Що мав на увазі Піскун, коли "падав на коліна" перед Пінчуком

Оприлюднений сайтом «Компромат.ру» запис минулорічної телефонної розмови між Святославом Пискуном і Віктором Пінчуком не дуже здивував людей, обізнаних з рецептами української політичної кухні. І не тільки тому, що після вибуху „записів Мельниченка” ніякий компромат вже не може вивести суспільство зі стану напівсонної рівноваги. Але й тому, що принципово нової інформації цей діалог не містить, а наведені в ньому факти є давно відомими. Саме тому жодних сумнівів автентичність запису не викликає, а єдине питання полягає навіть не в тому, хто його здійснював (перехоплювання телефонних розмов провідних політиків і державних діячів давно вже є головним і ледь не єдиним завданням Служби безпеки України), а тим, хто і навіщо запустив цей компромат у обіг.

Судячи зі змісту діалогу, розмова відбувалося 9 грудня 2004 року, через кілька годин після того, як суддя Печерського районного суду м. Києва Жана Бернацька винесла рішення про поновлення Піскуна на посаді генерального прокурора України. Про те, що таке рішення готується за участю штабу „Нашої України”, а точніше – зусиллями Петра Порошенка й Миколи Мартиненка, журналістам стало відомо напередодні. Як і те, що це рішення було узгоджено з чинним на той момент президентом Леонідом Кучмою. Але жодне „незалежне” видання не ризикнуло тоді оприлюднити залаштункові мотиви цього судового вердикту та обставини його ухвалення. Лише сайт „ОРД” за кілька днів по тому опублікував статтю автора цих рядків http://www.ord.com.ua/categ_1/article_3188.html, в якій проливалося світло на черговий поворот долі Святослава Піскуна.

Уперше на посаду генерального прокурора України Святослав Піскун був призначений на початку липня 2002 року після того, як його попередник Михайло Потебенько вирішив пошукати депутатського щастя по списку Комуністичної партії. Але, протримавшись у високому кріслі рік і чотири місяці, Піскун був звільнений Указом Президента 29 жовтня 2003 року після бурхливого засідання Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією При Президентові України. На тому пам'ятному засіданні багато чого говорилося про джерела нетрудових доходів генерального прокурора, а очолюваний Ольгою Колінко Комітет нарешті виправдав свою назву, викривши корупційне кубельце саме при Президентові України, а не деінде. Отже, підписаний негайно по засіданні цього Комітету Указ про звільнення Піскуна виглядав цілком природнім. За єдиним, щоправда, винятком – українським законодавством не передбачено право Президента звільняти генерального прокурора на власний розсуд. Таке звільнення можливо лише з чітко передбачених Законом України „Про прокуратуру” підстав і у випадку з Пискуном потребувало попередньої згоди (точніше – висловлення недовіри генпрокурору) з боку Верховної Ради. Тому, не зважаючи не те, чи були висунуті Піскунові обвинувачення обґрунтованими, чи ні, Указ Президента про його звільнення був явно незаконним. Чим і вирішили скористатися люди, зацікавлені в поверненні Піскуна на попередню посаду – Порошенко, Кучма, Мартиненко, Азаров та ін.

До речі, опоненти Піскуна не раз запевняли громадськість, що Укази Президента України може скасовувати лише Конституційний Суд України, а тому Печерський районний суд не мав права розглядати позов екс-генпрокурора про поновлення на роботі. Мусимо засмутити цих правознавців – Укази Президента є суто підзаконними актами й будь-який суд має право робити оцінку їхній відповідності законам та Конституції України. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 у випадку, якщо місцевий суд встановить, що той чи інший Указ Президента не узгоджується з чинним законодавством, він його просто не застосовує при розв'язанні спірних правовідносин.

Інша річ, що попри формальні підстави задовольнити позов Піскуна, винесене суддею Бернацькою рішення на його користь було чистісінькою аферою. Що, втім, і не дивно, з огляду на сумну славу Печерського райсуду як осередку беззаконня та репутацію Жанни Олександрівна як давньої коханки Піскуна. Про те, як „їхні честі” з Печерських пагорбів розуміють неупередженість суду, змагальність судового процесу та таємницю дорадчої кімнати, пан Піскун докладно розповів Пінчуку, благаючи співрозмовника негайно поїхати на дачу до Кучми:

Піскун: Я тебя очень прошу, сядь на машину, поедь туда, заведи его в отдельную комнату и скажи: «Ты че? Он не обижается на тебя ни секунды. Он на 8-ое число назначил. Инаугурация должна была быть 6-го». Я не собирался с ним судиться. Просто перенесли выборы. Я не виноват что их перенесли. Но суд уже перенести тоже было нельзя. Потому что я уже знал, что Васильев ушел.

