Хрін, Герань і бравий Шаман

Чому жодного разу Президент не зупинив пана Кінаха, якій після засідань колегіального органу, що називається Кабмін, завжди висловлював нахабну незгоду?

8 вересня Президент України виголосив 32-хвилинну промову. Можливо, аналізувати її зміст варто було фаховому психологу, адже глава держави протирічив сам собі безліч разів. Президент знущався. Президент частіше повторив слово «Я», ніж слова «ми», «країна» та «суспільство» разом… І головне - Президент брехав, не важливо вже коли: 9 вересня, чи протягом попередніх семи місяців.

«Хочу сказати, я дав своїм колегам величезні повноваження, які виходять з Конституції України …повноваження, які не мав до цього ніхто з аналогічних посадовців». Перший ляп Президента, який і пояснює весь абсурд того, що відбулося. Невже Ющенко досі переконаний, що повноваження Державного секретаря і секретаря РНБО відповідали Конституції? Багато юристів мають щодо цього сумніви… Правильніше говорити, що Президент віддав Порошенкові і Тимошенко одні повноваження на двох (що рано чи пізно мало спровокувати війну), перед тим нагородивши частиною цих повноважень ще й Зінченка. Основні баталії відбувалися у кадровому полі. І це була виправдана війна, бо саме від кадрів залежав успіх чи поразка кожного. Усі ці люди ділили один коржик (одну буханку хліба). Віктор Андрійович упродовж 7 місяців був не нянькою, а, скоріше, глядачем „собачих боїв”. Президент жодного разу не запропонував наблизитися до так званого «обмеженого врядування», щоб визначити дії органів влади через закони. Ющенко бажає залишатися «творчим» можновладцем, яким був, до речі, і Кучма. Може, це питання для наївних: «А де закон "Про Президента", «Про Кабінет Міністрів», «Про Державний секретаріат»? Дідівщину, котру Ющенко пройшов за 4 роки, він вдало втілює тепер, коли сам став «політичним дідом».

«Я став свідком того, як, по суті, кожен день довелося втручатися у конфлікти, які виникають між РНБО і урядом, між держсекретарем і РНБО, між урядом і Верховною Радою, одним словом, ці конфлікти вже стали повісткою дня роботи влади.» Тоді виходить, що Президент весь час брехав, коли казав своєму народові протилежне і приховував наявність інтриг, коли звинувачував журналістів в роздуванні скандалів, коли замовчував у найважливіший для країни час інтриги тривалістю 210 днів.

«Останній скандал на НФЗ. Я пам’ятаю, чим закінчилася моя п’ятниця минулого тижня, коли ми стали свідками того, як на унікальне рішення суду, яке далося нам дуже важко, але на унікальне чесне рішення суду через закулісні інтриги, які велися, причому велися не тільки в Україні, а й, що боляче, поза Україною, справа була доведена до конфлікту, коли люди вийшли на площу.»З цього місця, будь ласка, докладніше, панеПрезиденте. Кому - Вам - тяжко далося рішення суду? Який у нас все ж таки суд: незалежний чи унікальний? Яким чином «чесне рішення» досягалося? Хто суддя «суддівських рішень»? Чому одні й ті самі судді протягом року ухвалюють різні «унікальні рішення»?

«Але фінал історії якраз полягав не в тому, як із рук одної шайки підприємство передати державі, а вийшло як з одної шайки передати другій шайці. І тому люди отримали право на протест. Переконаний, що прийшов момент, коли мої колеги втратили командний дух і віру. Я це кажу з гіркотою. Бо ці люди залишаються моїми друзями незалежно від обставин. Я їх буду цінувати, але я мушу це говорити.» Якщо Вікторе Андрійовичу, Ви ­- свідок семимісячних інтриг ваших друзів, виходить, або друзі у вас погані, або Ви сам - любитель інтриг. Ці два абзаци промови Президента складаються із суцільних протиріч.

«Але ми стали свідками того, що жоден соціальний пакет не пропонується на 2006 рік – ні у плані соціальних навантажень, ні у плані соціальної реформи, ні в плані освіти, ні в плані медицини. Ми консервуємо ще 12 місяців тої стагнації, яка була в цій галузі. Я це прийняти не можу, друзі.» Це або безпідставний камінь в город Томенка, або Президент сам не зрозумів, що сказав. Красивий закид нібито на зрозумілу тему, але «что конкретно вы имели ввиду»?

