Чому Янукович ховає документи про судимості

Реабілітація по-донецьки

На початку літа 2004 року вся України спостерігала зворушливе телешоу з розповіддю тодішнього прес-секретаря прем’єр-міністра Анни Герман (за паспортом вона саме Анна, а не Ганна, до речі) про сирітку Януковича, якого в дитинстві оббрехали злі люди. Мовляв, ніяких шапок Віктор Федорович ніколи з чужих голів не знімав, перехожих не грабував і, взагалі, мухи в житті не образив. А те, що він колись засуджувався за пограбування (у 1967р.) і заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості (у 1970р.) – так це судова помилка, яка була виправлена в грудні 1978 року президією Донецького обласного суду на клопотання льотчика-космонавта Георгія Берегового.

Щоправда, автор цих рядків має всі підстави стверджувати, що, принаймні, у серпні 2002 року ані Янукович, ані його найближче оточення навіть не підозрювали, що Віктор Федорович був колись реабілітований постановами обласного суду. Більш того, керівництво Донецької області тоді категорично запевняло автора, що всі чутки про начебто колишні судимості губернатора – то є підступний наклеп злостивців. На доказ цього демонструвалася фотографія, начебто зроблена в 1974 році в Монако, де молодий Янукович, тримаючи в руках газету (не просто тримаючи, а так, щоби було видно дату) спостерігав за автомобільними перегонами на всесвітньо відомому ралі. „Ну не могла судима людина побувати за радянських часів за кордоном, та ще й у капіталістичній країні”, - переконували мене високі донецькі посадовці, вимагаючи, щоби я вилучив з опублікованих Інтернет-виданням „Україна кримінальна” „Тюремних записок” розповіді старого кримінальника Квадрата про тюремне минуле Януковича. До речі, в публікацію не ввійшли розповіді співкамерника про участь Януковича в єнакіївській банді Толіка Зуя, а також про „хрещеного батька” Януковича, який, власне, і вивів його в публічні люди – покійного донецького „вора в законі” Бориса Авцена („Боря Донецький”, або „Целка” – помер у 1993 році) – занадто вже фантастичною виглядала би в такому разі біографія голови Донецької облдержадміністрації. Але опублікований епізод так і залишився недоторканим. А ще через два роки стало відомо, що в 1974 році ніякого авторалі в Монте-Карло не було взагалі через енергетичну кризу...

Зараз вже не є секретом, що після призначення начальником Управління внутрішніх справ у Донецькій області Володимира Малишева (зараз Володимир Степанович очолює службу безпеки Ріната Ахметова) тодішній голова Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович вирішив підправити свою біографію, внаслідок чого з архівів зникла інформація про його колишні конфлікти з законом. На Україні були вилучені всі дані щодо його судимостей з усіх баз даних та Інформаційного центру МВС, у жодній виправній установі держави немає особових справ засудженого Януковича, зникли не тільки матеріали судових справ, але навіть вироки, які мають зберігатися довічно. Така інформація залишилася лише в колишніх архівах Міністерства внутрішніх справ Радянського Союзу в Москві, куди за часи СРСР передавалися копії облікових матеріалів з усіх кутків шостої частини земної кулі. Натомість у себе на батьківщині Віктор Федорович став „майором запасу” і „академіком каліфорнійської академій наук і мистецтв”. Очевидно, нинішній опозиціонер твердо сподівався на те, що пікантні подробиці його життя ніколи не стануть надбанням громадськості, а на всі неприємні запитання можна буде відповідати пропозиціями перевірити архіви й переконатися, що він завжди був чистий перед законом.

Одначе ситуація змінилася восени 2002 року, коли кандидатуру Януковича було висунуто на посаду прем’єр-міністра. Преса зарясніла публікаціями щодо неоднозначного життєвого шляху донецького губернатора й після довгих роздумів, 18 листопада 2002 року, Віктор Янукович все ж таки подав до Верховної Ради свою автобіографію, у якій вказав, що він двічі був засуджений за скоєння злочинів.

Але це не тільки не вгамувало цікавості журналістів, а лише додало оливи в полум’я скандалу, що набирав обертів. Річ у тім, що в такому разі відвертість Януковича мала б підтверджуватися архівною інформацією, а всі документи на той момент вже були знищені в надії на чарівну силу „фотографії з Монте-Карло”. Тому й не може тепер Янукович назвати місця своїх „відсидок”. Бо скаже він, наприклад, що відбував перший раз покарання в Кременчуцький колонії для неповнолітніх злочинців, а за кілька днів туди поїдуть журналісти й з'ясують, що жодних документальних підтверджень тому не має. І що тоді буде говорити „проффесор”? Як пояснюватиме розбіжність між своїми словами та даними міліцейського обліку? А знищення документів, вчинене з використанням службового становища, становить собою склад тяжкого злочину, строк давності по якому, між іншим, ще не минув...

