Первородний гріх народного депутата Нестора, або чому Шуфрич так переживає за Боделана

Безперспективність подальшої боротьби стала очевидною.

Іноді хочеться щиро позаздрити багатогранності інтересів та всебічності талантів народного депутата, а віднедавна ще й заступника голови СДПУ(о), Нестора Шуфрича. Коло захоплень цього “есдека”-вундеркінда воістину вражає: від стрільби з лука та тенісу до футболу у виконанні ФК “Закарпаття”, від м‘ясної промисловості на Черкащині до сумнівних оборудок з лісовими угіддями в Пущі-Водиці та на тому ж таки Закарпатті. Але останнє хобі Нестора Івановича – юриспруденція. Бо все частіше його доводиться бачити в ролі адвоката. Не те що б диявола. Але “святими” його “клієнтів” теж важко назвати. Саме Нестор Шуфрич захищав інтереси Віктора Януковича у Верховному Суді та Руслана Боделана у Приморському суді міста Одеси, які стосувалися виборів, відповідно, Президента України та мера Одеси. Слід зазначити, що у виборчих порушеннях та фальсифікаціях Нестор Шуфрич розуміється дуже добре і не лише з книжок, що і підтверджує історія, розказана нижче.

14 липня 2002 року, приїхавши до міста Черкаси, де у 201 виборчому окрузі відбувалися повторні вибори народного депутата України, столичні журналісти запитали першої ліпшої бабусі, що трапилася їм біля першої дільниці по дорозі: “Скажіть бабусю, а за кого ви голосували?”, - “За цього ж, як його… Шифріна”, - відводячи очі відповіла та. “Так немає такого,” – були здивовані гості. “Як же немає, ось я навіть записала” , - бабуся простягла аркушик паперу, на якому було каліграфічно виведено: “Шуфрич”. Ми ще тоді посміялися, прийнявши цей факт за старечу дивакуватість. Але до вечора вже було не смішно.

Вибори у 201 окрузі стали можливими після визнання недійсними результатів голосування 31 березня, за якими переміг представник “Нашої України” Микола Булатецький. Його конкурент Олексій Марченко шляхом цілої низки скарг та судових процедур домігся призначення повторних виборів. Саме цих акторів і вважали фаворитами “рімейка”. Однак інтригу у перегони внесла поява там екс-мера Черкас Володимира Олійника та прогресивної соціалістки Наталії Вітренко. Для черкащан і канівців, не обізнаних у великій політиці, ім‘я ще одного кандидата Нестора Шуфрича мало що промовляло. Ставши депутатом у 1998 році від Закарпаття (в той час область повністю контролювалась СДПУ(о)), на чергових виборах 2002 року він програв там же Сергію Ратушняку, а тому подався шукати депутатського щастя на Наддніпрянщину. Для цього Шуфрич навіть прописався в одній чи то купленій, чи то орендованій квартирі в Черкасах і очолив Черкаську м‘ясну компанію. Однак до народу він ближче не став, бо провів лише одну чи дві зустрічі з виборцями, а його присутність на виборах проявлялась лише у не досить агресивній проклейці простих листівок та роликами на телебаченні. Тому Шуфрича в розрахунок ніхто не брав, до того ж СДПУ(о) на виборах в березні взяла в цьому окрузі аж 4,5 відсотка.

В той же час між іншими кандидатами розпочалася справжня війна на знищення. Сотні тисяч листівок, половина з яких була фальшивими, десятки судових позовів всіх проти всіх, нічні напади на членів штабів, чутки, що обласна адміністрація поставила на Вітренко (буцімто для цього збирали сільських голів округу і наказували забезпечити умови для агітаторів Наталії Михайлівни) – всі ці речі вимотували штаби, ставали об‘єктами уваги журналістів та спостерігачів, і вселяли апатію у виборців. Нестор Шуфрич у жодному з цих скандалів не фігурував, а тому про нього взагалі якось забули. І як виявилося дарма.

В останні дні перед виборами, коли головні кандидати та їх довіренні особи буквально поселились в судовій залі, помешкання виборців округу почали методично обходити невідомі особи, пропонуючи довірливим виборцям підписати так звані “соціальні договори” з кандидатом Шуфричем, за що вони отримували по 20-30 гривень і, у випадку його перемоги, мали отримати ще стільки ж. Піраміда таких “агітаторів” була побудована в кращих традиціях “мережевого маркетингу”, коли кожен, хто залучав до підписання додаткових людей отримував додаткові бонуси, себто більше гривень. Слід сказати, що спецоперація була проведена в умовах суворої конспірації, а тим поодиноким сигналам, які отримували штаби інших кандидатів не приділялося належної уваги, оскільки більшість з них були зайняті в судах, боячись зняття з реєстрації. Як виявилося пізніше, судові позови також були частиною технології, спрямованою на відволікання уваги.

Підкуп виборців продовжився і в день голосування. Каруселі та автобуси з виборцями, що мали по кілька відкріпних посвідчень, до болю знайомі нам по президентським виборам, мали місце вже тоді. Спостерігачі фіксували підкуп або спроби це зробити на дільницях №1, 2, 7, 15, 16, 18, 23, 24, 29, 35, 36, 44, 49, 56, 69, 81, 88, 89, 90, 96. Однак свідомість відмовлялася сприймати той факт, що можна таким чином купити більше 1-2 тисяч голосів. Виявилося, що можна.

З початком підрахунку голосів, сидячи в кав‘ярні біля окружної комісії, київські та місцеві журналісти влаштували тоталізатор. В різних варіаціях список перших чотирьох прізвищ складався з Булатецького, Вітренко, Олійника, Марченко. Шуфрич посідав почесне п‘яте місце, та й то не у всіх. Перші дані з малих дільниць (лікарні, будинки для літніх) показали перемогу Нестора. Втім, малі дільниці не є показником, бо голосування там завжди контрольоване. Однак наступні дані піддержували тенденцію. Аж поки не прийшов редактор черкаської “Антени” Валерій Воротнік і весело не повідомив: “З Шуфричем вас!”. І хто міг тоді знати, що саркастичне привітання Воротніка в першу чергу стосувалося його самого і невдовзі Валєра стане помічником Нестора Івановича, а, колись одну з найкращих регіональних газет, перетворить на бойовий листок “есдеків”. “Бабло” вкотре перемогло добро.

Перше відчуття, яке тоді пережили всі, був шок. Папірці з тоталізатором полетіли у смітник, а призовий фонд пущений на загальний коньяк. Переможені кандидати швидко об‘єдналися і почали готувати скарги на визнання виборів недійсними. Тих нечисленних свідчень по підкуп, які погодилися дати найбільш свідомі з громадян, для цього явно було недостатньо. Комітет виборців розмістив оголошення в газеті, що приймає свідчення про факти підкупу, але до вечора в офісі перестав працювати телефон. Безперспективність подальшої боротьби стала очевидною.

Слід також зазначити, що після того більше року Нестор Шуфрич в Черкасах так і не з‘явився. Низка партій та громадських організацій навіть ініціювала акцію “Увага: розшукується народний депутат України”. Акція мала результат: влітку 2003 року Шуфрич таки з‘явився в окрузі, провів три зустрічі з виборцями, дав прес-конференцію, накрив стіл для журналістів, пообіцяв приїздити частіше і… після того його в Черкасах знову не бачили.

Олександр ЧЕРНЕНКО, Комітет виборців України