Конфлікт вишуканих авто та надій в Україні

Сьогодні, гуляючи Києвом, можна почути різні думки. Просто запитайте щось про політику, і відповіді, які ви отримаєте будуть відвертими та прямими. Найостанніші (та найбільш вільні) парламентські вибори в історії України може і закінчились, але українські виборці не втратили свого інтересу до політики. І на те є причини. Поточна битва за те, хто очолить уряд, - Юлія Тимошенко чи інший політик, якому надає перевагу Президент Ющенко – є захоплюючою. Але вона також підриває довіру як українських виборців, так і західних організацій, які ставлять собі питання, чи не відмовилась країна від справжніх реформ.

Видео дня

“Я думаю, Україна рухається вперед і продовжуватиме це робити,” – каже мати з дитиною на руках в центрі міста, коли її запитали про прогрес у досягненні цілей революції. “Це все через цих людей. Вони (політики) лише хочуть зберегти свої вишукані квартири та авто, а не змінити щось. Просто подивіться на те, що діється”.

Студент біля Університету імені Тараса Шевченка відгукується на цей настрій: “Я простояв в черзі три години, для того щоб проголосувати за Юлю, щоб вона була прем’єр-міністром, але вони нас не чують”, - каже він, хитаючи головою.

Недалеко від цього, водопровідник середнього віку додає: “Ніколи б не подумав, що це зроблю, але я голосував за Юлю”. Потім, щоб підкреслити думку, він вказує в напрямку будинку уряду. “Вони, там наверху, не пустять її до влади. Я думаю, вони бояться втратити свої машини”.

І справді, вишукані авто та сага з прем’єрством Юлії Тимошенко здається є основними темами цього дня 15 квітня – принаймні у Києві. Викриття у засобах інформації придбання головою Нафтогазу Олексієм Івченком (якому президент потім наказав його продати) Мерседесу за 200 000 доларів за державний рахунок вочевидь справило вплив, як і виверти з проектом возз’єднання помаранчевої коаліції у парламентській більшості. Поряд з тим, що враження деяких киян можуть бути ненауковими та основаними на загальних фактах, вони багато в чому є паралельними занепокоєнню, яке приватно висловлюють міжнародні офіційні особи, що представляють організації, в які Україна хоче вступити.

Перше питання цих офіційних осіб – щодо відданості України структурній реформі та антикорупційним заходам. Якщо дивитися з цієї позиції, поточна битва за те, хто буде прем’єр міністром України, ставить декілька питань.

На превеликий жаль для України, правда це чи ні, а враження, яке отримуєш, полягає у ваганнях щодо проведення значних реформ та недостатній відданості боротьбі з корупцією. На краще чи на гірше, Юлію Тимошенко сьогодні багато хто вважає такою, що має бажання та можливості знищити деякі з найбільших джерел корупції в Україні. Більше того, їй вдалося значною мірою досягти успіху у виставленні тих, хто протистоїть її прем’єрству, корумпованими посадовцями, які намагаються дорватися до влади.

Але давайте зробимо невеликий огляд.

На парламентських виборах 26 березня Партія Регіонів, яку очолює суперник Віктора Ющенка по президентським виборам, раніше дискредитований Віктор Янукович, посіла перше місце з 32% голосів. Хоча це і виглядає блідо у порівнянні з 44%, які він отримав у визнаному дійсним третьому турі президентських виборів, це все ж вражаюче досягнення. Блок Юлії Тимошенко посів друге місце з 22% голосів, Наша Україна Ющенка – третє, з трохи менше 14%. У поєднанні з 6% Соціалістичної партії, голоси колишніх помаранчевих партій разом складають більше 40%. Окрім того, голоси помаранчевих та симпатизуючих помаранчевим партій, які не подолали трьохвідсотковий бар’єр, щоб потрапити до парламенту, разом склали близько 5%.

Україна тепер парламентсько-президентська республіка, в якій парламентська більшість формує уряд. В Конституції України також зазначено, що президент має погодитись на внесення для затвердження імені прем’єр-міністра. Відповідно до західних стандартів створення коаліції, результати виборів дають партіям, які підтримують те, що стало відомо як „помаранчевий план” – членство у західних організаціях, включаючи ЄС, та дотримання західних стандартів демократії, економіки, охорони здоров’я та безпеки – доручення виборців сформувати уряд.

