Кремль з ентузіазмом готує ліквідацію Білорусі

У відносинах між Росією і Білоруссю відбуваються події, вкрай повчальні для прихильників ЄЕП та інших форм азіатсько-європейської інтеграції.

Нещодавно голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер заявив, що в 2007 році постачання російського газу для Білорусі повинно здійснюватися за цінами, що відповідають європейському рівню.

На початку травня чиновник «Газпрому» Сергій Купріянов називав порядок цін у $145 за тисячу кубометрів газу (зараз Мінськ платить $47 за тисячу кубометрів).

За умов нових цін лише на газ Білорусь змушена буде знаходити два мільярди доларів щороку. Ще до двох мільярдів Мінськ може втратити від підвищення цін на нафту та заборони її реекспорту.

Якщо враховувати, що Білорусь вп‘ятеро менша за Україну, стає зрозуміло, що масштаб загрози для економіки Білорусі значно більший, ніж пережила і може пережити Україна від будь-яких підвищень цін на енергоносії.

У Білорусі, на відміну від України, немає власних енергоносіїв навіть для банального опалення в зимовий період. Мільярдні суми у бюджеті Білорусі, ізольованої від світової економіки, відшукати практично неможливо.

Лукашенко поки до останнього напирає на «слов‘янське братерство» та «союзну державу», у якій Білорусь перебуває разом із Росією. Генеральный директор компании «Білтрансгаз» Дмитро Козаков каже, що «Білорусь і Росія будують Союзну державу, договором про створення якого передбачені рівні умови господарювання в двох країнах».

Але «союз по-російськи» - дуже специфічна річ. У 2002 році пролунала пропозиція Москви до Білорусі ввійти до складу Росії сімома суб‘єктами – білоруськими областями.

Тоді російський президент Путін сказав: «Навіщо в проекті Конституційного акту писати, що це (Білорусь-авт.) буде суверенна держава, територіальна цілісність, право вето на всі рішення і так далі? Не будемо забувати, що економіка Білорусії - це 3% від економіки Росії».

Нині, зі слів джерела в Кремлі, які подає російська газета «Комерсант», «єдиний спосіб для Білорусії одержувати газ за внутрішньоросійськими цінами - це ввійти до складу Росії». Навіщо Росії Білорусь – зрозуміло. У Росії взагалі ніколи не виникало питання, «навіщо Росії чужа сторона». Якщо можна взяти – треба брати.

Також у Росії вже давно всерйоз обговорюється питання про можливість продовження повноважень Путіна у 2008 році як глави нової держави, коли минають його конституційні повноваження на посаді президента Росії.

Крім того, Росія панічно боїться втратити залишки своїх позицій у Східній Європі. Як заявив директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін, «Білорусь потрібна не Путину, а Росії, тому що альтернативою Союзній державі буде тільки вступ Білорусі в НАТО. І скажена опозиція почне такий антиросійський рух , що нам буде непереливки».

За такого рівня російських мотивацій загроза для існування Білорусі більш ніж реальна.

Між тим, білоруси дійшли до такого ступеню денаціоналізації, що їх нині набагато більше цікавить ціна на газ, ніж доля своєї країни, і, здається, навіть саме її виживання.

У цьому випадку здоровий меркантилізм росіян може допомогти становленню білоруської нації.

Білоруси за рівнем становлення нації зараз у середньовіччі. Значна частина населення вкрай соціально пасивна. До останнього часу складалося враження, що більшість білорусів на загал не проти, щоб бути генетичним «добривом» для інших народів і держав.

Хоча, звичайно, ті 20 тисяч білорусів, які вийшли у березні цього року на протести проти фальсифікації виборів, попри погрози з боку влади про здійснення терактів, вселяють обережний оптимізм.

У «середньовічній» Білорусі є й свій повноправний монарх – «цар Лука». Це вже якось забулося, але від монархів свого часу була й користь. Їхні персональні владні інстинкти не давали загинути народам і державам, населення яких було по-середньовічному пасивне. Це ж відбувається і в Білорусі.

Належність всієї влади в Білорусі одній людині означає поряд з усіма недемократичними «побічними» наслідками ще й те, що ця людина має мотив захищати країну, як свою власність.

Як не дивно, але саме особисті інстинкти однієї людини можуть врятувати Білорусь, у якої не працюють інстинкти загальнонаціональні.

У 2002 році пропозиція Москви ввійти до її складу сімома суб‘єктами – білоруськими областями – викликала у керівництва країни реакцію, близьку до реакції білоруського партизана на свастику: «До розподілу Білорусі навіть німці не додумалися в 1942 році».

Пару років тому Лукашенко назвав політику Росії по відімкненню газу в зимовий період «тероризмом на найвищому рівні», до якого востаннє вдавалися щодо Білорусі німецькі фашисти під час Другої світової війни.

Хоча, з 2002 року змінилося чимало. По суті, Росія своєю підтримкою Лукашенка «у потрібні моменти» допомогла йому надійно ізолювати Білорусь від цивілізованого світу, а тепер користається безвихіддю його становища. Економічна залежність від Росії стала тотальною. Припинення енергетичних субсидій з боку Росії ліквідує грунт для розмов про «білоруське економічне диво» навіть для аудиторії Наталі Вітренко, знищить узагалі будь-яку конкурентноздатність білоруської економіки й означатиме різке зниження і так невеликих соціальних стандартів життя мільйонів білорусів.

Крім того, Лукашенко в останні роки зняв усі можливості для внутрішнього порозуміння з не чисельною, але політично активною опозицією, а також втягнув свою країну у ще тісніші «коопераційні» зв‘язки з Росією в галузі оборони і державної безпеки.

Крім того, за даними соцопитувань, суспільна підтримка входження Білорусі в Росію різко зменшилася - до менше ніж 10%. Деякі білоруські політики кажуть, що Олександр Лукашенко скоріше піде на економічну кризу і тотальну ізоляцію, ніж віддасть владу Кремлеві. Сьогодні «середньовічний» білоруський Лукашенко може або довершити загибель своєї країни, або навпаки, її оживити. Нелегка доля білорусів – залежати в такому питанні від однієї людини. Поки що ж білорусів як окремого народу вже (чи ще?) немає. У прекрасної країни в центрі Європи немає свого обличчя. Точніше, це обличчя спотворено совковим «бульдозером» до такої міри, що первинні риси подекуди вже й не вгадуються.

Яким буде рішення Лукашенко - сказати важко. Білорусам залишається сподіватися на його приватновласницькі інстинкти. Білоруський президент може сьогодні говорити одне, а завтра інше. Але владу він, хочеться сподіватися, добровільно Москві не віддасть.

Олександр Палій, для «Обозревателя»