Видео дня
Зрадники й лобісти можуть вкрасти в України перемогу в Придністров‘ї
Київ отримав чудовий шанс сприяти врегулюванню конфлікту в Придністров'ї у вигідний для себе спосіб. Причиною вирішального впливу України є географія. Для Придністров'я Україна – єдиний шлях транспортування його товарів в обхід Молдови.
Тому Україна має унікальні можливості для тиску на керівництво Придністров’я, щоб досягти інтересів України.
А ці інтереси полягають у наступному.
По-перше, для України вигідна автономія Придністров'я у складі Молдови – унітарної чи федеративної. У цій автономії, як і в решті Молдови, мають бути забезпечені всі права українців, яких у Молдові налічується 670 тисяч. Українці мають право на певний історичний сентимент щодо цієї території.
Придністров'я споконвіку було заселене українськими племенами уличів і тиверців, послідовно входило до складу Київської Русі, Брацлавського воєводства Польсько-Литовської держави, Вінницького і Брацлавського полків держави Богдана Хмельницького та його наступників тощо. До 1940 року Придністров'я входило до складу УРСР. Тоді Сталін, щоб задобрити молдаван, щойно приєднаних до СРСР в результаті пакту Молотова-Рібентропа між СРСР і фашистською Німеччиною, передав Придністров'я Молдові.
По-друге, попри всі вищесказані сентименти, Україна має сприяти відновленню контролю над цією територією у сферах державної компетенції Молдови. Це означатиме повагу України до кордонів дружньої Молдови, повну й остаточну втрату можливостей для Росії й далі розміщувати в Придністров'ї свої війська та тиснути на Київ.
Водночас, участь України в тискові на Тирасполь має відбуватися з повним дотриманням гідності держави. Кишинів неодноразово вимагав розміщення на придністровській ділянці українсько-молдавського кордону своїх митників з українського боку кордону. Природно, йти на такі речі не можна.
По-третє, і найголовніше – Україна має забезпечити чітку нормативну фіксацію умови, за якою в разі втрати Молдовою державної незалежності Придністров'я матиме право на відокремлення. У такому разі Україна буде впевнена, що завжди матиме поряд, на своєму південному заході дружню і братню Молдову, а не "розпухлу" за її рахунок Румунію, що поглядає як не на Північну Буковину та Бессарабію, то хоча б на острів Зміїний.
Зміна чи збереження режиму в Придністров'ї не є принциповим питанням для України, але лише в тому випадку, якщо керівництво автономії боротиметься зі злочинністю, зокрема контрабандою зброї і наркотиків.
Якщо Україна на тривалий час задумала б перекрити кордон з Придністров'ям, як того давно добивається Молдова, то, не виключено, незабаром у Придністров'ї був би свій Майдан і своя революція.
Сьогодні необхідна політична воля, щоб чітко продемонструвати керівництву Придністров'я готовність застосувати багатий український арсенал наявних засобів для приведення політики Придністров‘я у відповідність із українськими національними інтересами. Через свої можливості Україна має вплив і на керівництво Молдови, якому слід оптимізувати його апетити.
Однак із послідовністю української політики можуть виникнути проблеми. Чимало українських бізнесменів лобіюють відносини з Придністров‘ям усупереч національним інтересам України.
Так, скажімо, голова РНБО України Анатолій Кінах одразу після введення митних правил заявив, що «Україна буде виконувати свої міжнародні зобов‘язання щодо забезпечення максимально безболісного переходу до нового регламенту проходження придністровських товарів», а «для України принципово важливо не допустити погіршення економічної ситуації в Придністров‘ї і не створити штучні торговельно-економічні бар‘єри в регіоні». Україна сказала «А», однак не виключено, що такі заяви керівника РНБОУ означають, що на літеру «Б» політичної волі можне не вистачити. Між тим, відступати в даному питанні не можна рівно до того часу, доки Придністров‘я і Молдова не згодяться на українські умови умиротворення.
Глава МЗС Придністров‘я Валерій Лицкай у листопаді минулого року в інтерв‘ю «Главред» натякав, що у Порошенка були бізнес-інтереси у Придністров‘ї: «у Порошенка як раз менше підстав було ображатися – бізнес-інтереси, вони такі: прийшли, пішли. Нічого хорошого ні для Придністров‘я, ні для Молдови він не зробив».
В Молдовській пресі неодноразово з‘являлися публікації про особисту зацікавленість низки українських політиків в контрабанді з Придністров‘я, озвучувалася цифра у 2 мільйони доларів, які керівництво Придністров‘я щомісяця платило Кучмі.
