Видео дня
Неллі Уварова: «Так можна збожеволіти»
Виконавиця ролі Каті Пушкарьової встигає не тільки зніматися в "Не родись вродливою", але й грати у театрі та їздити на зарубіжні фестивалі
Робочий день популярної актриси починається о 6.40 ранку (саме тоді за нею приїздить службовий автомобіль), а закінчується... Закінчується, як правило, дуже пізно. Адже зі знімального майданчика Неллі Уварова поспішає в рідний театр. А в червні вона ще й зніматиметься -паралельно з "Не родись вродливою" - у новому фільмі...
Тому, самі розумієте, з часом у зірки сутужно. І з журналістами вона спілкується тепер дуже рідко. Для "Експресу" Неллі Уварова зробила виняток, погодившись на велике ексклюзивне інтерв'ю.
...Недільного ранку в домовлений час вона з'являється біля службового входу Російського академічного молодіжного театру. На голові — модна кепка, на обличчі — мінімум косметики, одяг напівспортивний.
Неллі Уварова запрошує в гримерку: тут іще нікого немає, тому ми можемо спокійно поспілкуватися.
"Буває, не знаєш уже, звідкіля брати сили"
— Неллі, як ви проведете свій перший день після закінчення зйомок "Не родись вродливою"? Наприклад, ваш чоловік, режисер серіалу, сказав мені, що в нього є два варіанти: перший (такий суто чоловічий) — він хотів би напитися, а другий — опинитися десь на березі моря...
— Звичайно, я хотіла би в перший же день опинитися на морі. Та навряд чи це можливо, адже в мене починається робота над іншою картиною — повнометражним фільмом. Причому зйомки розпочнуться вже в червні і йтимуть паралельно із закінченням "Не родись вродливою". Тому (сміється) не буде такого моменту — ну, все скінчилося, а тепер відпочиваємо! Ні, все скінчилося і... почалося знову.
— Три дні я спостерігав на знімальному майданчику, як йде робота над серіалом. Божевільний ритм, шалена напруга, нестерпна спека... Що підживлює вас енергією, крім молодості й бажання працювати? Що зсередини гріє і керує вами?
— Ви назвали два справді дуже важливі фактори. Це молодість — поки усе вдається за рахунок того, що сил багато. Тьху-тьху. (Усміхається). Бажання працювати теж сильно підтримує на плаву, й прагнення займатися улюбленою справою — а вона улюблена.
І третє, напевно, те, що дуже хороші люди оточують мене — на студії й на майданчику. Це мої партнери, режисери, та загалом уся група! Можу головою відповісти — кожний тут на своєму місці. Дуже гарна команда зібралася, тому... Бувають моменти, коли справді втомлюєшся, уже не знаєш, звідкіля брати сили, і ось тут на допомогу приходять люди, що поруч.
— У Тараторкіна — Жданова-старшого ви вчилися в інституті, з Жигаловим — вашим екранним татом — граєте в театрі, режисер серіалу, знову ж таки, ваш чоловік. Напевно, це теж допомагає працювати? Ну, коли люди не вперше зустрілися...
— Так, звичайно. Те, що Михайло Васильович Жигалов грає в "Не родись вродливою" мого тата, дуже допомагає. Оскільки в мене був досвід роботи з ним на сцені, безліч репетицій, гастролі. Тобто, коли ти відірваний від сім'ї і твоя родина — це люди, з якими місяць живеш в іншій країні чи в іншому місті... Безумовно, це потім допомагає в роботі!
А ось із Григорієм Антипенком, наприклад, ми познайомилися на пробах, буквально за кілька днів до затвердження. Себто ми зовсім не знали одне одного, але вже на пробах треба було грати любов і т. ін. (Усміхається). Одне слово, на майданчику є люди, з яки ми я працювала раніше, і люди, з якими зустрілася тільки тепер. І це чудово!
"Я дуже рада, коли можу потішити маму"
— У ВДІК ви вступили з першого разу. За великим рахунком вам поталанило?
— Звичайно! Коли я вступала, у мене були такі плани: перший рік — перевірка боєм, просто репетиція. Другий чи третій рік — дай Боже вступити. Ну, а якщо не вдасться, я все одно не здамся! Тобто я бачила свій вступ тільки у перспективі. А вдалося з першого разу: репетиція (сміється) закінчилася студентським квитком. Звичайно, це везіння, але, крім везіння, — ще й величезне бажання.
