«Перша любов Кучми підробляє, продаючи пиріжки на Краківському базарі»

У Львові живе чоловік, який захоплюється життям Леоніда Даниловича Кучми. Він досконало знає біографію колишнього українського президента, збирає фотографії Кучми, публікації про нього, особисто знайомий з жінкою, яка була першим коханням Леоніда Даниловича. Єдиний у світі кучманіст стверджує, що Кучма є одним з найвидатніших політиків нашої епохи.

Квартира Володимира Мироненка більше схожа на бібліотеку, в якій нещодавно розірвався артилерійський снаряд. Володимир – пенсіонер, але, незважаючи на пенсійний вік, активно продовжує працювати. Багато читає, пише книгу, займається фотографією і намагається завжди бути в курсі останніх політичних подій. Його енергійність і ерудованість, звісно, достойні уваги, а особливо захоплення Володимира, яке поступово переросло в сенс його життя. Володимир Мироненко є єдиним у світі кучманістом. Не дивуйтесь, почувши незнайоме слово. Філателісти збирають марки, леніністи захоплюються життям Леніна, а ось Володимир є прихильником колишнього президента України Леоніда Кучми.

На стінах його квартири безліч фотографій. Ось Кучма під час інавгурації, ось він іде по заводу, ось, піднявши руку, вітає громадян. Володимир Мироненко знає про Кучму все або майже все. У нього зібрано величезне досьє на Леоніда Даниловича, і на основі зібраних даних Володимир стверджує, що Кучма є одним із найвидатніших політиків нашої епохи.

Зустріч із Кучмою

Народився Володимир на Кавказі у місті Нальчик, пізніше разом з батьками переїхав до Львова. Своїм рідним містом Володимир вважає саме Львів. Тут він почав навчання, потім працював, сюди ж повертався після тривалих відряджень. За фахом Володимир теплоенергетик. Саме по роботі він вперше і зустрівся з Леонідом Даниловичем. Було це у 1985 році, коли Кучма виконував обов’язки заступника головного конструктора КБ “Південне”. Мироненко не був військовим, але у велетенській Країні Рад це не мало принципового значення – кожен інженер чи науковець у першу чергу працював на зміцнення оборони Союзу, адже всі заводи так чи інакше були пов’язані з армією. Це була коротка ділова зустріч, якій Мироненко тоді не надавав особливого значення. Відзначив для себе лише професіоналізм та діловитість заступника головного конструктора.

В 1990 році Мироненку довелося працювати на об’єктах виробничого об’єднання “Південний машинобудівний завод”, директором якого на той час був саме Кучма.

– Кучма був надзвичайно добрим організатором, – каже Володимир, – до його приходу на пост директора невдачі сипались на завод одна за одною. Вибухи, два невдалих запуски. Леоніду Даниловичу вдалося налагодити роботу, і в результаті ми отримали ракети SS-18, які за кордоном прозвали “Сатаною”, та твердопаливний ракетний комплекс Рт-23 (SS-24) – “Скальпель”, аналогів якому немає у світі!

133 Чорнобилі

В 1991 році Мироненка перевели з Південного машинобудівного на іншу роботу. Його відіслали у Сєвєроморськ на острів Гриниха, і більше зустрічатись із Кучмою особисто йому не довелось. Острів Гриниха – місце базування атомних підводних човнів 17-го флоту. Перед спеціалістом-теплотехніком було поставлене завдання підготувати до пуску теплостанцію, яка мала обслуговувати атомні підводні човни.

– Фактично підводний човен – це справжня атомна електростанція, – пояснює Мироненко, і, як кожна атомна електростанція, вона потребує заряджання ядерним паливом. Для цього паливне осердя ТВЕЛ необхідно вийняти. Але, якщо це зробити, почне застигати охолоджувальна система. Якщо ж вона вийде з ладу, підводний човен перетвориться на металобрухт. Щоб цього не сталося, необхідну температуру мала підтримувати теплоелектростанція, тепло від якої до ядерного котла подавалось по спеціальних тепловодах.

Коли Володимир прибув на місце, він був шокований побаченим. Теплостанція була побудована за недосконалим проектом, та ще й не спеціалістами-теплоенергетиками, а простими солдатами. Ситуація була жахливою. Військова приймальна комісія прийняла до експлуатації теплостанцію, яка в принципі не могла працювати. За суттю це була величезна бомба, яка злетіла б у повітря при першій спробі довести її до планової потужності. Персонал станції був підготовлений з тих же солдатів, що не мали спеціальної освіти та досвіду роботи з такими об’єктами. Вони навіть не знали, що атомні станції на підводних човнах Ленінградського та Сєвєродвінського заводів конструктивно відрізняються і подавати на них пару треба під різним тиском.