«На перший план виконавчої системи влади став як піар себе, чи політичної сили, чи піар політичної позиції. Переконаний, що з цим треба покінчити. Я бачу, що деякі посадовці захопилися цим піаром настільки, що вже не вистачає часу для продуктивної розмови. Життя без камер вони вже не уявляють. Хоча я завжди виступав і буду виступати за публічну роботу влади, чи то РНБО, чи Кабінету міністрів, але друзі – це робиться після того, як зроблена робота. Нам не треба країну втягувати в небезпечні обіцянки, у небезпечний популізм.» Дуже самокритично, але боюся, що себе пан Президент не мав на увазі. Тому що численні закордонні поїздки, на які бюджет відряджень витратили ще в першому кварталі, вулики, ярмарки, равлики, дзвінки Насті Овчар, яка не могла поворушити головою, вибіркові запрошення на власну дачу без права зйомок… Це піар. І він був найдорожчим, найдовшим і найбільш безкорисним. Небезпечний популізм - це обіцяти до сьомого коліна позбавити владу бізнесу і не спромогтися це зробити в першому коліні. Небезпечний популізм – це обіцянка написати заявку до Євросоюзу вже цьогоріч. Небезпечний популізм - це рекламні ролики про пенсії на рівні прожиткового мінімуму вже з початку 2005 року… Це відновлення Десятинної церкви, вигляду якої ніхто не знає останні 10 століть, це 7 мільйонів на «Арсенал» і дзвінки кривдникам народу в перші три місяці на ганку Секретаріату. Небезпечний популізм і піар це демонтаж обмежень на Банковій з наступною «парканізацією» вулиці…

«Не для того я вже рік ходжу не зі своїм обличчям. Переконаний, що не для цього стояли мільйони людей на Майданах. І робити вигляд, що нічого не відбувається, я не можу.» Тут взагалі варто звернути на порядок пріоритетів. Можливо, я помиляюся, і, просто, Президент розповів про спотворене обличчя і Майдан в хронологічному порядку, але здається, що останнє значно важливіший факт в історії країни. До речі, причину Майдану кожен з нас - тих, хто там стояв здатен пояснити (кожен по своєму), а ось про справжню причину обличчя і його «авторів» громадськість досі не повідомили.

«Сьогодні я мушу сказати своїм співвітчизникам, що я мушу прийняти радикальні кроки по зміні керівництва уряду, РНБО і секретаріату президента. Повторюю, я хочу віднині бачити найвищі державні інститути в системі роботи єдиної команди, які працюють на те, щоб у людей були робочі місця, кращі зарплати, кращі школи, краща медицина, щоб люди відчували, що влада працює у злагоді й гармонії, а держава – у спокої і стабільності.» Чи означає цей вислів, що Тимошенко, Порошенко і Зінченко хочуть наявності безробіття, гірші школи, гіршу медицину?

«...команда почала деградувати, що з’явилися блоки, які почали грати у самостійну гру, закулісну гру, неприємну гру, з компроматами і без, з фотографуваннями і шантажами, і так далі, і так далі. Насправді, тема єдності команди, як не прикро, стала дуже гострою.» Як це відбувалося? Хочеться побачити принаймні одну фотографію. Може там є знімки, як на Одеській митниці за розмитнення контейнеру замість 1,5 тисячі доларів (такса 2004 року) тепер платять – 3, 5 тисячі (останні два місяці). Може там є міністр, що отримав 3 мільйони доларів комісійних за послуги працевлаштування? Може чарівна пані в ботфортах купує і розплачується за рейтинговий телеканал промисловою монополією? А! Це, мабуть, людина, яка завжди збереже свою посаду – сина Президента. Якій настількі вдало чи то підпрацьовує, чи то використовує продукт інтелектуально власності, що живе шикарніше за вдалого бізнесмена.