Тоді команда Януковича не вигадала нічого краще, як виготовити фальшиві постанови президії Донецького обласного суду, згідно яких у 1978 році вироки відносно Януковича начебто були переглянуті в порядку нагляду й скасовані як незаконні, а сам він – повністю реабілітований. З такої нагоди 13 травня 2004 року прес-секретар Януковича Анна Герман провела брифінг, присвячений колишнім судимостям свого роботодавця. На цій зустрічі з журналістами пані Герман запевняла присутніх, що вона провела власне журналістське розслідування, зустрічалася з суддями та слідчими, які працювали в Донецькій області в шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття, і встановила, що Віктор Янукович був засуджений незаконно. Зі слів Герман, у 1978 році президія Донецького обласного суду на клопотання льотчика-космонавта Георгія Берегового в порядку нагляду вивчила кримінальні справи, по яких раніше проходив Янукович, і встановила, що він був обвинувачений безпідставно. Виходячи з цього, президія обласного суду 27 грудня 1978 року начебто скасувала обидва вироки відносно Януковича й повністю його реабілітувала.

Одначе, цих двох постанов президії обласного суду журналістам так ніхто й не показав – ані на брифінгу прес-секретаря прем'єр-міністріа, ані пізніше, коли наприкінці травня 2004 року на запрошення прес-служби Віктора Януковича група журналістів (автор цих рядків представляв Інтернет-видання „Українська правда”) відвідали міста Донецьк, Єнакієве й Слов'янськ. Під час цієї подорожі з представниками засобів масової інформації зустрівся голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв, який здалеку продемонстрував зшиток архівних документів, де, начебто, містилися постанови щодо реабілітації Януковича.

А замість ознайомлення представників ЗМІ зі змістом цих документів, головний донецький суддя роздав за своїм підписом довідку наступного змісту:

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ від 25.05.2004р. №8/277 На Ваш запит щодо підтвердження анкетних даних відносно особи Януковича Віктора Федоровича, повідомляю наступне. Згідно до постанови президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року за №44у-279 вирок народного суду міста Єнакієвого від 15 грудня 1967 року відносно Януковича Віктора Федоровича, 9 липня 1950 року народження, мешканця міста Єнакієвого, яким він засуджений за ст. 141 ч.2 КК УРСР до 3 років позбавлення волі, - скасований, а кримінальна справа провадженням закрита за відсутністю складу злочину. Згідно до змісту постанови президії, потерпілий Совенко зі своєю співмешканкою Бозих, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння 29 жовтня 1967 року зустрівся з засудженими Целковським, Масловим та Януковичем. Засуджений Целковський, а потім Маслов побили потерпілого Совенка, а потім забрали деякі особисті речі. Розглядаючи цю справу, президія прийшла до висновку, що вина засудженого Януковича була заснована тільки на поясненнях засудженого Маслова під час попереднього слідства. Але в судовому засіданні Маслов відмовився від своїх показань, пояснивши, що оговорив Януковича, тому що той був неповнолітнім і міг своєю участю полегшити його провину. Ці пояснення об’єктивно знайшли підтвердження в поясненнях свідків Совенкова, Гуляк, Михайлова про те, що Янукович не приймав участі в скоєнні злочину, а стояв осторонь. Речі, які були викрадені, були вилучені тільки у засуджених Целковського та Маслова. Інших доказів вини Януковича президія обласного суду не встановила, а тому прийняла рішення про невинність Януковича та незаконність вироку народного суду. Згідно з постановою президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978 року за №44у-280 вирок народного суду міста Єнакієвого від 8 червня 1970 року відносно Януковича Віктора Федоровича, 9 липня 1950 року народження, мешканця міста Єнакієвого, робітника металургійного заводу, яким він засуджений за ст.102 КК УРСР до 2 років позбавлення волі, - скасований, а кримінальна справа провадженням закрита за відсутністю складу злочину. Згідно до змісту постанови президії Янукович був засуджений за те, що 16 вересня 1969 року разом з засудженим Бубирем на підставі сварки побили потерпілого Пантелеєнка, спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Розглядаючи цю справу, президія прийшла до висновку, що вина Януковича заснована тільки на суперечливих показаннях потерпілого, який спочатку пояснив, що його побив Янукович, потім, що він нічого не пам’ятає, потім, що його бив тільки Бубир. Допитаний по справі свідок Мартиненко пояснював, що навпаки, Янукович намагався припинити побиття потерпілого, за що саме Бубир і укусив його за руку. Інших доказів вини Януковича президія обласного суду не встановила, а тому прийняла рішення про невинність Януковича та незаконність вироку народного суду. Цією ж постановою скасована ухвала народного суду міста Єнакієвого від 18 липня 1973 року про дострокове зняття судимості від 15 грудня 1967 року та 8 червня 1970 року. Наряд Р3410 №386 "Постановления президума Донецкого областного суда. 11 октября – 27 декабря 1978 года”. Голова Апеляційного суду Донецької області О.В.Кондратьєв

