Депутат-убивця розгулює вулицями Одеси - розслідування Володимира Бойка, спеціально для "Обозу"

Чи то мало місце звичайне вбивство на побутовому ґрунті, чи народний депутат Козаченко лише перевищив межі необхідної оборони, захищаючися з незаконно придбаної зброї від беззбройних грабіжників? Генеральна прокуратура все ніяк не може дати ладу кримінальній справі, порушеній за статтею 115 КК (навмисне вбивство) за фактом смерті від рук Козаченка громадянина Жеребка Олексія Дмитровича. Пройшли всі мислимі та немислимі строки досудового слідства, а Козаченко досі перебуває на свободі.

Свідоцтво про смерть Жеребка Олексія Дмитровича

Зброєносець із мандатом

Село Кучургани Роздільнянського району Одеської області – на самому кордоні з Молдовою. За кількасот метрів від крайньої хати – вежі прикордонників, за якими височать житлові багатоповерхівки Придністров'я. Роботи в селі практично немає, тутешнє сільгосппідприємство – колишній колгосп – дихає на ладан і місцевий люд живе з городів, продаючи вирощене на одеських базарах, та з контрабанди, завозячи з Молдови сигарети, вино, фрукти та всілякий ширвжиток. Влітку ще можна трохи рибалити, збираючи бички та дрібну камбалу в загидженому ТЕС лимані. Хтось їде на заробітки до Одеси. Але від тотальної бідності це не рятує.

У цій хаті жив Олексій Жеребко, вбитий народним депутатом Козаченком

Ми сидимо на обійсті Жеребків разом із матір'ю загиблого Олексія, Тетяною Миколаївною, що все життя пропрацювала у виноградній бригаді. Чоловіка, сільського газоелектрозварника, викликали на якусь термінову роботу, й ми вдвох перебираємо старі фотографії. Матір плаче та розповідає:

Тетяна Миколаївна Жеребко, матір вбитого Олексія

- Олексій, коли закінчив 8-й клас, поїхав був у Одесу, хотів поступати в 26-е морехідне вчилище. Але не поступив – в приймальній комісії зразу сказали, що за вступ треба платити, а де в нас гроші? Повернувся до села. А тут роботи немає, молодь тиняється, не знаючи куди себе діти. Олексій кілька разів брав участь у бійках на дискотеці, три рази його судили за хуліганство, але в нас таких – кожний другий із молоді. Роботи немає, їхати кудись вчитися без грошей також нереально. Син за чотири місяці до смерті влаштувався охороняти вечорами магазин на сільському ринку, але яка там зарплатня? Жили з того, що Олексій разом з тещею та дружиною, а вони живуть у сусідній хаті, насадили полуниць і влітку їздили продавати фрукти до Одеси...

У той день Олексій поїхав з товаришем на пляж – лиман у нас брудний, купатися не можна, і вся молодь, коли влітку випадає вільний день, їздить на море до Одеси. Поїхав у шортах, майці й пляжних капцях. Ввечері мав чергувати в магазині, але додому він не повернувся. На другий день зрання заходить до мене невістка з онуком і каже, що Олексія досі не має. А за годину ми взнали, що його вбили.

Коли з моргу привезли сина, я його не впізнала, настільки він був побитий. Хоча його загримували, щоби не так було видно, що з ним зробили, але на обличчі шкіра просто повідставали від кісток. Перенісся, брови – все розбито. Друзі не могли Олексія впізнати, так його били перед смертю.

Так виглядав Олексій Жеребко до зустрічі з народним депутатом Козаченком.

На 9-й день по смерті сина Тетяна Миколаївна поїхала до Одеси довідатися, що ж трапилося. Побувала на місті пригоди, поспілкувалася зі слідчим, який вів справу, порушену за фактом вбивства Олексія, поговорила зі свідками. Ось що їй розповіли.

Вбивство трапилося в Одесі ввечері 23 липня 2004 року на розі вулиці Канатної та провулку Нахімова. Двоє хлопців поверталися з пляжу, сигарет не було й вони звернулися з проханням дати закурити до пана, що сідав у припарковану на узбіччі машину. Запитання пану не сподобалося, хлопці також чемною поведінкою не відрізнялися, почалася сварка. Пан сів у свою машину, закрив двері, і витягнув з барсетки пістолет.

Після першого ж пострілу, зробленому водієм через зачинене скло лівої передньої двері, один із хлопців впав, прострілений кулею. Другий став тікати, але пан вискочив з машини і прийнявся стріляти навздогін. А ще за хвилину під'їхала якась машина, з якої вискочили двоє викликаних паном чоловіків. Чоловіки надягнули на напівмертву жертву наручники й стали добивати її ногами та дубинками під хрипи пораненого та крики переляканих мешканців навколишніх будинків.

Тіло Олексія Жеребка прибулі на місце пригоди працівники міліції знайшли за 100 метрів від машини в калюжі крові. Наручники з мертвого вже були зняті, гільз від пострілів у салоні також не було, але дубинку й гільзу, що валялися біля машини, вбивця прибрати полінувався. Натомість показав міліції посвідчення народного депутата України Олексія Козаченка.

