«Україна рік тому перекреслила проект пострадянського простору, який був створений в Кремлі»

Текст виступу Дергачова.

Видео дня

Ми маємо епізод великого загострення відносин. Але цей епізод висвітлює і стратегічні проблеми, і стратегічні перспективи. І тому яким би він не був самостійним, самодостатнім, таким, який треба вирішувати будь-що і не надто відкладаючи, ми маємо розуміти, в якому контексті, в межах яких тенденцій він розгортається і як на ці тенденції впливає.

Фактично Україна рік тому перекреслила той проект пострадянського простору, який був поступово створений в Кремлі, і призвів до гальмування деяких процесів, як внутрішніх перетворень, так і набуття геополітичної свободи пострадянськими країнами. Вони обрали різну тактику. І Україна була найбільш близькою Росії за багатьма показниками, в тому числі ближчою за Білорусь, і реалізовувала стратегію (за часів Кучми) максимально наближену до російської. Це не той суто паразитичний варіант, який дуже вдало використовує батько-Лукашенко, можливо, найбільш вправний із посткомуністичних лідерів, який не має стратегії, але має успіх в тактичному вимірі. Звичайно, тут є проблема масштабів, але тут є проблема якісного руйнування цього проекту пострадянського простору, а таким чином і засад політики Росії в цьому регіоні, контроль за яким значною мірою робить Росію вагомим гравцем в глобальному масштабі.

Почалося розходження моделей розвитку. В Україні ця нова модель розвитку ще не уставлена, але є виразна тенденція до того, щоб реалізувати свій власний варіант європеїзації, зробити якісно інший вибір, саме ціннісний вибір, а затим вже геополітичний. І, звичайно, це накладає великий відбиток на українсько-російські відносини в стратегічному сенсі. Росія фактично і не знала, як вибудовувати відносини з якісно новою Україною, і на сьогодні знайшла тільки один варіант: спробу максимально відіграти назад, повернути контроль. Можливо, іншими методами, можливо, в дещо зміненому форматі, але в принципі вона намагається нічого особливо не міняти. Вона не готова застосувати модель відносин з Польщею чи навіть з балтійськими країнами до України. Одразу підкреслю, що й Україна навряд чи зможе, зважаючи на історичні, культурні і багато інших обставин, в чистому вигляді використати польську чи прибалтійську модель відносин з Росією.

Ми не можемо здійснювати свій тренд до Європи чи, скажімо, будувати демократичний лад шляхом геополітичної втечі від Росії. Ми дійсно дуже глибоко залежні від неї, і справа не тільки в енергоносіях, а йдеться про соціокультурний вимір. Ми навіть не зацікавлені в тому, щоб тут щось радикально змінювалося. Така велика країна поряд з нами — це великий чинник внутрішнього комфорту мільйонів наших громадян, і це один з якорів, який тримає Україну в геополітичному просторі. Але все, що стосується російської політики, тієї влади, яка утвердилася і навіть набуває все більш виразних ознак авторитаризму Росії, то з цим доводиться мати справу сьогодні, і вона відсторонює нас від відносин на соціокультурному рівні, вона сьогодні унеможливлює нормальне партнерство.

Росія не готова сьогодні вибудовувати нормальні партнерські відносини з Україною. І це ми маємо усвідомлювати. Влада не виробила гарної стратегії і жодного кроку не зробила, аби підготуватися проводити якісно іншу політику стосовно Росії. Вона не позбулася тих внутрішніх слабостей, як хіба що певний ментально-психологічний стан певного рівня керівництва, який сьогодні дійсно в інший спосіб себе веде в Москві. Але він цим скоріше викликає роздратування. Коли воно не підкріплене готовністю України бути більш незалежною, проводити сильну політику стосовно Росії, то ми маємо цю ситуацію.

Росія не має стратегії, Україна не готова реалізовувати стратегію. Ми маємо суцільну тактику у відносинах між двома країнами, але ми маємо все ж таки бачити перспективу.

Я не буду торкатися моментів, пов’язаних безпосередньо з доларами та з газом. Але я хотів би зазначити, що обов’язково треба, і що безумовно можна сьогодні зробити. Я теж підтримую те, що нам не треба дуже поспішати і вважати, що новорічні дзвони — це буде якийсь рубіж. Поспішає Росія. Вона, мабуть, розуміє, що в неї не так багато часу. Вона дуже ризикує вдруге програти, причому програти, застосувавши найбільш потужний важіль впливу на внутрішні українські справи.

Коли я приєднуюсь до ідеї, що треба діяти за чинними документами, треба залучати механізми міжнародно-правові, я маю на увазі інше. Нам потрібно сьогодні дати можливість російській владі (підкреслюю, не Росії, як такій, а російській владі нинішній) краще розкрити себе. І треба працювати над іміджем Росії в очах Європи і в очах тих прошарків населення, які дуже романтично налаштовані щодо Росії в Україні. Гарні почуття мають зберегтися щодо росіян, як близької нам нації, культури, але треба нарешті відокремлювати Кремль від Росії. Сьогодні ми маємо справу з безголосою Росією, яка не може впливати на власну владу. Ми маємо справу виключно з Кремлем. Ми маємо справу з чиновницькою державою, де на провідних ролях — спецслужби. З нею не можна вибудовувати цивілізовані відносини, на жаль.

Треба застосовувати механізми мирного співіснування, зберігаючи паралельно відносини на рівні третього сектору, умовно кажучи. І надаючи нам можливість сказати своє слово вільному бізнесу. У нас він зараз ледь-ледь почне набувати якогось впливу. Я вірю, що у парламент прийдуть не тільки олігархи, а там буде й ще більше бізнесменів. Це дуже великий ризик, але є й свій позитив, що туди можуть прийти й нормальні бізнесмени, можливо, вже нормальний бізнес, готовий діяти цивілізовано і відкрито. Буде відстоювати власні інтереси і впливати на зовнішню політику, наближуючи її в цьому аспекті до європейських стандартів.

На жаль, дуже кепські справи з нормальним бізнесом в Росії, оскільки майже весь великий капітал втягнений в політичні ігри, і виконує державницькі функції, не забуваючи про свої, звичайно. І тут теж поки що дуже незначні перспективи, щоб цей бізнес лобіював нормальні відносини.

Можливо, щось зміниться, коли не спрацює цей аргумент, коли ми пройдемо вибори і стабілізуємо внутрішню ситуацію, коли відпадуть розрахунки на те, що можна вплинути, відігратись назад, підпорядкувати і таке інше. Тоді почнуть діяти більш довготермінові чинники.

Поки що треба працювати над іміджем Росії в очах Європи, яка дуже залежить від труби, але цим не обмежується. І друге — треба дуже гарно пояснювати причини проблем того уряду, тієї влади і позиції тих чи інших політичних сил. Нам потрібно сформувати дуже прозорий формат патріотизму українського, державного, національного, етнічного. І на цих засадах відверто йти на вибори, розповідаючи про те, звідки виникають подібні проблеми і як їх можна вирішити. Якщо ми не здолаємо ці ризики, що нас неправильно зрозуміють, що змерзнуть і буде інший Майдан, що підтримують стихійно тих, хто пообіцяє, що поїдуть до Москви і домовляться. Треба через це пройти. Це випробування, звичайно. Але це прискорення внутрішнього розвитку і це можливість дуже швидко нам досягти повної відвертості в цих питаннях і позбутися внутрішньої слабкості.