Видео дня
Росія веде політичні консультації з українськими опозиційними політиками
В кожному разі його коментарі щодо помаранчевої революції та будь-яких дій нової української влади нагадують вереск ображеної людини, а зовсім не думки поважного політолога.
На його заяви можна було б не звертати уваги, якби не одне “але”. Пана Павловского називають придворним кремлівським політтехнологом, і дуже часто він озвучує те, що думають в адміністрації Владіміра Путіна. Практично немає сумнівів і в тому, що він так чи інакше “допомагатиме” українській опозиції на наступних парламентських виборах. А в тому, які технології полюбляє російський технолог, усі ми могли пересвідчитися торік.
– Нещодавно екс-прем’єр-міністр Віктор Янукович упродовж п’яти днів перебував у Москві. Ви з ним зустрічалися?
– Пан Янукович часто буває поза межами України, зокрема й у Росії. З ним тривають політичні консультації в легальній зоні як із відомим українським опозиційним політиком. Він шанований політик, і в російських політиків немає проблем у спілкуванні з ним.
– То ви з ним зустрічалися чи ні?
– Е-е-е, я ж... Знаєте, я ж бізнесмен. Не бажаю відповідати на це запитання, тому що це не стосується політичного боку...
– Вибачте, але ваш бізнес – це не видобуток вугілля, руди або виробництво металу. Хіба не можна сказати, чи зустрічалися ви з паном Януковичем?
– Мої інтереси в бізнесі не є політичними.
– Ви займаєтеся політичним консалтингом і для України є публічним політиком, який озвучує зовнішньополітичні інтереси Кремля.
– Це окреме питання. Не хочу говорити про це, тому що в Україні вкрай нервова та нестабільна ситуація. Тому я мушу обмірковувати свої слова.
– Просто я знаю, що ви зустрічалися з Віктором Януковичем. Мені розповіли про це люди з вашого оточення.
– Я не розумію, що таке “моє оточення”.
– Це співробітники Фонду ефективної політики, яким ви керуєте. Не можу зрозуміти, в чому секрет того, що ви зустрічалися з Януковичем? Я ж не запитую про що ви говорили, що обговорювали? І ви, і Янукович люди надто помітні та публічні для України.
– Я вам не говорив ані “так”, ані “ні”. В мене є багато найрізноманітніших зустрічей. Чому маю розповідати про все журналістам? Якщо я розголошуватиму це, то між мною та партнерами виникне конфлікт інтересів. Якщо люди, знатимуть, що завтра на прес-конференції я розповім про нашу зустріч, то вони не співпрацюватимуть зі мною.
– Але я ж не запитую про суть ваших переговорів із Януковичем.
– Це не є темою нашої з вами розмови.
– В Україні починаються парламентські “жнива”. Який їхній сценарій? Чи зможе політичний Схід дати бій нинішній українській владі?
– Не думаю, що майбутню виборчу кампанію у Верховну Раду вестимуть винятково довкола територіальних суперечностей держави. В політиці так не буває. Якщо на парламентських виборах 2006 року в Україні виникне ситуація, коли партії Півдня-Сходу боротимуться з партіями Центру та Заходу, то це фактично означатиме катастрофу політичної системи України. Цього ніхто не бажає.
Одним із висновків цього політичного року стало те, що революції не є вирішенням внутрішньополітичних та економічних проблем тих країн, де вони відбулися. І в Україні, й у Грузії економічні результати постреволюційного часу доволі жалюгідні. Водночас варто наголосити: те, що нині відбувається в Україні позитивного, перебуває в рамках відмови, дезавуювання революційної демагогії та революційних гасел. І навпаки, реалізація революційних гасел веде до важких економічних наслідків.
І ще. Тепер Росія з більшим задоволенням всмоктує ті висококваліфіковані українські кадри, які нова влада з міркувань політичної доцільності вигнала з роботи після того, як Віктор Ющенко став Президентом. До того ж, ці політичні мігранти вимірюються не десятками або сотнями, а тисячами фахівців у різних галузях. Для російської економіки це корисно, для української – шкідливо...
– Ви маєте на увазі Ігоря Бакая, Сергія Ківалова, генерала Білоконя, які живуть або переховуються в Москві?
