Станіславський відпочиває! Порошенко грає у корупцію.- Бойко повернувся

Що не кажіть панове, а революційний подих у країні відчувається повсюди. Особливо в районі вулиці Банкової. От раніше, наприклад, чи можна було собі уявити, щоби тодішній Гарант Конституції, наслухавшися розповідей про витівки хоча б тих же президентських улюбленців Волкова та Бакая, доручив би правоохоронцям створити міжвідомчу комісію, „перевірити” обвинувачення й публічно звітувати про їхню безпідставність? Та в алкогольній комі такого не могло примаритися Леоніду Даниловичу. А тим більше Бакаю чи Волкову.

Інша річ зараз – за умов тотального торжества революційної демократії та революційного, знову ж таки, верховенства права. От, скажімо, виступив колишній Державний секретар Зінченко із заявою про нечувану корупцію в оточенні Президента й злочинну діяльність президентського кума (за сумісництвом – секретаря Ради національної безпеки і оборони) Петра Порошенка. І що Президент? – Він того Зінченка навіть на хрен не послав. Принаймні, публічно. Сказав лише: „Не вірю”. Ну, прямо як Станіславський на репетиції. І наказав для спростування обвинувачень створити комісію в складі: кума й найближчого пєтіного друга пана Бондаренка (себто першого заступника Міністра внутрішніх справ) і просто пєтіного друга й соратника (як видно, кумів у Порошенка на всі державні посади не вистачило) пана Шокіна (себто заступника генерального прокурора України). Ну, вони нарозслідують. Особливо, Бондаренко.

Щоправда, оскільки Зінченко не просто висловив своє невдоволення бурхливою діяльністю президентського кума, а стверджував, що Порошенко, перебуваючи на високій посаді, скоїв цілу низку тяжких злочинів (перевищення владних повноважень, зловживання посадовим становищем, незаконне втручання в судову діяльність тощо), то відповідно до статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України перевірка мала початися з того, що екс-Держсекретаря повинен був викликати прокурор, слідчий або орган дізнання, відібрати в нього особисті пояснення й письмово попередити Олександра Олексійовича про відповідальність, передбачену статтею 383 Кримінального кодексу України за свідомо неправдиве повідомлення про вчинений злочин. Без цього ніяка подальша перевірка оприлюднених Зінченком фактів неможлива.

Це – якщо за законом. Але на закони в цій країні якщо зрідка й оглядалися, то лише за минулого злочинного режиму – щоб не псувати остаточно міжнародний імідж держави. І тому правоохоронці хоча б інколи намагалися видимість процедури дотримати. Хоча б по деяких гучних справах. Як виняток.

При нинішньому ж народному режимі, з огляду на високу правосвідомість і унікальну моральність чинного Президента, в тих винятках потреби не має. Ну, наговорив там щось Зінченко. Ну провів прес-конференцію... Яка в-бога-душу-мать перевірка? Президент же чітко сказав: „Не вірю”.

Отже, що стосується закидів Зінченка на предмет скоєння Порошенком злочинів, то подальший розвиток подій спрогнозувати неважко. Враховуючи, що в Генеральній прокуратурі заявника досі навіть не опитали, не важко передбачити якість отієї „перевірки”. Щоправда, недотримання під час дослідчої перевірки вимог статті 95 КПК України само по собі є підставою для подальшого скасування судом постанови про відмову в порушенні кримінальної справи проти Порошенка. І якщо Зінченко, отримавши копію такої постанови, звернеться до суду, перевірку доведеться робити повторно. Але, скоріше за все, в Генпрокуратурі навіть папір не стануть псувати на написання відмови в порушенні кримінальної справи – Шокін з Бондаренком оголосять по телевізії, що факти не підтвердилися, і на тому все, скоріше за все, завершиться.

Втім, виключати можливості порушення кримінальної справи проти Петра Олексійовича все ж таки не варто. Все залежатиме від того, наскільки твердим буде переконання Святослава Піскуна в тому, що Президент хоче бачити його на чолі Генеральної прокуратури. Поки що позиції Піскуна є непохитними, оскільки все однаково звільнити його без згоди Верховної Ради неможливо. А якщо навіть Ющенко вирішить порушити Закон України „Про прокуратуру” (йому не звикати) і звільнить Піскуна з посади, як Кучма в жовтні 2003 року, без згоди парламенту своїм указом, то, по-перше, суддя Печерського райсуду столиці Жанна Бернацька вдруге поновить Святослава Михайловича на роботі. А, по-друге, довідавшися про можливість такого звільнення ген прокурор, напевно грюкне дверима, порушить кримінальну справ проти президентського кума й проголосить себе борцем з корупцією. Як це вже було два роки тому з затриманням генерала Пукача й раптовим „розкриттям” справи Гонгадзе напередодні попередньої відставки Піскуна.

