Охололі помаранчі і брати-поляки
Охололі помаранчі і брати-поляки
Українська революція вже не є модною в Європі, або Хто за кого і як голосував на "Євробаченні-2005"
Нестор ДИМ, „Україна молода” для «ОБОЗРЕВАТЕЛЯ»
Пісенний конкурс Європейської мовної спілки в річ свого 50-річного ювілею ще раз засвідчив: чинниками успішного виступу в ньому в нас час є не лише а) якість власне співу; б) "промоушн" виконавця та його композиції, а й в) - кон'юнктура голосування сусідніх та дружніх країн. При чому у випадку приблизної рівності конкурсантів за першими двома умовами додаткові й вирішальні бали набираються саме за «географічним принципом». Тут, як це не банально, в дію вступають політичні стереотипи й геополітика.
Саме в ракурсі "Євробачення" про це говорили неодноразово, і перед нинішнім конкурсом група вчених Оксфордського університету оприлюднила результати чергового аналізу, який підтверджує: вже "історично" максимум балів одне одному дають Греція і Кіпр, Білорусь і Росія, дуже поважають своїх "ближніх" скандинавські країни, а ще більше - балканські. Водночас, вивчивши дані голосування за 1992-2003 роки, психологи з Оксфорда зафіксували в часописі Physica A: Велика Британія найменш прихильна до Франції... "Хтось має почати вживати якісь заходи з цього приводу. Європейський союз теле- й радіомовників повинен утрутитися й зробити голосування об'єктивнішим", - закликає англійський журналіст Террі Воган.
Але ці слова знову лишилися непочутими. Тому просто слід враховувати: до підсумкового доробку грекині Єлени Папарізу, котра обійшла значно менш "блатну" в цьому відношенні мальтійку К'яру на 38 балів, майже сотню очок додали сусіди по Балканах, грецькомовні кіпріоти (для них Еллада - навіть не "старший брат", а мати), а також Швеція, громадянкою якої Папарізу є і в якій вона жила до 2005 року. З іншого боку, 12 балів грекині дала Туреччина - непримиренна опонентка Афін упродовж довгих віків. Це майже так само, якби палестинці голосували за ізраїльтян, але тут маємо ситуацію з цієї ж "опери", але дзеркальну: Європа-то справді об'єднується, і однією з умов повноцінного входження до її кола турків є залагодження їхніх конфліктів із сусідами-еллінами.
Якщо маєте бажання, порахуйте самі, на яких місцях були б балканці, якби країни колишньої Югославії не ставили на "призові місця" одна одну. Але нам цікавіші інші тенденції - ті, що пов'язані з Україною. Адже пісня "Ґринджол" уже сама по собі була політичною, й тому голосування за неї свідчить багато про що.
Єдиною країною, яка дала нам 12 балів за гімн помаранчевої революції, виявилася Польща. Зусилля, спрямовані на зміцнення українсько-польської дружби, не стали марними, плюс ще й "Ґринджоли" непогано розкрутили "Разом нас багато" в польському ефірі. Ясно, що в Європу ми йдемо саме з братами-ляхами, а не з кимсь іншим. Тим більше, що, кажуть, у півфіналі Україна поставила на перше місце польський колектив (інші були менш приязними, тож "Іван і Дельфін" у фінал не пройшов). Ще однією цікавою тенденцією є поступове віддалення українців і росіян: якщо раніше обмін балів відбувався на найвищих щаблях "особистих" рейтингів, то тепер ми їм - лише 4 очки, вони нам - узагалі 2, що викликало свист у залі Палацу спорту. Але чого обурюватися? Радіти треба. У Європу ми просуваємося без тягаря у вигляді Росії.
А от білорусів - шкода: країна Лукашенкі не вділила революційним сусідам хоча б одного завалящого очка. Може, дався взнаки недавній дипломатичний скандал між Києвом і Мінськом через заарештованих протестантів? Раніше такого не було (це і про скандал, і про "Євробачення"), і щодо пісенного конкурсу, то тут маємо ще чіткіше вираження "російської" тенденції. А також сумну думку про те, що самі білоруси варті свого авторитарного "бацьки".
На відміну від Молдови: ці "менші" сусіди все ще цінують і українців, і їхні революційні здобутки. (Аукраїнці пошанували молдавський гурт „Здоб ші здуб”, поставивши його на перше місце у своєму списку. Якби мав рацію чоловік Таїсії Повалій Ігор Ліхута і якби молдавани виграли, то можна було б говорити про експорт революції за Дністер і її (революції) виноградно-пісенний варіант. Бо ще досі заскочений політикою прихиьник „синіх” Ліхута в одному з коментарів заявив, ніби „Євробачення” – конкурс ні багато ні мало політичний, і Європа здебільшого підтримує призами країни, в яких відбуваються революції та інші демократично-європейські зміни, як-то Латвію, Туреччину, Україну...)