– Чого тут дивуватись, – розводить руками Мироненко, – це були якраз ті часи, коли Горбачовська перебудова довела СРСР до крайньої межі. Армія розвалювалась на очах, і бардак в ній досягнув апогею. Уявіть собі, під час роботи на складі ядерних боєголовок я помітив вартового Каранбердиєва, який, ідучи вздовж пультів, що контролювали умови зберігання боєголовок, тикав у них загостреним електродом і кричав “Йок!” Йому подобалося, як звідти сипляться іскри!

Якби пуск теплостанції відбувся, то стався б вибух силою у 133 Чорнобилі. Мироненку зі скандалом вдалося зупинити пуск теплостанції і почати її перебудову. Коли чистили систему повітряного забору, звідти на очах у Мироненка вигребли три машини будівельного сміття, подертих солдатських черевиків та іншого мотлоху. Коли роботи були закінчені, військове начальство постаралось якомога швидше усунути Мироненка від робіт на військових об’єктах. Через протидію людей у погонах на високих постах він опинився без роботи і повернувся до Львова.

Мироненко та унітази

У перші роки незалежності Мироненко створив приватну бригаду спеціалістів, які переобладнували котельні та обігрівальні системи на підприємствах міста та області. Одним із таких об’єктів був Львівський завод керамічних виробів. Коли майже вся робота була зроблена, його директор сказав, що грошей завод немає, і обіцяв розплатитись з теплотехніками вагоном унітазів. Виходу не було, інженери погодились. У кінцевому результаті виявилось, що роботу вони зробили задурно, та й обіцяний вагон унітазів не отримали.

– Безлад у країні почав вщухати саме з приходом до влади Леоніда Кучми, – каже Мироненко.– Я був у відчаї. Фактично не мав що їсти, але поступово ситуація почала стабілізуватись. Зараз про Кучму говорять багато поганого, такого, що ще треба довести, але применшення його успіхів – це неправильно. Я не просто так розповів історію, що сталася зі мною на острові Гриниха. Це був опис суті справ у колишньому Союзі. Україна не була винятком. Кучма отримав у спадок руїну, з якої спромігся відбудувати державу. Саме тому я і став його шанувальником. В 2002 році мені навіть вдалося випустити невеличку книгу, в якій я в гумористичній формі висвітлив політичну ситуацію в Україні та світі. Називалась вона “Мироненко та унітази, або Унітарно-унітазна поезія”.

Перша любов Леоніда Даниловича

Окрім офіційних джерел, Володимир Мироненко отримував інформацію про Кучму безпосередньо від людей з його кола. Він знайомий з Ольгою Шавлей, що працювала у секретаріаті Кучми під час його президентства. Ольга – львів’янка, батько її живе у Львові. Жінка, яка стала першим коханням Леоніда Даниловича, теж живе у Львові. Звуть її Людмила Терещенко.

Познайомились вони з Кучмою в 1968 році, коли разом навчались у Дніпропетровському державному університеті. Людмила розповідала, що Леонід був чуйним та ніжним. Прекрасно грав на гітарі і завжди був душею компанії. Вони підтримували стосунки до кінця навчання, а потім Людмила отримала скерування на роботу до Львова. Зараз вона пенсіонерка, підробляє, продаючи пиріжки на Краківському базарі…

Мироненко, Жириновський та Тимошенко

– Я познайомився з Жириновським, коли їздив до Москви на заробітки. Соромно зізнаватись, але життя змусило: одного разу за порадою колеги я купив на позичені гроші півсотні штанів і повіз продавати їх до Москви. Тоді багато хто так робив. Виявилось, що я не такий вже й бездарний комерсант: брюки розходились дуже швидко. Якось, повертаючись з базару, я опинився на виступі Жириновського. Сталося так, що натовп виніс мене до самої трибуни, а потім, коли Володимир Вольфович спустився вниз, хтось штовхнув мене, і я опинився всередині кільця охорони. “Представляешь,”, – сказав мені Жириновський, як тільки побачив мене поряд зі собою, – эта ненормальная, Бела Куркова, бросила в меня яблоком. Ты кто такой?” Я назвався, сказав, що з України. Тоді Вольфович промовив: “Украина? У вас там Кучма, он грамотный политик. Не чета нашим”.

Довелося Володимиру познайомитись і з Юлею Тимошенко. Після Скнилівської трагедії Мироненко був у морзі, намагаючись розшукати колегу, який зник під час авіакатастрофи. Туди прибула і Юлія Володимирівна. При виході з приміщення до неї підскочили репортери, один з яких постійно кричав: “ Що ви думаєте з приводу цього? Це Кучма винуватий? Кучма винуватий?”

Замість епілога

– А ви знаєте, що зайняття Кучмою президентського посту співпало з візитом до Сонячної системи метеоритного потоку Леонідів? Це було знаком. Бачите? – показав Володимир на геть осипану ялинку, на якій і досі висять іграшки і гирлянди. – Ця ялинка стояла у мене в той Новий рік, коли Кучма вперше вітав народ України на правах президента. З того часу я принципово не розбираю її. Вона – мій символ стабільності.

Влад ЯКУШЕВ, газета «Аргумент» - для «ОБОЗу»