Одначе, доки що кримінальне переслідування Петра Олексійовича виглядає досить примарним. Принаймні, навіть р-р-революційний Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко в інтерв'ю 5-му каналу заявив: „За моїми даними, як мені повідомив генпрокурор, пан Зінченко передав до генпрокуратури дві газетні статті і одну заяву судді про тиск на нього. Якщо це правда, це достатньо слабенька база для звинувачення у вседержавній корупції”.

Ну, кому-кому, а керівникові МВС слід було б знати, що заява Зінченка до обвинувачень Порошенка в корупції не має ніякого відношення. Бо, хоча Президент цього, напевно, не знає (коли йому, бідолашному, закони читати, як у нього пасіка й план по меду), корупція – це зовсім не те, про що розповів колишній Держсекретар. І не те, що думає Луценко. Корупція – це не тиск на суддів і не поповнення кишенькових фондів за рахунок спекуляції цукром. Останні діяння становлять склад злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, а зовсім не корупції, яка насправді є адміністративним правопорушенням.

Відповідно до Закону України „Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Зокрема, згідно статті 5 цього Закону корупційним діянням є суміщення державним службовцем роботи на кількох посадах, у тому числі виконання державним службовцем функцій народного депутата. Цитуємо Закон:

Стаття 5. Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб,

уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження

корупції

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:

б) ...виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики)...

Тобто, не тільки народний депутат не має права суміщати свою роботу з іншою (про це говорилося багато), але й державний службовець не має право засідати у Верховній Раді.

Той факт, що екс-Голова СБУ Турчинов чи з добрий десяток міністрів Уряду після призначення на посади не склали депутатські повноваження їх, звісно, їх аж ніяк не прикрашає. Але корупційним діянням це вважати не можна, оскільки ані міністри, ані працівники СБУ не є державними службовцями, присягу державного службовця не складали й їхній правовий статус, як і правовий статус народних депутатів, визначається окремими законами. Тому боротися з їхнім нехтуванням вимог Закону України „Про статус народного депутата” можна було лише шляхом подання до Апеляційного суду м. Києва заяв від імені голови парламенту про позбавлення сумісників представницьких мандатів.

Інша річ – посада секретаря РНБОУ, який, згідно статті 7 Закону України „Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР, є державним службовцем і на якого в повному обсязі поширюється дія законів „Про державну службу” й „Про боротьбу з корупцією”. Те, що трудова книжка Порошенка під час його роботи в РНБОУ перебувала в секретаріаті Верховної Ради є корупційним діянням, яке згідно статті 8 Закону України „Про боротьбу з корупцією”, тягне за собою адміністративне покарання у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та звільнення з державної служби.

Якби Президент Ющенко замість розводити бджоли, вояжувати по Говерлі та розповідати про історичну місію українського народу виконував би свої прямі обов'язки, то він, довідавшися, що секретар РНБОУ незаконно суміщає роботу на державній службі з посадою народного депутата України, негайно, ще в лютому 2005 року, мав би направити до Міністерства внутрішніх справ подання про складання відносно Порошенка протоколу про вчинене ним корупційне діяння згідно статті 12 Закону України „Про боротьбу з корупцією” - щоби порошенківський кум Бондаренко зрозумів, що закони однакові для всіх. Заодно й пан Луценко трохи розширив би свій світогляд у частині функцій ввіреного йому міністерства та довідався б, що таке корупція.

Далі би цей протокол у триденний строк мав бути переданий до Печерського райсуду столиці з наступним накладанням на Пєтю адміністративного стягнення. А Президент, отримавши постанову суду, був би зобов'язаний звільнити секретаря РНБОУ з відповідним формулюванням – „за вчинення корупційного діяння”, а зовсім не за власним бажанням. Одначе Високоморальний замість цього видав Указ „Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України” від 8 лютого 2005 року № 208/2005 в пункті 4 якого записав: „Ліквідувати Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, передавши його функції, фінансове та матеріально-технічне забезпечення Раді національної безпеки і оборони України”. Тобто, майже за Глібовим: „і щуку кинули у річку”.

