Брежнєвіана: Історія «найвідомішого українця» в анекдотах

Історія України – річ дуже химерна і неоднозначна. Ми вивчаємо уявну історію України, яка не має нічого спільного з реальним ходом історичних подій. У відомому анекдоті йдеться про те, що трьома найвизначнішими діячами української історії були Ленін, що проголосив право націй на самовизначення, Сталін, що об'єднав Західну і Східну Україну, і Хрущов, що приєднав до України Крим. Четвертим найвизначнішим діячем української історії став Брежнєв – виходець з України, що протягом майже двох десятиліть вершив долю Радянського Союзу і сформував на рівні Москви перший «дніпропетровський клан».

Брежнєв – це частина вітчизняної історії – хотілося б цього комусь чи не хотілося. Ми можемо відмовляти Брежнєву в українськості, так, як відмовляємо в українськості донецьким політикам чи кримським. Але куди тоді віднести Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя – міста, де формувався Брежнєв і де пройшов становлення як господарський діяч? До України у Брежнєва було особливе ставлення – як і до вихідців з України загалом. Його оточували українці. Хоча за своєю суттю він був справжнім інтернаціоналістом, він не забував земляків і всіляко перетягував їх у Київ. Він ніколи не був «етнографічним українцем» - не визнавав вишиванки та гопаки. Але він був представником іншої, неканонічної, індустріальної України. Він був яскравим породженням українського міста – а саме усвідомлення того, що Україна – це не лише Село чи Містечко, а насамперед Місто – бракує нам у виробленні сучасної стратегії пошуку національної ідентичності.

Але сьогодні ми говоримо не про феномен Брежнєва. Брежнєв – це ще й потужний пласт народної творчості. Напівдиктатор, що обожнював Сталіна і його методи, Брежнєв залишався в душі добряком та людиною доволі м'якою. Часто демонстрував підлість та лицемірство, мав схильність до інтриг. Але у нього не було хисту і волі для того, щоби управляти державою за допомогою «сильної руки». Народ робив вигляд, що боявся Брежнєва. При цьому про нього складали анекдоти і віршовані рядки. В цих анекдотах не було злості. Був сарказм, була іронія, була буфонада. Але не було злого сміху. Держава жила більш-менш стабільно. Брежнєва цінували як борця за мир. Як людину, за якої можна було майже безкарно красти. Як «батька держави» - суворого, доброго і справедливого водночас. Тим більше, що зразковий Захід залишався закритим для 99% громадян СРСР, а краху Союзу, який настав за вісім з половиною років по смерті Брежнєва, практично ніхто не міг передбачити...

...Перші анекдоти про Брежнєва з'являються приблизно на початку 70-х років. Анекдоти про його попередника, Хрущова, вже стали частиною дня вчорашнього. Цілком можливо, що певні структури в ранньобрежневські часи займалися – з метою дискредитації – популяризацією анекдотів про Хрущова. Але несподівано починається хвиля анекдотів про «бровеносця» та «мінерального секретаря».

Напевне, першим анекдотом про Брежнєва був наступний: Летить літак з членами Політбюро. Раптом у літака відпадає дно. Але всі встигли вхопитися за поручні і повиснути. Пілот гукає: «Літак перевантажено. Хтось має добровільно покинути літак. Всі мовчать. Брежнєв каже: «Я стрибну!» І тут почалися бурхливі оплески, що переходять в овації....

Інший анекдот початку 70-х стосувався Голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна. Заєць і Ведмідь прийшли в дорогий ресторан. Офіціанти бігають довкола Зайця, наливають йому, підносять різноманітні делікатеси. А Ведмедя ігнорують. Ведмідь вирішив запитати Зайця – чому така несправедливість? Заєць і каже: «А як ти представився при вході?» - «Топтигін». – «А я – Косигін».

У 1970 році – до сторічного ювілею Леніна, який Брежнєв вирішив перетворити на загальнодержавне свято, - з'явилася серія відповідних анекдотів. «До сторіччя Володимира Ілліча Леніна радянська промисловість почала випускати нові товари: горілку «Ленин в Разливе», ковбасу «Член ЦК», трьохспальне ліжко «Ленин с нами» та одеколон «Последний запах Ильича».

Тоді ж говорили, що до сторіччя вождя світового пролетаріату буде випущено спеціальний годинник: замість зозулі кожну годину з'являється Ленін на броньовику і промовляє: «Социалистическая революция, о необходимости которой так долго говорили большевики... ку-ку!». В соціалізм вже майже не вірили...

До сторіччя з дня народження Леніна один з художників намалював картину «Ленін в Польщі» - і потрапив у в'язницю. Співкамерники дивуються: як так? Та ж ти міг розраховувати як мінімум на премію... «Та так... На картині були зображені Дзержинський і Крупська в ліжку». – «А де ж Ленін?» - «А Ленін в Польщі».