– (без відповіді, – “Газета”)... На мій погляд, економічна політика нової влади України є божевіллям. Вона призведе до кризи ще до парламентських виборів 2006 року. Цієї кризи варто очікувати не пізніш ніж на початку цієї осені. Вона визначить, як виглядатиме команда нової влади на виборах. Водночас опозиція в Україні стратегічно запізнюється, відстає. Конфлікти всередині правлячої коаліції нині є значно цікавішими, ніж пропозиції опозиції – це факт. Опозиція має консолідуватися не довкола особи, а довкола програми, якої не видно.
– Росія може чогось повчитися в України в політиці?
– Може. Україна випереджає РФ у питаннях партійного будівництва. Хоча торік воно було недостатнім, проте Україна має дуже цікавий досвід.
– На ваш погляд, Україна стає регіональним лідером?
– Природно – на прикладі відносин України та Молдови. Це дві зовсім різні величини, не лише територіальні, а й економічні та геополітичні. Але проблеми в іншому. Пан Воронін втрачає для Молдови Придністров’я – це факт. На Придністров’я знайшовся новий претендент – Україна. Це стало помітно. Нині Київ здійснює добре відому політику швидкого поширення своїх паспортів серед населення Придністров’я, створює там свої політичні організації.
– Як провал ухвалення Європейської Конституції вплине на пострадянський простір?
– Європа обмірковує підсумки референдумів у Франції та Голландії. Європа переймалася всіма питаннями, з-поміж іншого й на Кавказі, конфліктами на Чорному морі, вирішує проблеми Придністров’я, Карабаху, Абхазії, Центральної Азії. Але виявилося, що в самій Європі не все благополучно.
У доктрині невтримного розширення ЄС європейські бюрократи дали зелену вулицю таким дивним утворенням, як політичний режим пана Вороніна в Молдові, який є чимось унікальним... чимось середнім між Гаїті та Зімбабве в Європі. Воронін створив комерційну корпорацію президента і його родини, надбудовану на Комуністичну партію. При цьому Євросоюз розглядає Молдову як цілком цивілізованого європейського партнера. По суті, в Молдові будують таку екзотичну диктатуру, в якій демократичним є лише фасад.
Росія, як Євросоюз, не заважала проводити в Молдові президентські вибори. Із різних причин ми прийняли ту фікцію, яку в Кишиневі підносили як демократичні президентські вибори. Пан Воронін дотепер не спромігся оприлюднити офіційних результатів. Кажуть, що виникли якісь складнощі з додруковуванням бюлетенів.
Розмовляв Віктор Тимошенко, власний кореспондент “Газети” в Москві
P.S. Голос Ґлєба Павловского завжди на декілька днів випереджає офіційні заяви Кремля. Будучи герольдом політичного режиму Владіміра Путіна, Павловскій водночас має право на деяку інформаційну самостійність. Щоправда, після українських подій колишній дисидент дещо “підмочив” свою репутацію всеросійського політичного гуру.
Дуже не хотілося б розшифровувати складні фройдистські застереження та меседжі Ґлєба Павловского, які він посилає в своєму інтерв’ю українському політичному класу, але їх зміст і сценарій є таким:
– зовсім незабаром, “до початку осені” Росія всіляко сприятиме тому, щоб в Україні виникла системна економічна криза;
– у Москві впевнені, що нинішня українська влада роз’єднана, не консолідована, відтак змінити політичний курс Києва буде не складно, привівши на політичний Олімп іншу, маріонеткову команду політиків під час парламентських виборів 2006 року;
– Кремль веде переговори з лідерами української опозиції, точніше – створює нову українську опозицію. Крім Януковича, московська “партія влади” активно співпрацює з Наталею Вітренко, Євгеном Кушнарьовим, Віктором Медведчуком, Дмитром Корчинським, а кремлівська партія “Родина” у квітні підписала угоду із Соціалістичною партією України;
– Москва готова надати українській опозиції не лише фінансові й інформаційні, а й інтелектуальні ресурси: генерувати ідеї, програми, з якими опозиція піде на парламентські вибори;
– російська влада надає політичний притулок усім тим українським опозиційним політикам, які мають проблеми із законом в Україні;
– в економічній співпраці з Україною педалюватимуть теми “єдиного економічного простору”, “створення наднаціональних органів влади”, “відмови України від проєвропейської економічної політики та співпраці з НАТО”;
– Кремль усіляко втягуватиме Київ у Придністровський конфлікт між Молдовою та Тирасполем.