Рік після кучмізму: Володимир Литвин. Спікер, який цілується з усіма

Кучмісти зустріли 2005-й рік, м’яко кажучи, без надмірного оптимізму. Рік зеленого півня за східним гороскопом став переломним для багатьох представників колишньої правлячої еліти. Одні з них встигли «зорієнтуватися» з переміною політичного клімату ще наприкінці 2004-го, одягнувши на себе помаранчеві шалики. Інші – назвалися «опозицією» і долучилися до Вікторів – Януковича та Медведчука, - підтримуючи свою «опозиційність» постійними заявами про політичні репресії. Треті вирішили пересидіти не сприятливий для них час у компромісних політичних силах. У таких, як, скажімо, у Володимира Литвина.

Видео дня

За звітний рік Литвин неухильно займав вигідну позицію стороннього спостерігача, а часом – арбітра під час розборок між основними політичними гравцями. Він жодного разу не виявив особливої прихильності ні до президента Ющенка, ні до його колишнього опонента Януковича. Правда, після перемоги першого він якось навіть натякав на можливе блокування з його командою. Але постійні конфлікти навколо оточення Ющенка та падіння рейтингу НСНУ змусили обережного Литвина не поспішати з таким рішенням.

БЮТ теж не виявив палкого бажання об’єднуватися з Литвином, натомість заявивши, що у ролі спікера парламенту бачить скоріше Олександра Мороза – основного конкурента Литвина на майбутніх виборах.

Відкрито піти в опозицію до діючого президента Володимир Михайлович також не міг – по-перше, через небажання бути в цій невластивій йому ролі, а по-друге – не знав, чого очікувати після зміни влади від прокуратури. Зокрема, у справі Геогрія Гонгадзе та плівок Мельниченка. Таким чином, голова Верховної Ради вибрав єдиний вигідний для себе варіант – йти на вибори окремою політичною силою, згуртувавши навколо себе старих, вірних друзів «кучмівської епохи» - Сергія Льовочкіна, Леоніда Каденюка, Ігоря Єремеєва, Олега Зарубінського, Ігоря Шарова, Івана Чижа та інших. Діяння цих людей виявилися призабутими під шумок корупційного скандалу навколо представників нової влади. Натомість представники «старої гвардії» залишили старі напрацьовані зв’язки та певні матеріальні статки.

Мабуть, саме вони, завдячуючи за політичний притулок, спонсорували активну саморекламу Литвина, коли він одним із перших ще задовго до початку виборчої кампанії розмістив по всій Україні біг-борди, незважаючи на те, що президентські вибори з «біг-мордами» Януковича засвідчили: зовнішня реклама політичного змісту малоефективна і часто викликає у громадян зворотну реакцію.

Після провалу на попередніх виборах «фішки» Віктора Януковича «Я.», креативники Литвина, не довго думаючи, підказали йому інший логотип кампанії - «Ми». Мудрий народ одразу розвинув цей політичний бренд, дописавши на біг-бордах «Ми – діти КучМИ».

Після цього Володимир Литвин в ефірі «1+1» заявив, що йому вже не подобаються біг-борди, які рекламують його блок. Як він сам пояснив, «через кількість та їхню невиразність». Деякі плакати він попросив зняти. При цьому залишилося загадкою, кого саме голова ВР просив, і чому, власне, про це треба «просити».

Володимир Михайлович завжди говорить спокійно, стримано, акцентуючи на тому, що народ хоче чути - на необхідності гідного і справедливого життя. І «реципієнти» якось не переймаються питанням, чому це спікер про це лиш говорить, але нічого не робить. Досі ніхто не дорікнув Литвину, мовляв, а де ж ви були раніше? Хіба не на високих державних посадах?

Політична «багатовекторність» появляється у ставленні Литвина до такого модного нині питання, як політичні репресії. З одного боку, він погоджується, що в Україні це ганебне явище дійсно існує. «Сьогодні тотальна державна машина працює по тим людям, політичним силам, які програли на виборах. Це – факт. І це треба визнати», - говорить він в ефірі УТ-1. З іншого боку, глава законодавчого органу не наважується називати організаторів цієї «машини», щоб «не нарватися» на немилість Президента. Адже, за словами самого Литвина, «рішення Президента не обговорюють, їх – виконують».