Решту балів Україні додали Португалія й Іспанія, що засвідчує: розмови про мільйони українських заробітчан у ціих країнах - не просто розмови.
Зате, як не прикро, порожньою балаканиною з огляду на перебіг голосування на "Євробаченні" можуть виявитися слова про підтримку українців народами Латвії, Литви й Естонії. Прибалти, котрі мали б у сенсі ментальності стояти поруч із поляками, на наші демократичні звершення наплювали і жодного очка не дали. Можна було б вважати, що ці країни - вже члени ЄС - непомітно увійшли до кола ситих європейців в обхід україно-польського "транспортного коридору", якби не їхні гіпертрофовані симпатії до Росії. Мда, прибалти, які виборювали свою свободу майже так само як ми, але на 15 років раніше, розчарували. А без них нас уже не так і багато...
При цьому напрошується ще один геополітичний висновок – також не надто приємний. Риторика гімну помаранчевої революції залишилася неоціненою, мабуть, ще й через те, що "українська тема" для Європи вже не є "гарячою". Це ми тут продовжуємо варитися у власному соку постреволюційної боротьби, а для мешканців Осло й Брюсселя, навіть Бухареста й Вільнюса українська революція перестала бути об'єктом зацікавленості. Помаранчева мода минає, як і будь-яка інша. Проїхали, забули. Ще трохи - і забудуть не лише прості громадяни, а й політики. Тож надалі нам потрібно шукати нові позитивні інформаційні приводи для власної розкрутки. І працювати всередині своєї країни, не очікуючи аплодисментів з-за кордону.
* * *
Недолугий коментатор "Євробачення" на УТ-1 фактично зневажив телеглядачів, коли під час найцікавішого - роздачі всім учасникам залікових балів - намагався "заглушити" включення з європейських столиць та заміняв своїми "лівими" теревенями інтригуючі пересування країн-учасниць по поверхах "турнірної" таблиці. Монстр шпаргалки й мікрофона Славко Говорун, він же Ярослав Чорненький, не звертав уваги навіть на голосування власне України, не кажучи вже про всілякі Тирани й Лондони. (Також він „відзначився” тим, що кілька разів називав естонських „варягів” чи „легіонерів”, які співали за Швейцарію, „волонтерами”, а на прес-конференції Папарізу „вгадував” фразу – переважно пальцем у небо – через одне-два зрозумілі йому слова). Тож бажаючі могли з’ясувати, хто за кого скільки очок віддав, не завдяки, а всупереч такому коментатору.
„Батько” „Ґринджол” Микола Томенко:
Україні вдалося неможливе — провести найкраще «Євробачення» за всю історію конкурсу
Після завершення «Євробачення-2005» віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань Микола Томенко, який був співголовою оргкомітету з підготовки та проведення пісенного конкурсу, зазначив: «Наша команда отримала від попередньої влади таке господарство, що ми стояли перед загрозою перенесення «Євробачення-2005» з України до іншої держави. Тому головне завдання, яке поставив Президент України перед нами, — не допустити зриву конкурсу і провести його на належному рівні. І сьогодні я з впевненістю можу сказати, що наша команда зробила найкраще «Євробачення» за всю 50-річну історію конкурсу».
«Концепція фестивалю, яку ми запропонували, полягала в тому, що це був не лише пісенний конкурс, а передовсім — європейська презентація України, - йдеться в коментарі Томенка, переданому „УМ”. — Тому, окрім власне самого фестивалю, на майдані Незалежності під гаслом «Україна — європейська країна» проходив тиждень української музики, і телеканали, і радіостанції активно інформували гостей нашої країни про українську культуру».
За словами Миколи Томенка, «вперше за історію конкурсу Президент країни, в якій відбувався фестиваль, мав можливість вітати переможця «Євробачення», а всі європейські держави, в яких ішла пряма трансляція, під час голосування побачили революційний Майдан. До того ж посткарди, які демонструвались під час проведення «Євробачення», дали можливість побачити обличчя простих людей нової європейської України».
«За більшістю параметрів, зокрема за кількістю глядацької аудиторії, 50-й фестиваль можна оцінювати як перший, що створив нові стандарти проведення майбутніх конкурсів» — вважає віце-прем'єр-міністр.
А стосовно своєї креатури на «ЄБ-2005» — гурту «Гринджоли» — Томенко констатував: «Хоча українські представники й не були серед фаворитів, але вся Європа співала українською мовою приспів гімну української помаранчевої революції».