Ще один анекдот з тих часів: у американській клініці оживили Леніна. Він встає, виходить на Манхеттен, дивиться і каже: «Саме так я і уявляв собі комунізм!»

Згодом з'явилися анекдоти про відставку голови Президії Верховної Ради СРСР Миколи Підгорного: чому відправили у відставку Підгорного? – Через дикцію: він слово «дубльонка» вимовляв як «дуб Льонька».

З'являлися й анекдоти про те, як Брежнєв вирішував особисто пройтися по улицях Москви і подивитися, як живе народ. До речі, подібні анекдоти про «добрих монархів» - розповсюджений сюжет, який зустрічається і в арабському (Гарун аль-Рашид), і в російському (цар Петро), і в українському (цісар Франц-Йосиф) фольклорах. Так от: вирішив Брежнєв перевірити, як живе його народ. Виходить на вулицю. Дивиться – сидить хлопчик. «Хлопчику, а де твоя мама?» - «Поїхала в магазин на наших «Жигулях». – «А тато?» - «Поїхав на роботу на нашій «Волзі». – «А хто є вдома?» - «Бабуся – дивиться кольоровий телевізор». – «То скажи їй, що прийшов той, хто забезпечив вам добробут і процвітання». – «Бабусю! Дядько Ізя з Ізраїлю приїхав!»

У іншому анекдоті, який з'явився після сходження зорі відомого радянського актора Донатаса Баніоніса, двоє чоловіків сперечаються між собою: «Дивися! Він!!!» - «Та ні, не Він...» - «Та точно – він!». – «А давай, запитаємо. Товаришу, вибачте, як Ваше прізвище?» - «Брежнєв Леонід Ілліч» - «Ось бачиш – не він... А ти – Баніоніс, Баніоніс...»

Вирішив Брежнєв порахувати всіх людей у Радянському Союзі. Вишикував їх у одну шеренгу. Підходить до кожного, а ті представляються: «Член Політбюро», Член ЦК», «Генеральний директор», «заступник генерального директора», «Перший заступник другого помічника керуючого справами в управлінні» і т.д. Підходить до одного чоловіка: «А ви хто?» - «Я – слюсар» - «Товаришу Андропов, розберіться - як цей слюсар між людей затесався?».

До цього ж періоду відноситься анекдот про неформальну зустріч Брежнєва і президента США Картера. Брежнєв запитує у Картера: «Джіммі, а яким чином ви підбираєте собі радників?» - «Дуже просто. У мене є простий і зручний тест. Ось погляньте...» І викликає Генрі Кісінджера. «Генрі, відгадайте загадку: син ваших батьків, але не ви». – «Це мій брат». Брежнєв здивовано: «Дійсно, гарний тест!» Приїздить в Союз, викликає до себе члена Політбюро Пельше: «Арвіде Яновичу, відгадайте загадку: син ваших батьків, але не ви» - «Треба подумати, Леоніде Ілліч, порадитися з товаришами»... Через три дні: «Леоніде Ілліч, не знаю, здаюся...» - «Ну й дуб же ви, Арвіде Яновичу! Це ж брат Кісінджера!»

В колах інтелігенції почали з'являтися віршики про Брежнєва. Коли у середині 70-х відбувся «політичний трансфер» - дисидента Буковського (в подачі радянських ЗМІ – злісного хулігана) обміняли на лідера Комуністичної Партії Чилі Луїса Корвалана – по СРСР ходив вірш:

Обменяли хулигана

На Луиса Корвалана.

Где нам взять такую б…,

Чтоб на Брежнева сменять?

У іншому віршику йшлося:

Это что за Бармалей

Поднялся на Мавзолей?

Брови чёрные, густые,

Речи длинные, пустые,

А кто верный даст ответ –

Тот получит десять лет.

У популярному анекдоті тих часів Брежнєва запитували: «У вас є хобі?» - «Так. Я колекціоную анекдоти про себе.» - «І багато наколекціонували?» - «Два з половиною табори».

Популярну на початку 60-х років пісню Олександра Городецького («Над Канадой небо синее, Меж берёз – дожди косые, Хоть похоже на Россию, Только вовсе не Россия») перефразували. Вийшло:

Над Пекином – небо сине,

Меж трибун – вожди косые.

Хоть похоже на Россию –

Только вовсе не Россия.

Специфічні анекдоти ходили на той час в Україні. Розмова біля газетного кіоску:

- «Правда» є?

- Немає.

- «Радянська Україна» є?

- Продали.

- «Труд» є?

- По дві копійки.

Або:

У колгоспі свиноматка привела двох поросят. Голова колгоспу вирішив відзвітувати у район, що народилося не двоє, а четверо поросят. У область пішов звіт: восьмеро поросят. У Київ звітують: 16! У Москву пішов звіт: 32 поросят! Брежнєв скликав Політбюро і вирішив: «Двоє – братам (братнім соціалістичним країнам), а тридцятеро – нам».