Комітет з науки і освіти таки з Головою

Олена Шевченко

Факт

17 листопада Верховна Рада України проголосувала нарешті за призначення Головою комітету Верховної Ради з питань науки та освіти Максима Луцького, особистість неординарну, але загалом перспективну. Цієї події освітяни після кончини світлої пам’яті В.Полохала чекали давно і з нетерпінням, оскільки голова профільного комітету серйозно впливає на перспективу науки та освіти. В різний спосіб з нею пов’язані біля 20 млн. наших громадян. Майже половина, через садочки, школи, виші, науково-дослідні установи тощо.

Обрання М.Луцького вкотре засвідчило факт омолодження еліти, кооптування до вищої влади нового покоління, людей молодих, освічених і уже досвідчених, з науковими ступенями і званнями, знанням мов. Людей, які вже побачили світ і світ їх сприйняв. Особистостей, за якими об’єктивно майбутнє. Покоління, яке вміє мислити державними категоріями.

Для медіа того дня, окрім висвітлення Дня студента, саме обрання Луцького стало топовою новиною, яка транслювалася та інтерпретувалося зрізних ракурсів. Кількамісячне обговорення завершилося швидким остаточним голосуванням. Тепер так прийнято. Без скиглень і концертних виступів на трибуні.

На цьому тлі тільки Леся Оробець з розпачу на увесь сесійний зал вкотре повторила як мантру відточений у власному блозі негатив на Луцького – фальшування, причетність до трагічного відходу попередника. Навіть серед опозиції було чимало нардепів, яким гидко було слухати це

істеричне волання. А нардеп О.Зарубінський справедливо обурився, сказавши з-поміж іншого, що «грантосісі Оробець належить відробляти гроші, але на рецепшені, за спеціальністю…».

Історія

Згадалася передісторія стосунків, жваві обговорення в освітянському середовищі насущних проблем. Період подальшого становлення сучасного українського політикуму та правил, за якими він функціонує, характеризується, окрім іншого, цілковитою відсутністю культури політичного спілкування, а відтак і адекватною рецепцією чутливих освітянських питань тими, хто цікавиться ними та іншими суспільно важливими подіями. Тут спрацьовує принцип примітивний, але дуже ефективний, як у шедеврі Гайдая «Діамантова рука», коли герой Андрія Миронова докоряв героєві Анатолія Папанова: «Это неэстетично». «Зато дешево, надежно и практично», - парирує Льолік.

Йдеться, власне, про те, що ця аналогія яскраво ілюструє принцип, за яким окремі публічні люди, які мають амбітні претензії на звання політика, в поті чола здобувають собі жалюгідні преференції та сяку-таку популярність серед електорату.

Суть цього принципу схематично полягає у тому, що окрема особа обирає собі об’єкт для критики і гамселить по ньому регулярно-методично, часто без очевидної потреби, в одну точку до того часу, поки це не починає дратувати опонента з одночасним привертанням до мілкої, не принципової проблеми значної частини заангажованого на питання окремої сфери населення.

Такі «пари» на різних галузевих татамі збирають натовпи роззяв, а в освіті уже є чітко сформовані опоненти: Леся Оробець (як варіант хтось з «ура-патріотів») та народний депутат Максим Луцький, донедавна Перший заступник голови галузевого комітету.

Несприйняття, а частіше неприхована дика безпідставна ненависть до Максима Луцького, намагання втягнути в цю штучно створену орбіту частину освітянської спільноти, при пильнішому спостереженні є простим комплексом неповноцінності, дрімучою заздрістю. З табору активних в політичному сенсі т.зв. демопатріотів немає людини, яка б дорівнялася до інтелектуального рівня, досвіду державної служби, займаним посадам, вмінню тримати себе та поводитися у найрізноманітніших ситуаціях – від прямого телеефіру до зустрічей з явно підготовленим агресивним та проплаченим натовпом нібито студентів, які протестують проти «недемократичних реформ» Табачника-Луцького. Завжди виважений і коректний, інтелігентний та інтелектуальний, але й провокативний і зухвалий своїми іронією, сарказмом щодо опонентів, які часто-густо виглядають невимовно глупо, відверто не розуміючи суті того, про що дискутують. Він шукає і не знаходить рівного собі опонента, він сміється з безсилого їх розпачу, він спіймав кураж і ще довго його не відпустить, бо навряд чи в найближчій перспективі відчує гідний об’єктивний фаховий опір.

І як же пережити успішність в його віці? Це найболючіше питання. Замахнутися на вселенське зло і … мілко накласти під дверима сусіда. Такий результат люті від елементарної заздрості.

З іншому куті політичного рингу молода Леся Оробець, яка робить перші кроки в політиці, але вирішила відточувати свою публіцистичну та парламентську майстерність об Луцького. Політичному неофіту здається, що це сміливо, перспективно, але для профі виглядає смішно. Особливо враховуючи обставини її потрапляння в парламент з безперечно моральної подачі не стільки В.Ющенка, скільки В.Балоги, якого «ничтоже сумняшеся» юна парламентеса, ставши на крило з його ж допомогою, даруйте, «кинула» разом з колись перспективним «Єдиним центром».

Усвідомлюючи очевидне для цього випадку чеховське «.. моська, знать она сильна…» Луцький жодного разу не дозволив собі опуститися до побутового рівня, виставити за пріоритет таке популярне зараз «сам дурак». І не тільки по відношенню до Оробець, але й до інших «фахівців» у галузі освіти – захисників шкіл, університетів, дитсадків тощо. Він терпить і робить свою роботу.