До речі, щодо Пєтіного звільнення. Розповідаючи по телебаченню, за яких обставин Ющенко відправив у відставку Уряд, Юлія Тимошенко пригадала, як під час її бесіди в кабінет Гаранта „у соплях і сльозах” вбіг Порошенко й став кричати, що Верховна Рада щойно позбавила його депутатських повноважень, причому це рішення підтримала й фракція БЮТ. Це стало останньою краплею, яка спонукала Арбітра Нації позбутися ненависного його куму прем'єра. „Соплі й сльози” Петра Олексійовича пояснюються дуже просто: раніше він подав у Регламентний комітет ВР свою заяву про складання депутатських повноважень у зв'язку з перебуванням на державній службі. Заяву ту насправді треба було писати на ім'я Голови ВР Литвина й тому вона лежала в Комітеті без руху, даючи Порошенкові можливість запевняти громадськість, що, мовляв, він би й не хотів незаконно суміщати посади, але в усьому винні парламентська тяганина та бюрократія. Одначе за кілька годин до проголошеної Ющенком відставки уряду Порошенко повідомив Верховну Раду про те, що він передумав, та направив листа такого змісту:

07.09.05 Верховній Раді України

У зв'язку з тим, що я подав заяву Президенту України про свою відставку з посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони, прошу відкликати мою заяву про дострокове припинення повноважень народного депутата України.

Народний депутат України П.Порошенко

Звернімо увагу на два моменти: по-перше, ця заява адресована невідомо кому й хто її має розглядати – незрозуміло. Очевидно, повторно смішити людей й спрямовувати своє звернення до Регламентного комітету Порошенко не наважився. А адресувати заяву за належністю, себто Литвину, секретар РНБОУ не став, оскільки раніше „запустив дурочку” з заявою про складання повноважень і не хотів тепер акцентувати на цьому увагу.

По-друге, регламент Верховної Ради взагалі не передбачає можливості відкликання народним депутатом своєї заяви про складання повноважень. Але все стає зрозумілим, якщо ознайомитися з заявою „про відставку”, яку Порошенко подав на ім'я Ющенка і яку ми подаємо з повним збереженням орфографії та стилістики оригіналу на доказ повної безграмотності президентського кума:

Президенту України

Ющенку В.А.

Шановний Вікторе Андрійовичу!

У зв'язку з тим, що за твердженням деяких політиків щодо мого впливу на правоохоронні органи та судову систему, прошу Вас, на час проведення розслідування за фактом звинувачень екс-Держсекретаря О.Зінченка звільнити мене з займаної посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та поновити на посаді, якщо мою причетність до корупційних дій не буде доведено.

З огляду на те, що я був обраний до Верховної Ради по 12 виборчому округу, прошу взяти до відома, щодо моїх намірів продовжувати здійснювати повноваження народного депутата України до припинення повноважень Верховної Ради України четвертого скликання. При цьому інформую Вас, що як народний депутат не отримував заробітну плату та інші виплати, пов'язані з виконанням повноважень народного депутата.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Порошенко П.О.

Отже, ні про яку відставку насправді не йшлося – секретар РНБОУ лише прохав Президента тимчасово відсторонити його від виконання обов'язків на час проведення дослідчої перевірки заяви Зінченка, яка, відповідно до статті 97 КПК, України мала завершитися впродовж 10 днів. Очевидно, Порошенко сподівався, що за цей час Верховна Рада зніме з порядку денного питання про зняття з нього повноважень народного депутата й він знову приступить до виконання обов'язків секретаря РНБОУ, маючи в кишені депутатський мандат. Також очевидно, що ця афера була погоджена з Ющенком. Але несподіване для обох голосування у ВР зруйнувала всі ці хитромудрі плани й Президент у розпачу одночасно з Урядом відправив Порошенка у відставку „на підставі поданої ним заяви”, яку Порошенко насправді ніколи не подавав.

До речі, нині Петро Олексійович погрожує оскаржити до суду постанову Верховної Ради про зняття з нього депутатських повноважень. І навіть про щось там намагається домовитися в легендарному Печерському райсуді Києва. Ну, то справа даремна, оскільки він все однаково підлягав автоматичному позбавленню представницького мандату через незаконне суміщення роботи в парламенті з роботою на державній службі. Інша річ – оскаржити до суду Указ Президента про його звільнення з посади секретаря РНБОУ „за власним бажанням”. Якщо Петро Олексійович тепер захоче поновитися на роботі в РНБОУ, будь який суд задовольнить його позов і скасує Указ Президента як такий, що суперечить Кодексу законів про працю, оскільки він був виданий за відсутності цього самого бажання. Тобто – заяви про відставку.

Але який пасаж: „прошу взяти до відома, щодо моїх намірів продовжувати здійснювати повноваження народного депутата України”! Це ж – явка з повинною, задекларований державним службовцем намір і надалі, у випадку продовження роботи, свідомо порушувати вимоги Закону України „Про боротьбу з корупцією” та тримати свою трудову книжку в іншій установі. Втім, це аж ніяк не переконало Президента пошукати корупціонерів у своєму оточенні, через що вся країна почула з уст Ющенка оте сакраментальне: „Не вірю”. Станіславський відпочиває.