Якби Козаченко був тверезий, то він, можливо, на став би давати свідчення міліціонерам, а спочатку порадився б із людьми, що тямляться на кримінальному процесі. Але народний депутат не дуже тримався на ногах, втім, пояснюючи це сильним душевним хвилюванням, внаслідок якого він після інциденту зі стріляниною піднявся додому (Козаченко мешкає поруч) та прийняв добрячу порцію виски (горілку депутат не вживає принципово). Тому він щиросердно розповів у Приморському райвідділ внутрішніх справ про те, що має незареєстрований пістолет марки ТТ, з якого й убив хлопця, що підійшов до нього на вулиці.

Щоправда, причину сварки Козаченко у своїх поясненнях виклав дещо по-інакшому. Також він категорично заперечив, що стріляв ізсередини машини (очевидно, депутат настільки залив очі, що не побачив пробиту пострілом дірку в склі свого автомобіля). Але пістолет конструкції Токарева серії ЧВ №663 1940 року випуску Козаченко добровільно здав працівникам міліції.

Процитуємо свідчення, які Козаченко дав в ніч з 23 на 24 липня 2004 в Приморському райвідділі внутрішніх справ:

„Я вышел из дома, в руках у меня была большая хозяйственная сумка и барсетка. Машина находилась в пяти метрах то арки дома. Я подошел к машине, положил сумку в багажник и когда направился к двери водителя, увидел возле арки напротив ресторана «Лонстер», двух мужчин… Я открыл водительскую дверь и увидел, что эти двое мужчин стали бежать в мою сторону. Когда между нами было расстояние около 15 метров, я насторожился. Я поднял голову и понял, что они бегут ко мне. Я отошел от машины. В это время они подбежали ко мне и мужчина №1 нанес мне удар в голову, от которого я упал. Потом они стали избивать меня вдвоем, нанося удары ногами и руками по всему телу. Я в лежачем положении достал пистолет из барсетки, которая находилась со мной. Вытащил пистолет марки ТТ, на который у меня нет соответствующих документов, и выстрелил в сторону нападавших. После выстрела эти двое мужчин еще продолжали бить меня, после чего побежали в сторону ул. Канатной, а я поднялся к себе домой, где бросил пистолет возле кровати. После этого я из дома позвонил в милицию по телефону 02”.

Під цими свідчення Козаченко власною рукою написав „С моих слов записано верно и мной прочитано” та поставив підпис. Але вранці, проспавшись, народний обранець зрозумів, що за вбивство, та ще й з невідомо де взятого пістолета, йому тюремної камери уникнути буде дуже важко навіть за наявності депутатського імунітету. Тому перше, що зробив наступного ранку народний депутат, обраний до парламенту від владного блоку „За ЄдУ!” – оголосив, що відтепер він від щирого серця підтримує Віктора Ющенка, буде його довіреною особою на президентських виборах і розцінює вчорашній інцидент як підступи злочинної влади. А після того пішов до нарколога й узяв довідку про те, що він тверезий.

«Потому что мы – Рада, и творим, что хотим…»

Український народ за останні десять років досхочу наївся принципу „верховенства права”, згідно з яким правий той, у кого більше прав. І тому було б непогано, бодай для експерименту, спробувати трохи пожити за іншим принципом, принципом верховенства закону, який має дві складові – рівність усіх громадян перед законом і невідворотність покарання за вчинені злочини. Щоправда, у такому випадку багато хто з діячів як минулої, так і нинішньої влади опинився б на тюремних нарах. Підозрюємо, що й для народного депутата Олексія Козаченка у такому разі ніхто не робив би винятку.

Жодних складнощів для розслідування інцидент, під час якого Козаченко вбив людину, не становить. Є свідки, є труп, є пістолет - типова кілерська зброя, загублена в 1992 році на території Придністров'я і взята в 1996 році на облік правоохоронцями Росії як можливе знаряддя кількох злочинів. Урешті-решт, є закон, який передбачає відповідальність не тільки за навмисне вбивство, але й за незаконне придбання, зберігання й носіння вогнепальної зброї.

До того ж Козаченко не міг нічого путнього пояснити щодо пробитого кулею скла в дверях свого автомобіля, наявності біля машини дубинки, а також того, в який спосіб смертельно поранений Жеребко опинився за 100 метрів від місця стрілянини. Відмовився Козаченко й видавати свою барсетку для проведення експертизи на предмет виявлення слідів зберігання в ній пістолета. Втім, особливої потреби в тому й не було, оскільки експерти знайшли в рані на тілі вбитого залишки автомобільного скла та, відновивши всю траєкторію польоту кулі, встановили, що постріл робився саме зсередини депутатського автомобіля. Що ж стосується розповідей Козаченка про „напад” на його персону, то до них ніхто не поставився серйозно хоча б тому, що шорти, майка та пляжні капці – це не те вбрання, в яке вдягаються грабіжники, йдучи „на справу”. І тому можна не сумніватися, що якби в Україні діяв принцип верховенства закону, то зараз Олексія Козаченка називали б не „народний депутат”, а „засуджений”.

Продовження розслідування: Депутат-убивця розгулює вулицями Одеси - ІІ частина розслідування Володимира Бойка

Читайте також:

Революціонери з великої дороги, або як Козаченко у Одесі своє життя "врятував"

Дело Козаченко. Реакция политиков на публикацию "Обозревателя"