Які б аргументи не висували опоненти, але реформи в освіті уже перезріли. ІІІ Всеукраїнський з’їзд педагогічних працівників одностайно ухвалив Національну стратегію розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки. Крапка. І волання про «привезених делегатів» і селекційну роботу серед них тут ні до чого. Бо не можна тисячу інтелектуальних душ водночас зазомбувати.

Ніхто ж не заважав прийти, виступити перед делегатами, аргументовано викласти свою позицію, як це зробив екс-міністр і екс-голова профільного комітету Верховної Ради С.Ніколаєнко. Програмні документи, в тому числі і проект Закону України «Про вищу освіту», обговорювалися на понад 360 заходах, було враховано понад 5000 поправок. Закиди в кулуарності абсолютно безпідставні, були і гострі виступи делегатів, але всі розуміють, що аналіз стану сучасної освіти перспективи її розвитку є надзвичайно актуальними.

Комусь потрібно виконувати невдячну роботу хірурга. І вже саме суспільство розуміє, що не «потягне» Україна 900 університетів, не зможе місцевий бюджет осилити при яскраво вираженій демографічній кризі наявну кількість шкіл, не можна водночас повернути у комунальну власність колись пограбовані і вкрадені приміщення дитячих садочків. Зрештою, не можна тупо загнати усіх дітей у прокрустове ложе тестів, зробити їх машинами, вбивши творчість і політ фантазії, не рахуватися з думкою вчителів, які їх вчили протягом 11 років та університетів, які мають право впливати на процес підбору майбутніх студентів.

Є тільки два чинники, які впливають на авторитет університету – кількість бажаючих вступити і відсоток працевлаштованих. За ними хоч цапки ставай, але університет Шевченка, Національний авіаційний, КПІ – завжди серед найвпливовіших вишів. Це факт. В цілому, в сфері освіти зараз нарешті діє принцип відповідальності за процес і результат реформ, які реально відбуваються.

В цьому метушливому болоті заговорювання проблеми, стають непомітними стратегічні, вкрай важливі для суспільства питання – куди рухатися освіті, як розвиватися, як задовольнити потреби економіки та ринку праці? Як забезпечити ефективне функціонування дошкільної, шкільної, вищої освіти? Як дати нашим дітям старт у велике конкурентне життя? Натомість геніальні в своїй меркантильній тупості волання про кількість бюджетних місць для Львівського університету імені Івана Франка – вотчини екс-міністра Вакарчука та Києво-Могилянської академії, яка трошки державна, а решту приватна, ставляться як головні. Таким чином, суспільство брехнею та провокаціями на теми освіти свідомо відволікається від повільного, але очевидного результату, і вміло спрямовує основну увагу на процес. Ату, Луцького, ату.. А якщо ще й уміло приплести сюди «знущання» над українською мовою та культурою, що діє червоною шматиною – успіх у формуванні образу ворога забезпечений. Його запросто можна конвертувати у електоральні бали та симпатії, а впізнаваність політика одразу зростає як на дріжджах. Примітивна схема, але напрочуд ефективна.

Вражає нігілізм, притаманний нинішній політичній юні, який, на їх думку, вповні компенсує відсутність фахового і життєвого досвіду. Дико, але факт. Чого ти досягла, юна депутесо, в звичайному житті? Чим можеш пишатися? Чи маєш моральне право на образи?

Можливо і не варто було замислюватися і так докладно аналізувати причини і суть перепалки, саме так, а не дискусії, бо дискусія передбачає, як говорив класик, геніальний публіцист і полеміст Микола Костомаров, рівний інтелектуальний та фаховий ресурс опонентів. Але така порочна схема набула наразі непристойного розмаху в масштабі держави. Коли суть підміняється звинуваченнями, а особистість паплюжиться невігласами та невдахами. Тут справедливо підкреслити, що і тими, і іншими рясніє обидва табори. Настав час збирати каміння. Не віриться, що протягнута рука опонента буде проігнорована. Тільки профі зможуть, об’єднавши зусилля, витягнути з прірви чи окрему галузь, чи країну в цілому. Цей час, очевидно, дуже швидко настане.

Але повернімося до нашої героїні. Леся Оробець безумовно талановита і перспективна молода пані. Чим швидше вона зрозуміє, що підкорювати кар’єрні щаблі в звичний для неї спосіб безперспективно, тим краще буде для неї як політика. Пам’ятаймо прописні істини: доля може як прихильно підняти на високий державний щабель, так і примхливо опустити донизу. Все в руках Божих. Тільки потім нефахове чергове скигління не буде почуте, навіть артистичні навички, стиснуті губки чи нахмурені брівки, якими щиро по-жіночому і вміло користується пані Леся, не допоможуть. Не буде ресурсу народного обранця. Та може так і краще. Щиро бажаючи успіхів політику-початківцю, дозволимо собі по-доброму застерегти її від необачних заангажованих вчинків у майбутньому. Тим більше що слушна фахова порада завжди враховується.

А коли припиниться мишача метушня навколо освіти і Луцького, який попри все продовжує вперто долати щаблі політичної та наукової кар’єри, тоді і прийдуть на допомогу в освіту молоді люди його масштабу мислення, які поки поза політикою…

P.S. Очевидці говорять, що після голосування Оробець підійшла до Луцького з вибаченнями, мовляв, Максиме, нічого особистого, тільки… гранти.

Зафіксована на табло цифра «248» дає підстави сподіватися на позитивні зміни.