Тим не менш, попри авторитет голови Апеляційного суду, у журналістів залишилися сумніви. Річ у тім, що згідно статті 395 чинного в 1978 році Кримінально-процесуального кодексу УРСР, президія обласного суду не мала права закривати кримінальні справи у випадку, якщо для цього потрібно було давати оцінку наявним доказам або встановлювати перевагу одних доказів над іншими. Натомість, якщо матеріали кримінальних справ давали підстави сумніватися в законності вироків, обласний суд, скасувавши вироки, міг лише направити справи на повторний розгляд до суду першої інстанції, тобто народного суду м.Єнакієвого. Тому в багатьох склалося враження, що постанови президії Донецького обласного суду, розрекламовані прес-службою Януковича, були виготовлені зовсім недавно.

На користь такого припущення свідчила не тільки відмова прем’єр-міністра надати ті документи представникам ЗМІ для ознайомлення й не тільки явна невідповідність змісту постанов законодавству середини 70-х років минулого століття. Річ у тім, що лише за місяць до вікопомного брифінгу Анни Герман іміджмейкери Януковича навіть і гадки не мали, що їхній бос був колись реабілітований. Так, наприкінці квітня 2004 року на 5-му каналі відбулися теледебати за участю тієї ж Анни Герман (на той момент – керівника київського бюро радіо „Свобода” та професійної викривальниці злочинного режиму) і вже покійного помічника прем’єр-міністра Зиновія Кулика. Коли Герман завела мову про судимості Януковича, Зиновій Володимирович говорив все що завгодно – і про те, яким непростим було в ті роки життя, і про те, що відвідування місць позбавлення волі додало Януковичу певного досвіду та загартувало його характер – але тільки не про те, що вироки були скасовані в порядку нагляду як незаконні. Оскільки навіть Кулик, який, по суті, очолював пропагандистську службу Януковича, нічого не знав про існування постанов президії Донецького обласного суду.

То ж не дивно, що журналістська братія під час зустрічі з Кондратьєвим стала вимагати ознайомлення з сенсаційними документами. Голова Апеляційного суду Донецької області сказав, що зробити цього без дозволу Віктора Федоровича не може, а іміджмейкери Януковича вдалися до неординарного кроку й терміново повезли журналістів в місто Слов'янськ, де нині мешкає колишній суддя Донецького обласного суду Віталій Хаванський. Суддя у відставці, розмахуючи перебинтованим пальцем, божився, що саме він у 1978 році готував протест тодішнього голови Донецького обласного суду Віталія Бойка на вироки відносно Януковича й доповідав справу на президії. Втім, і ця зустріч підозр не розсіяла, оскільки було зрозуміло, що пригадати через 32 роки подробиці конкретної справи суддя так просто не міг. Хоча б тому, що подібних справ на його віку було тисячі. Тому, від'їжджаючи зі Слов'янська, журналісти проміж себе жартували, що, мабуть, для покращення пам'яті пенсіонера поплічники Януковича затискували пальці екс-судді дверима.

Повернувшися до Донецька журналісти знову взяли в облогу Кондратьєва, але Олександр Васильович був незворушним: з його слів, Віктор Янукович заборонив показувати будь-кому судові документи про свою реабілітацію.

Більше жодного разу до теми про темні (чи, як запевняла Анна Герман – світлі) плями своєї біографії Янукович публічно не повертався, всі депутатські запити з проханням надати постанови про скасування судимостей ігнорував і навіть не вказав в автобіографії кандидата в Президенти України, де саме він провів кілька років свого життя з 1967 по 1969 рр. і з 1970 по 1972 рр. І правильно зробив. Бо в протилежному випадку він, у випадку викриття підробки, ризикував втретє скуштувати тюремної баланди за використання завідомо фальшивого документа.

(далі буде)