Видео дня
Країна, в якій тісно двом
Якщо ви дивитися телевізор, то вам цілком справедливо може здатися, що увесь час після 26 березня політики цієї країни з перемінним успіхом займаються працевлаштуванням однієї людини - Юлії Тимошенко. Однак, це враження не зовсім вірне. Тим, хто знає ситуацію в штабах трохи глибше, відомі серйозніші розмірковування – як зробити так, аби призначивши Тимошенко Прем»єром, нівелювати її вплив або ж нівелювати її саму – як конкурента на президентських виборах.
Ось такий рівень дискурсу панує зараз в українських політичних елітах. Часом це ще дивує сторонніх оглядачів. Але вже давно перестало дивувати самих українців, які просто до цього звикли. Однак поки що ніхто особливо не аналізував, чому це відбувається.
Складається вперте враження, що вся українська політика сьогодні будується на протистоянні двох людей - Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка. Тобто головне питання української політики – хто буде головним, і саме від відповіді на це запитання залежить конфігурація та доля майбутньої коаліції.
Ще відразу після виборів, коли в НСНУ були шоковані отриманим на виборах результатом, більшість членів політради визнали – від помаранчевої коаліції сісти в крісло Прем'єра повинна Юлія Тимошенко. Але з'явилося чимало але… В публічних виступах ці чільні представники президентської партії заявляли – головна умова – Тимошенко не повинна претендувати на посаду Президента, детальніше – вона має відмовитися від висування своєї кандидатури на виборах 2009.
Як виявилося потім – це був ледь не найдемократичніший пакет вимог до Тимошенко. Далі з'явився більш жорсткий пакет – Тимошенко має погодитися на перегляд політичної реформи, тобто фактично власноруч віддати владні повноваження назад Президенту.
Саме цей пункт забезпечив Тимошенко вимушеного союзника – Олександра Мороза. Він завжди був послідовним прихильником реформи, відтак зараз його бачення подальшого розвитку ситуації вочевидь не збігається з очільниками НСНУ. Останнім часом Морозу вдавалося доволі успішно балансувати між Ющенком і Тимошенко і завжди забезпечувати для себе якнайкращі дивіденди. Але його харизма вочевидь, слабшає на фоні двох молодих політиків, які досі не поділили між собою «number one».
Вся ця парадоксальна ситуація добрий грунт для психологів та суспільствознавців. Однак сьогодні вона є реальною загрозою для країни. Двоє харизматичних лідерів, які прагнуть бути першими, які мають різні склади характеру і різні погляди на розвиток країни – їх протистояння може призвести до цілої зміни еліт, якщо це протистояння так і не визначить переможця.
Зняти цю проблему можна одним способом – «диперсоніфікувати» українську політику в цілому. Останні вибори були кроком вперед у цьому сенсі, але все ж перші два місця розділили політичні сили, які мали яскравих лідерів, значно яскравіших, ніж програми, гасла та ідеології.
Робота кожного окремого посадовця не повинна диктуватися його окремим «я», навіть якщо це «я» знають і люблять мільйони. Ця робота має бути продиктована виключно стратегічними інтересами країни, визначити які ще ніхто током не брався.
Головне завдання влади сьогодні, після закінчення революційно-виборчої смуги в історії країни, сконсолідувати політичні еліти та політичних лідерів задля досягнення конкретних і зрозумілих цілей – підвищення економічного добробуту, зовнішньополітичні пріоритети, військова доктрина тощо.
Всі ці стратегічні цілі та шлях до їх досягнення має вироблятися політиками разом із експертами та фахівцями в кожній окремій сфері. Інакше кажучи, політика має будуватися довкола ідей і стратегій, а не навколо двох, хоч і доволі симпатичних людей. Лише тоді ця політика, як і ця країна, матиме перспективу…
Вікторія Петрова, Інститут масової інформації.