Якщо в українському керівництві переможе лобі, яке ставить власні економічні інтереси вище інтересів національної безпеки, то це означатиме, що Україна втратить унікальний шанс здобути дуже важливу зовнішньополітичну перемогу, де програти Україна, за адекватної політики, не може, і де перемога коштує дуже багато і для політики, і для безпеки, і для економіки України.
Адже у результаті помаранчевої революції геополітична ситуація в державах СНД змінилася кардинально, особливо в європейській частині цього утворення. Cусідня Молдова отримала можливість нарешті подолати проблему сепаратизму на своїй території, владнавши ситуацію з Придністров'ям.
Президент Ющенко неодноразово заявляв, що «Україна несе мільярдні збитки через цей конфлікт». Міністр закордонних справ Борис Тарасюк уже заявив, що Україна готується змінити свою позицію щодо придністровського врегулювання.
За часів Кучми позиція України полягала у підтримці режиму сепаратистської Придністровської Молдавської республіки в Тирасполі, яка контролює територію Молдови на правому березі Дністра з населенням в близько 550 тисяч осіб. Паралельно відбувалися нічого не варті запевнення Кишинева у підтримці його територіальної цілісності.
В обмін Україна отримувала номінальне визнання в Придністров'ї офіційною мовою українську нарівні з російською і молдавською, хоча це й так мало бути природнім явищем у регіоні, де близько 40% населення – українці (у районах на півночі Придністров'я частка українців перевищує 80%).
Водночас, економіка Придністров'я існувала переважно з контрабанди, яка йшла насамперед через українські порти. З такого бізнесу Україна не отримувала нічого, крім постійних претензій Молдови. Однак, вочевидь, чимало з цього отримувала колишня влада, яка з цієї причини кілька разів навіть йшла на демонстративні скандали з Кишиневом.
На додачу, в результаті продовження конфлікту в Придністров'ї Україна мала сусідкою криміналізовану територію, неконтрольовану легітимною владою. А найголовніше – Україна має в "глибокому тилу" російську військову базу. Цю базу Росія мала вивести ще до 2002 року, відповідно до домовленостей, досягнутих на Стамбульському саміті ОБСЄ 1999 року. Сьогодні в Придністров'ї лишилося тільки близько 1 400 російських «миротворців».
Однак, і цього досить для політичних цілей, яких добивається Росія. Російські ЗМІ та політики під час нападів відвертості не приховують, що основна цінність для Москви російських військ у Придністров'ї – можливість здійснення політичного впливу на Україну.
У 2003 році Росія мала шанс зафіксувати цю можливість назавжди. У Москві було розроблено так званий "план Козака", за прізвищем заступника глави Кремлівської адміністрації, до речі вихідця з Кіровоградщини.
Цим планом передбачалося збереження російської "миротворчої присутності"(а фактично воєнної бази) в Придністров'ї на невизначений термін, в обмін на номінальне визнання Придністров'ям своєї належності до Молдови в якості суб'єкта федерації.
Після тривалих вагань, під впливом США і ЄС, а головно через інстинкт національного самозбереження, президент Молдови Володимир Воронін відкинув той план. Із скандалом візит Путіна до Кишинева було скасовано, а комуніст Воронін, якого підтримка Кремля фактично й привела до влади, з того часу в Москві став "поганим хлопцем".
Поведінка Москви нині виглядає малораціональною. Схоже, Москва розуміє – час її безроздільного впливу в Молдові закінчився, і просто намагається на прощання щонайдошкульніше "лягнути" молдовську владу, яка "не виправдала сподівань".
Розлюбили Вороніна й українські комуністи, для яких ідейна близькість вимірюється, насамперед, вигодою Москви. Українцям можна лише позаздрити молдаванам, що вони мають таких патріотичних комуністів.
Позиції України в даній ситуації надзвичайно сильні. Перемога українських національних інтересів у Придністров‘ї має стати хорошим імпульсом для наступних успіхів. Єдина можливість для України програти в Придністровському врегулюванні – це програти самій собі. Тобто через дії або «особисто зацікавлених» чиновників, або антипатріотичних, зрадницьких політичних сил.
Треба відзначити, що Партія регіонів у питанні Придністров‘я відзначилася суто антипатріотичною, зрадницькою позицією, ще й озвученою, як завжди, з помилками. Україну Партія регіонів звинуватила у «витісненні російських миротворчих сил (мабуть, «регіонали» посоромилися війська назвати військами), які виконують місію». Між тим, зрозуміло, що ніякої місії, крім як тиснути на Україну, російські війська в Придністров‘ї не виконують, доповнюючи геополітичне оточення нашої держави, що існує з боку Білорусі, Чорноморського флоту Росії та самої Росії.