Але не так швидко. Також за західними стандартами створення коаліції партія, яка набрала найбільше голосів, матиме право назвати прем’єр-міністра – зокрема, якщо різниця у кількості місць е значною. Але оскільки це означало б повернення в прем’єрське крісло Юлії Тимошенко, певна група в Нашій України заперечила таку можливість. Насправді, лише через день після того як Тимошенко, Соціалістами та Нашою Україною було підписано попередню домовленість про створення коаліційного уряду, політична рада Нашої України відступилась від свого слова, відмовившись підтримати пункт, який дозволяє Блоку Тимошенко назвати ім’я прем’єр-міністра. Хоча блок може переглянути це питання у четвер, суть є зрозумілою.

За деякими повідомленнями, ці члени Нашої України схвильовані тим, що економічна політика Тимошенко буде шкідливою для України. Чи є підстави для таких заяв, питання спірне. Але незалежно від цього, у попередній коаліційній угоді Тимошенко вже погодилась, що як голова уряду вона слідуватиме детальній програмі дій, обговореній та затвердженій всіма трьома коаліційними партнерами, включаючи нашу Україну. Відмова від цієї програми, як припускається, означатиме кінець підтримки більшістю та кінець її прем’єрства. Більше того, кабінет Тимошенко – як і її перший уряд – включатиме значну частину представників Нашої України та соціалістів. Якщо Наша Україна добре проведе переговори та обере компетентних міністрів, вони не матимуть проблем з економічною політикою Тимошенко.

Чому тоді існує стільки опору Тимошенко? Загальна думка полягає в тому, що багато людей, включаючи президента, просто її не люблять. Вона, зрештою, не проста людина, її стиль роботи різко відрізняється від стилю президента та його оточення. Вона також амбіційний та сильний конкурент. Але її блок вправно переміг Нашу Україну, проводячи кампанію на основі ідеї про повернення Юлії Тимошенко до прем’єрства, возз’єднання „помаранчевої команди” та виконання завдань революції. У демократій цей успіх не можна ігнорувати лише тому, що комусь хтось не подобається, чи він боїться конкуренції.

Існує також припущення, що більшість на основі 54% парламенту (включаючи перерозподілені голоси партій, яки не подолали бар’єр) „розділить країну”. Кажуть що це є особливо актуальним, оскільки голоси партії Віктора Януковича здебільшого походять з одного регіону. Проте, єдиним базовим стандартом демократії є те, що більшість, не важливо наскільки мала, має право керувати, а опозиція має можливість впливати на політику та покращити свій статус на наступних виборах. У сьогоднішніх демократіях більшості рідко складають більше 55%, вони базуються не на географії, а на ідеології.

То що ж лишається? Чому існує таке протистояння Тимошенко? Залишається враження, яке є очевидним після розмов з людьми на вулиці та міжнародними офіційними особами за зачиненими дверима. Можливо, кажуть вони, деякі члени Нашої України дійсно схвильовані, що Юлія Тимошенко справді має на увазі те, що вона каже про знищення „корупційних схем” в уряді. Може вона справді відбере їхні „вишукані авто”. І, можливо, вони хочуть проігнорувати волю своїх виборців і зашкодити політичному майбутньому їхнього президента, щоб захистити себе. Не має різниці, чи ці хвилювання справді існують; склалося відповідне враження і воно наростає.

Звичайно, переважна більшість членів Нашої України, як і президент, є чесними, відданими реформістами. У приватній розмові ці члени Нашої України скажуть вам, що вони можуть прийняти Тимошенко як прем’єра, поки вона слідуватиме програмі та погоджується тісно співпрацювати з президентом. Насправді, вони розглядають цю можливість як кращий варіант, ніж її перехід у опозицію.

Але залишається питання щодо маленької групи з великою владою всередині партії. Це проблема, що постала тепер перед президентом Ющенком – людиною, про яку кожна людина на вулиці все ще говорила з захопленням та повагою. До кого він дослухається? Виборців? Членів своєї партії, відданих виконанню завдань революції? Чи кількох голосів, які захищають свої інтереси? Коли у Києві буде названо прем’єр-міністра, ми матимемо відповідь.Теммі Лінч Старший науковий співробітник Інститут дослідження конфліктів, ідеології та політики, Бостонський університет, Массачусетс, США