«Ті звинувачення, які пролунали, переконаний, що звинувачення, які є безпідставними, але сильними, на які я політично повинен реагувати. Я колегам сказав: я піду на відставку ключових осіб, бо ті звинувачення, що прозвучали, піарні, вимагають від мене політичної реакції. Я мушу це робити. Розуміючи витоки всього цього, розуміючи причини, тому що на поверхні ми маємо тільки наслідок», «я позавчора призначив комісію, яка б всі факти, які є, опрацювала і сказала – це корупціонер чи некорупціонер. Переконаний, що цих фактів не буде». Вибачте, навіщо реагувати на безпідставні звинувачення? Навіщо із своїх підлеглих створювати комісію із розслідування, якщо у її висновках Ви, пане Президенте, переконані заздалегідь? І якщо наслідок на поверхні, а причини розумієте ви, Віктору Андрійовичу, поясніть нам.

«Найголовніше одне – вимога, яка мною не буде скасована ніколи. Між керівниками цих інститутів і цими інститутами повинна бути установлена виключно командна робота – без приватних інтриг. Виходить, Тимошенко була приречена із самого початку? Чому президент, формуючи уряд, призначив туди яскравих політиків, які звикли доводити свою думку. А не чиновників, які цього не робили. Чому жодного разу Президент не зупинив пана Кінаха, якій після засідань колегіального органу, що називається Кабмін, завжди висловлював нахабну незгоду? Чи його інтриги відносяться до неприватних? А корпоративні (державні, міждержавні)? Чому взагалі жодна некоректна поведінка міністра по відношенню до керівника уряду, яким за Конституцією є прем’єр, не було відставки Зварича, Червоненка, Баранiвського? Чому взагалі Роман Безсмертний опинився в уряді «шантажистки»? Навіть за часів Кучми-Януковича публічно незгодні самостійно йшли у відставку (Хорошковський, Богословська), або їх публічно звільняли (Єрмілов, Гайдук).

«Коли це робиться зсередини команди, коли Микола Томенко коментує, по справі Гонгадзе щось там,... знаєте, мабуть, за п’ять місяців у справі Гонгадзе ми зробили більше, аніж за попередні чотири роки. Ми знаємо, кому сьогодні представлені звинувачення у вбивстві, але ми не знаємо, хто замовив це убивство. Ми розуміємо, що тепер знайти відповідь на перше питання, хто убив, уже стало легше, тому що з’явилися люди, які повірили мені, повірили владі і під розписку дали пояснення. Але знайти відповідь, хто замовив – це набагато складніше. Я переконаний, що відповідь буде. Треба просто більше часу для вивчення ситуації.»Чому ми досі не знаємо, хто вбив Гонгадзе, а ви не знаєте хто замовив? Невже 5 років у нас настількі різняться канали інформації. Вікторе Андрійовичу: Л.Кучма, Л Деркач, В. Литвин, Є. Марчук, Ю. Кравченко, і М. Потебенько. Країна 5 років слухає, як ці шість людей обговорюють, як відвезти журналіста «до чеченців», пропонували варіанти його усунення і, врешті- решт, мали стосунок до розповсюдження запису після вбивства… В чому тоді просування по справі? Де «небезпечний популізм», якій пролунав у Страсбурзі, що справа «Гонгадзе» за 2 місяці буде у суді…

Останнє запитання до Ірини Геращенко, яка оголосила про звільнення Тараса Стецьківа з коментарем «шантажувати Президента нікому не вдасться»

Неправда!!! Зваричу і Безсмертному вдалося. Іхні голосні відставки Президент, здається, не прийняв…

P.S. Брехала Тимошенко, коли називала цей серпентарій командою і обіцяла бути з президентом 10 років. Скаженіє Томенко, коли обіцяє другий етап помаранчевої революції «еволюційним шляхом», глузує Порошенко, коли 7 місяців пояснює поєднання посад і «не коментує рішення Президента» протягом 30 хвилин на спеціально скликаній прес-конференції, смішить Третьяков, що «не займається» бізнесом в трьох найбільших державний монополіях.

P.P.S. Юрію Івановичу, ви сім місяців тому назвали першу хвилю призначень – піною. Браво! Кассандра року безперечно ви.

ОсманПІДЛІСНИЙ