Отже, поновлення Піскуна було заплановано ще до другого туру президентських виборів як сюрприз новій владі, точніше – Віктору Януковичу. Радше за все, Янукович, у перемозі якого на виборах ніхто з оточення Кучми не сумнівався, не став би терпіти на посаді генерального прокурора Геннадія Васильєва, а запропонував би Верховній Раді затвердити на чолі вищої наглядової інстанції колишнього прокурора Донецької області Віктора Пшонку. З тим, щоби Генеральна прокуратура після відставки Кучми не вийшла з-під контролю Леоніда Даниловича, й була замислена комбінація з відновленням Піскуна в судовому порядку. Через це Бернацька мала проголосити своє рішення 8 грудня, через два дні після інавгурації нового Президента. Але помаранчевий Майдан та вибух народного обурення фальсифікацією підсумків президентських перегонів сплутали всі карти. Бернацька вже збиралася перенести проголошення рішення на іншу дату, але раптова відставка Васильєва „за власним бажанням” і, як наслідок, передчасна вакансія керівника генпрокуратури примусили Піскуна негайно оприлюднити заздалегідь написане судове рішення. І тепер Святослав Михайлович сильно переймався з приводу того, що Леонід Данилович міг образитися, що Піскун не дочекався його відставки.

Особливо непокоїло Піскуна те, що Медведчук, попри всі попередні домовленості („я думал, - каже Піскун, - там согласованный вопрос”), раптом став умовляти Кучму подати апеляційну скаргу на рішення Бернацької. Мовляв, ми Пискуном хотіли порадувати Януковича, але якщо президентом буде Ющенко, треба готувати на посаду генпрокурора іншу людину.

Пінчук : Привет. Мы читаем тут о торжестве правосудия.

Піскун : Спасибо. Витька, я уже хотел тебя искать.

Пінчук : Я не сомневаюсь. Думаю, почему он меня еще не ищет.

Піскун : Я хотел. Мне вот-вот позвонили. Поехал Витя Медведчук туда.

Пінчук : Я знаю.

Піскун : И он его «укатывает» что надо апелляцию подавать.

Пінчук : Я думал, а чего он не звонит? Чего Пискун еще не звонит? Думаю, сам позвоню

ему.

Піскун : Нет. Я только узнал. Я думал, что там согласованный вопрос.

І тепер Піскун благає Пінчука пояснити Кучмі, що по-перше, він є його другом і не тримає зла на минуле вигнання з роботи, а, по-друге, якщо навіть Медведчук і організує скасування рішення Бернацької в Апеляційному суді м. Києва („там у Вити эта Задорожная - зам, это его человек”), Верховний Суд все однаково прийме рішення на користь Піскуна. Оскільки, і це не є секретом, голова Верховного Суду України Василь Маляренко давно й повністю перебуває в залежності від Піскуна та Азарова й виконує всі їхні вказівки ще з тих часів, коли Микола Янович очолював Державну податкову адміністрацію України, а Святослав Михайлович – слідче управління ДПАУ. Навіть у „записах Мельниченка” є кілька епізодів, де Азаров доповідає Кучмі про те, як Маляренко допомагав йому фальсифікувати кримінальні справи та консультував, як краще відправити за ґрати колишнього віце-президента банку „Слов'янській” Бориса Фельдмана.

Тому Піскун і благає Пінчука пояснити тестеві, що все однаково Верховний Суд напише будь-яке вигідне Азарову й Піскуну рішення, а це тільки в черговий раз вдарить по репутації Кучми, який і так без особливого ентузіазму був змушений сприйняти рішення ВСУ про проведення пере голосування другого туру президентських виборів. Слухаймо запис:

Піскун - Да, апелляцию они могут отбить: там у Вити эта Задорожная - зам, это его человек. Но кассация все равно будет наша - Верховный суд. Нужно это Даниловичу второй раз? Значит, пусть идет на это.

Пінчук - Абсолютно не нужно.

Піскун - Витенька, я тебя умоляю, на коленях прошу, и все мои, ты знаешь кто... Едь туда и возьми этот вопрос в руки. Пусть не делает он это. Он его специально дальше загоняет. Ну, согласовано со всеми. Или придет Кармазин, или придет Потебенько, или придет Стретович. Выбирайте. Если я хуже этих троих...

Зрозуміло, що Кармазин або Стретоаич у кріслі генерального прокурора Кучму аж ніяк не влаштовували і тому Піскун переконує Пінчука пояснити Даниловичу, чим особисто для нього може закінчитися подача апеляційної скарги. Можливість повернення в Генпрокуратуру Михайла Потебенька також не дуже влаштовувала президента, що збирався виходити на пенсію, через непередбачуваність Михайла Олексійовича, викликану його давньою хворобою головного мозку. А це, між іншим, був найвірогідніший варіант, оскільки Потебеньку для того, щоби стати генеральним прокурором, достатньо було лише скласти свої депутатські повноваження. Оскільки з генпрокуратури Потебенько звільнявся у зв'язку з переходом до роботи в парламент, відповідно до Закону України „Про статус народного депутата”, він автоматично повертався на попереднє місце роботи у випадку припинення депутатських повноважень, тим більше, що це місце на той момент було вільним. Тому Піскун і розхвилювався, довідавшися від суддів Апеляційного суду (ще одне вогнище правосуддя, прости Господи) про те, що Медчедчук там консультується на предмет скасування узгодженого з Кумою та Порошенком рішення судді Бернацької:

Піскун: Мне сказали: «Жди, будет подписан Указ, пойдешь к Президенту». Я жду. Мне позвонил Медведчук: «Быстрее всего, будет Указ». Я себе сижу и жду. Он поехал готовить Указ. Мне звонят из Администрации Президента: «Быстрее всего, что сегодня будет Указ». Говорю: «Хорошо». Сижу, жду. Потом мне говорят, что он звонит в апелляционный суд и укатывает, можно ли отменить. Я понял. Его же катают, ну, очередной раз.

