Здрастуй, жопа, Новий рік!

Дідом Морозом напідпитку зараз нікого не здивуєш. Моя "легенда" була такою: молодий чоловік вирішив підзаробити грошей і найнявся розносити спонсорські подарунки. Вбрався у костюм Діда Мороза, але зустрів друзів і почав обмивати свята, що наближаються. Як відомо, бурхливе святкування призводить до похмілля, а необережне похмілля - до запою, тож не дивно, що, прокинувшись після святкування, наш Дід Мороз з'ясував, що грудень несподівано закінчився і на дворі третє січня...

Перевтілення у Діда Мороза

Пройшовшись по своїх знайомих, я зібрав реквізит - червоні кожушок, шапочку та мішок. Шапка виявилась на мене завеликою, кожушок - закоротким. Коли я вбрав це і подивився на себе у дзеркало, не зміг втриматись від сміху. Виглядав я дуже кумедно. Шапка трималась на вухах і від будь-якого руху сповзала на очі, натягнутий на куртку кожушок закінчувався десь на животі. Взагалі то, це мене влаштовувало. Мій Дід Мороз саме так і мав виглядати - кумедним, заспаним та незграбним. Подарунками слугували невеличкі мішечки, в які я запакував цукерки.

Для остаточного втілення в образ я перехилив чарку горілки - для запаху - і почимчикував на вулицю Кульпарківську вітати слухняних діточок. Цікаво, що помічали мене тільки діти. Дорослі ж поспішали у своїх справах, не звертаючи на чоловіка у зім'ятому костюмі Діда Мороза, що похитуючись йшов вулицею, жодної уваги.

У тролейбусі маленька дівчинка, яка сиділа на колінах у бабусі, потягнула мене за куртку і, ображено подивившись величезними зеленими оченятами, запитала: "Чому ти не прийшов до мене на Новий рік?". Зізнаюсь, я не витримав дитячого погляду. "Вибач, маленька, не встиг", - пробурмотів я і, діставши з мішка один подаруночок, приготований для експерименту, віддав його дитині.

Прийміть та розпишіться

Підійшовши до першої квартири, я вперся лобом у дзвінок і заплющив очі - зробив вигляд, що заснув. Дзвінок дзеленчав безперервно, аж доки двері не відчинились і хазяїн не потрусив мене за плече.

Я дихнув на нього алкоголем і зробив вигляд, що не зовсім розумію, що я тут роблю.

- Вам чого? - запитав господар квартири - лисий чоловік у майці, спортивних штанях та в'язаних шерстяних шкарпетках.

- Міцної кави. Або краще розсолу! - відповів я, фокусуючи погляд на лисині співрозмовника.

- Чого?! - витріщився на мене господар.

- А, так, п-перепрошую. Вас вітає незалежна асоціація Дідів Морозів, - пробелькотів я. - У вас діти є?

- Хто ви такий? - підвищивши голос, перепитав чоловік.

Схоже, його розгубленість почала змінюватись роздратуванням.

- Хто я такий? - перепитав я. - Гігробот, посланець корабля-привида, несу вам смерть та руйнування. По мені що, не видно?

- Хто там? - почув я жіночий голос із глибини квартири.

- Якийсь алкоголік, люба, - відповів мужчина й спробував зачинити двері.

- Почекайте, почекайте! - зупинив я його, простягаючи листок, схожий на накладну, який надрукував зранку. - Це ж ваша адреса?

- Моя.

- А діти у вас є?

- Є. Донька. 6 років... - знову розгубився господар квартири.

- Тоді це для вас.

Я дістав подаруночок і вручив його чоловікові.

- Розумієте, я мав вас перед Новим роком привітати, але не встиг. Роботи було багато. -

Я гикнув і простягнув услід за подарунком свій листочок. - Напишіть, будь ласка, своє прізвище і поставте підпис.

У коридорі з'явилась повна жінка з рушником у руках.

- Це з нашої фірми, - пояснив їй чоловік. - Шеф заказав усім працівникам, у кого є діти, подарунки. А наш Дід Мороз був не в стані їх рознести.

Господар квартири взяв подарунок, розписався у бланку і захлопнув перед моїм носом двері.

Я тільки розвів руками. Було образливо, що якийсь шеф якоїсь фірми заробив за мій рахунок зайві бали в очах свого співробітника, але що поробиш?

Кава для Діда Мороза

Подзвонивши у сусідню квартиру, я зігнувся, а коли двері відчинились, п'яним голосом сказав у ноги господині: "Добрий день, діточки...".

Звісно, жодних дітей в місці, куди я дивився, не було. Були лише пухнасті капці у вигляді собачок. Я випрямився і побачив жінку років 50-ти.

- Перепрошую, а де діти?

Жінка, схоже, була в шоці. Вона лише стояла відкривши рота.

"Доведеться брати ініціативу у свої руки", - подумав я і почав розповідати жінці свою легенду. Почувши мою розповідь, жінка сплеснула руками.

- Боже, то ви ж, напевно, горілкою отруїлись!

- Точно! Отруївся! - підтвердив я. - У ніч на 1-ше січня. Зізнаюсь - я і зараз не дуже в кондиції.

- А дітей немає, - сказала жіночка. - Донька з ними до другої бабусі поїхала. Та ви залишіть подарунок, я їм передам. Де розписатись? І от що - зайдіть у квартиру. Я дам вам активованого вугілля і зроблю міцної кави.

Ось як буває: живуть люди на одному сходовому майданчику, а як по-різному приймають! Вийшовши з під'їзду, я склав пустий мішок, зняв із себе курточку та шапочку і знову перетворився на звичайного українця. Наступного року знову позичу цей костюм і піду робити дітям подарунки. Уже не заради експерименту, а просто так - аби хоч кілька дівчаток та хлопчиків у нашому місті були впевнені - чудеса існують.

Влад Якушев http://www.argument-ua.com/

До теми

Де Тимошенко-Снігуронька?!

Двері в одній з квартир мені відчинили діти - дві дівчинки приблизно шести і десяти років. Звісно, тепер я не став вдавати з себе алкоголіка, а розіграв справжнього Діда Мороза. Під час мого спектаклю у коридор вийшов тато - високий худий чоловік в окулярах.

- Це від якої партії подарунки? Від Партії зелених?

- Чому від зелених? - здивувався я. - В мене що - грінпіс звідкись стирчить?

- То що, від Тимошенко?

- Шановний, чому ви вирішили, що подарунки можуть дарувати лише партії і лише перед виборами? Ми - "Асоціація незалежних Дідів Морозів" - це кілька чоловіків, які щороку скидаються грошима і роблять подарунки всім дітям у довільно вибраному будинку.

- Ясно, значить громадська організація... А кого ви підтримуєте?

- Та нікого ми не підтримуємо! Ми підтримуємо в дітях віру в диво та в Діда Мороза!

- Чоловіче, що ви мені голову морочите? Хіба важко сказати правду? - продовжував наполягати мій співрозмовник.

- Ну добре, ви мене розкусили, - переконувати цю людину в тому, що хтось може зробити щось не заради політики, а просто так, було безглуздо. - Я висуваю свою кандидатуру в мери Львова. Намагаюсь рейтинг підняти.

- О, це вже більше схоже на правду! - зрадів батько дівчат. - Непогано придумано! - сказав він, потискаючи мені руку. - Знайте, я буду за вас голосувати!