що "солов’їною" зветься?

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Врасу її, вічно живу і нову,

В мову її солов'їну.

В.Сосюра

У щоденному житті ми рідко замислюємося над тим, що дискримінація може існувати навколо нас у досить звичних та простих на перший погляд речах. Проте, коли ми все ж таки з нею зіштовхуємося, першою нашою реакцією на таку загрозу є тривога, що зазвичай затуманює нашу свідомість та не дозволяє об'єктивно мислити.

Так, нещодавно всі мали змогу ознайомитися з рекомендаціями Міністерства освіти і науки України в "Інструктивно-методичних матеріалах для експертів щодо здійснення антидискримінаційної експертизи електронних версій проектів підручників, поданих на конкурсний відбір проектів підручників для 1 класу закладів загальної середньої освіти". Зокрема, фахівці з Міносвіти висловили зауваження щодо вірша, у якому один з рядків зводить сприйняття українського народу як носія "солов’їної" мови, тобто української. У рекомендаціях зазначено, що на території України проживає чимало етнічних груп, які асоціюють себе з Україною як з країною, водночас для них рідною є не українська, а інша мова. Відповідно сприйняття українського народу як носія української мови є проявом дискримінації за етнічною ознакою.

Читайте: П’єдестал переможців, або Хто насправді зможе перемогти в антикорупційних змаганнях

У мережі Інтернет такі зауваження експертів Міністерства освіти і науки України були сприйняті суспільством досить бурхливо та неоднозначно. Водночас мало хто намагався знайти відповідь на запитання, яке дійсно має вагоме значення у цьому випадку: чи дійсно була дискримінація та обмеження прав людини в цих висловлюваннях або ж це є помилковим суб'єктивним судженням?

Проведення антидискримінаційної експертизи передбачає виявлення й усунення всіх ознак, за якими може відбуватися дискримінація відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". Відповідно до пункту 2 статті 1 цього Закону дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їхніми ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, засоби досягнення якої є належними та необхідними.

Читайте: Медиация: не "медиа" и медитация

Якщо звернутися до міжнародних правових актів захисту прав людини, зокрема, статті 1, 2 Загальної декларації прав людини, статті 2, 3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, статті 2, 3 Пакту про громадянські й політичні права, можна побачити, що всі ці документи проголошують рівність усіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, місця народження чи інших обставин.

Крім того, обов’язковість дотримання принципу рівності та заборони дискримінації прямо чи побічно висловлюється в багатьох конституціях сучасних демократичних держав.

Читайте: Зростання цін в Україні: антиМОНОПОЛЬНА гра в імітацію

Однак не кожна різниця у ставленні до певної групи людей вважатиметься дискримінацією за тією чи іншою ознакою, оскільки в деяких випадках обмеження прав або надання певних привілеїв є цілком обґрунтованим та виваженим кроком. Тому, задля того, аби розрізняти дискримінацію, доцільно відповісти на три запитання:

− Яке право було порушене або обмежене?

− За якою ознакою відбулася дискримінація?

− Чи є обґрунтованим пояснення для обмеження, порушення права?

Читайте: Маленька країна, де в щасті дитинство могло б зростати…

Розглядаючи безпосередньо зауваження фахівців з Міносвіти щодо називання української мови "солов'їною", варто звернутися до положень статті 10 основного закону держави – Конституції України, де зазначено, що державною мовою в Україні є українська. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Разом з тим у статті 11 Конституції зазначається, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій та культури.

На підставі вищезазначених положень у мене цілком логічно виникло питання: у чому ж вбачається порушення або обмеження прав за етнічною ознакою інших народів та національних меншин у контексті називання офіційно визнаної державою мови "солов’їною"?

На відміну від досвідчених фахівців з Міносвіти відповідь на це питання я знайти не змогла. Водночас підстави для того, аби вважати їхнє зауваження некоректним та недоречним, мені дає положення частини 3 статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", де зазначається, що не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їхньої реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їхніми певними ознаками, щодо яких застосовуються позитивні дії.

Таким чином, прояв любові до офіційної мови своєї країни шляхом добирання до неї ласкавих назв ніяк не стосується поняття "дискримінація". Водночас наявність таких перлів у рекомендаціях експертів з Міністерства освіти і науки України та імітування ними бурхливої діяльності є відвертим проявом неповаги до всього українського народу та його історично сформованої самобутності.

Встановлення принципу рівності та заборони дискримінації передбачає забезпечення рівності всіх людей за правовим статусом, а не соціальним. Це дає кожній людині змогу реалізувати своє право на індивідуальність, відрізнятися від інших своїми фізичними даними, здібностями, бажаннями, серед іншого й мовою. Дискримінація ж базується саме на запереченні чи неприйнятті цих відмінностей. Зі свого боку, правильне та своєчасне розуміння цих речей дасть можливість не допустити виникнення в українській державі проявів обмежень свобод людини та громадянина.