Пінчук : Кто? Витя?

Піскун : Да, в апелляционный звонит и советуется. А мне уже оттуда звонят.

Пінчук : Я понял.

Піскун : Ну, не дадим мы... Во-первых, Даниловича уже не будет, когда апелляционный суд будет рассматривать. Это через 10 дней.

Тобто, Піскун відкритим текстом повідомляє Пінчуку, що команда Ющенка вже готова взяти під свій контроль Апеляційний суд м. Києва і „ми” – тобто Піскун, Порошенко й Мартиненко, не допустять скасування рішення Бернацької. Тому Кучмі не варто слухатися порад Медведчука й пам'ятати, що насправді Піскун є великим другом Леоніда Даниловича та всієї його родини:

Пінчук - Короче, заверить, что вы друг?

Піскун - Не просто.

Пінчук - Большой друг.

Піскун - Да. И скажи, что мы, как дружили семьями, так и будем дружить. И все будет нормально. И он меня спас тем, что тогда меня убрал. Потому что все дерьмо на себя Васильев вылил за этот год.

Пінчук - Конечно.

І, нарешті, найголовніший аргумент, який мав остаточно переконати Кучму не пручатися проти призначення Піскуна:

Піскун - Витя, я общался с теми ребятами, которые сегодня не против чтобы я стал - из команды Виктора Андреевича. Я тебе скажу, что они ставят такие задачи перед Генеральной прокуратурой и перед Верховным судом, что я уже думаю, может мне оно и не надо? Понимаешь о чем я говорю? Но я думаю, что эти задачи будет четко исполнять господин Кармазин с отмороженной рожей. И будет каждый день по телевизору рассказывать что он делает в этом направлении и кто враги государства.

Пінчук - Против нас задачи не ставятся, которые вы будете выполнять?

Піскун - Даже, если будут ставиться, их никто делать...

Зрозумівши, що про кращу гарантію власної недоторканості з боку команди Ющенка, аніж такий генеральний прокурор як Піскун, годі й мріяти, Кучма відмовився подавати апеляцію на рішення Бернацької й ввечері того ж дня, 9 грудня 2004 року, прийняв Піскуна в себе на дачі. А наступного ранку був підписаний Указ Президента про поновлення Святослава Піскуна на попередній роботі „на виконання рішення суду” та в ознаменування того, що в Україні запанувало повне й цілковите верховенство права.

Що ж стосується того, хто саме й навіщо оприлюднив запис цієї телефонної розмови, то це також секрет Полішинеля. Дружба між Порошенком і Пискуном скінчилася наприкінці січня 2005, коли Піскун не послухався наполегливої рекомендації Петра Олексійовича й закрив всі кримінальні справи проти Юлії Тимошенко. З того моменту між друзями пробігла чорна кішка й зараз секретар РНБОУ ламає голову над тим, як поміняти Піскуна на Віктора Шокіна. Втім, останніми днями вималювалася нова кандидатура – прокурор Донецької області Олексій Баганець, який вже пару тижнів у колі наближених розповідає, кого саме й на які посади він призначить після відставки Піскуна.

Для компрометації нинішнього генерального прокурора руками Шокіна вже зроблено не мало – повністю розвалена кримінальна справа, порушена за фактом вбивства Георгія Гонгадзе, знищена вся доказова база в справі, порушеній проти голови Донецької облради Бориса Колесникова (останнього Шокін під час перебування Піскуна в закордонному відрядженні навіть намагався випустити на волю, для чого „забув” подати до суду подання на продовження строку тримання під вартою), проігнорований наказ Піскуна затримати колишнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка як підозрюваного в причетності до отруєння Віктора Ющенка. Саме до Сацюка й Порошенка, які раптом подружилися, і ведуть ниточки чергового „тепгейту”. Втім, було б непогано, якби нинішній керівник СБУ Олександр Турчинов, нарешті, пояснив, у який спосіб близький до Адміністрації Президента Росії сайт Компромат.ру отримав запис телефонної розмови двох не останніх в Україні людей. Принаймні, від цього було б більше користі, аніж від розповідей Турчинова про те, що „записи Мельниченка” начебто здійснювалися замаскованим під пульт телевізора диктофоном, а Юрій Кравченко застрелився без сторонньої допомоги. Бо люди вже сміються.

Володимир БОЙКО, http://rep.in.ua/