Заробляючи бали у народу перед виборами, Володимир Литвин виважено, як він це може, говорить, що наша країна не може собі дозволити розкіш витратити на передвиборчу кампанію півмільярда гривень. Але при цьому він зовсім не жаліє грошей на виборчу кампанію власного блоку. Крім того, «економний» Литвин не гидує займатися передвиборчою агітацією за рахунок державних коштів під час своїх частих робочих поїздок в регіони в якості голови парламенту, де він співчуває простим людям за ріст цін на продукти, низькі пенсії та зарплати, за високі ціни на енергоносії тощо. Але його «допомога» населенню завершується красивими словами і розумними висновками, що ці проблеми необхідно вирішити на законодавчому рівні. Тільки чому він – голова цієї законодавчої гілки – нічого для цього на ділі не робить, - Володимир Михайлович теж не пояснює.

Поряд з обіцянками простому народу Володимир Литвин відкрито заграє з бізнесменами та іншими кандидатами у депутати всіх рівнів, яким Президент спочатку дарував недоторканність, потім – вирішив запитати у Конституційного Суду, чи правильно він зробив, а ще згодом – подав законопроект про скасування цієї недоторканності до Верховної Ради.

Спікер парламенту не погодився з таким рішенням глави держави і висловився за недоцільність скасування депутатської недоторканності на сьогоднішній день. «Зараз все робиться за принципом «друзям – все, ворогам – закон», - пояснює свою позицію голова ВР, перебуваючи з робочою поїздкою в Кіровоградській області. І говорить, що недоторканність можна буде скасовувати, коли Україна буде цивілізованою країною. Виходить, спікер вбачає ознаку цивілізованості нашої країни у наявності депутатської недоторканності, і своїми заявами намагається зробити черговий політичний реверанс тим, кому важлива ця недоторканність для отримання їхньої підтримки на виборах для свого «народного» блоку.

Також Володимир Михайлович не проти створити навколо своєї персони ажіотаж. Так, начебто випадково в ЗМІ з’явилася інформація анонімного «джерела, близького до спецслужб» про можливу підготовку замаху на життя спікера. Джерело стверджує, що такі дії можуть бути скоєні особами, що пов’язані з організаторами касетного скандалу. Таким чином, цього разу в порушеній справі про вбивство Георгія Гонгадзе і причетність до неї Володимира Литвина, спікер опинився у ролі жертви, з якою через стільки часу хочуть розправитися невідомі зловмисники.

Як би там не було, але головний образ який лідер «Народного блоку» намагається донести до виборця, - це миротворець світового масштабу. Він на словах намагається бути хорошим для всіх: і для простого народу, і для депутатів, і для бізнесменів, і для своїх закордонних колег. Сам він свою роль газеті «Коммерсант» пояснює так: «Мені доводиться виступати інтегратором та консолідатором суспільства – я не можу відверто говорити все, про що думаю і що знаю. Інакше мені доведеться оголосити війну усім. А всі тоді оголосять війну мені». Очевидно, боячись такої війни, неконфліктний і завжди готовий до компромісів спікер відкрито заявляє, що в нього нема «алергії на жодну політичну силу або політика. Мене як особистості усі влаштовують. Я з задоволенням з усіма цілуюся, з деякими -- з особливим задоволенням». «Є люди, які мені неприємні в силу різних обставин, але, повірте, я цього ніколи не продемонструю... Я готовий блокуватися хоч з чортом… якщо від цього отримає користь вся країна», - говорить він.

Водночас, голова Верховної Ради впевнений, що за «Народний блок Литвина» будуть голосувати ті, хто хоче діяти, заробляти і бути гордими з того, що вони заробили чесно. «Це ті люди, у яких є руки і голова на плечах», - стверджує Володимир Литвин. Вельми амбітна заява, адже своїм суперникам він залишив лише той електорат, у якого означені частини тіла відсутні…