— Чого вас навчив Тараторкін? Можливо, не тільки професійним речам, а просто людським, наприклад, розумінню чогось у житті... Ось це було під час навчання?
— Так. Георгій Георгійович, крім професійних знань, якими він з нами ділився, багато передав нам і як людина — інтелігентна й дуже сильна. Знаєте, в житті часто трапляються ситуації, коли актор, як то кажуть, дає слабину, а цього робити не можна! Він багато розповідав про те, як знімався фільм "Злочин і кара" протягом двох років, чого вартували йому ці зйомки, ця роль...
Слабкі в цій професії не виживають. Я маю на увазі слабкі духом. Ну, бувають такі твердолобі (сміється), що йдуть напролом. Але не про них і не про це мова... В акторській професії тебе чекає багато розчарувань, дуже багато зрад і таких ситуацій, в яких без сильного характеру не можна. Потрібно всі ці труднощі переборювати, не зламатися і не втомитися. Адже можна так розчаруватися, що взагалі піти з професії. А таке буває.
— До цього серіалу у вас було чотири роботи в кіно — зокрема, фільм "Полетіли", за який ви отримали нагороди... А не було трішки образливо, що момент справжнього визнання настав тільки тепер?
— Ні.Ви знаєте, коли я йшла в цю професію, відверто вам скажу, не мріяла про славу, мені просто був шалено цікавий сам процес. Тільки потім, коли раптом щось таке почалося...
Ще студенткою язнялася в картині "Полетіли" — це 20-хвилинна короткометражка, курсова робота режисера Ані Мелікян. Я зробила все таємно, оскільки Георгій Георгійович Тараторкін заборонив зніматися. І правильно — щоб це не заважало навчанню, не відволікало. Навчання, навчання, навчання, а потім — все інше!
Але я таки порушила заборону. Ми знімали по кілька годин рано-вранці і я не пропустила жодного заняття, ніхто в інституті не знав, що я паралельно знімаюся. Тобто це ніяк не позначилося на навчанні, тільки на якийсь період я перестала спати — от і все. Так ось, я знімалася в цій картині з умовою, що про це ніхто і ніколи не довідається. А вийшло, що фільм "Полетіли" став завойовувати на всіх фестивалях призи. І навіть мене стали запрошувати на міжнародні фестивалі з цією роботою. Дивно, але факт! І тоді про це довідався весь курс. І Георгій Георгійович теж. (Сміється).
Взагалі все відбувалося несподівано, адже я тоді знялася — і забула. Це просто був мій досвід, мені було цікаво зрозуміти, що і як. Одна справа — в інституті, інша — вперше перед камерою... І от на мене посипалися всілякі призи й премії — імені Ролана Бикова, Михалкова...
— Але це важливо для актора — нагороди? Таке визнання необхідне?
— Як і для будь-якої людини, заохочення дуже приємне і надихає на подальші подвиги. Але, в принципі, це не самоціль, це не так, як у спорті, коли ти береш участь у змаганні й повинен бути першим, в сенсі здобути золоту медаль. Не срібну, не бронзозу, а саме, золоту!
У нас все трішки інакше: багато дуже хороших робіт не визнані й навпаки. Призи — це дуже суб'єктивно. Комусь сподобалося, а комусь не сподобалося. Сьогодні я сиджу в залі з призом, завтра — хтось інший. Це взагалі не привід, щоб розправляти крила і вважати: ну ось — тепер ти номер один.
Це дурниця, це все минає. І нині, наприклад, приз, отриманий у Мілані шість років тому, не має для мене ніякого значення. Ось мамі приємно. А я дуже рада, коли можу потішити маму.
"Нікому немає діла до твоїх проблем"
— Мабуть, із 12 вистав Російського академічного молодіжного театру ваша найулюбленіша — "Правила поведінки в сучасному суспільстві"?
— Визнаєте, вона як важка дитина...
— Добре, сформулюємо інакше. Можливо, не улюблена, а найбільш енергетично затратна?
— Так, радше всього. Хоча і виставу "Ідіот" дуже люблю, і "Фандоріна". Та я особливо не поділяю: це улюблений, а це не улюблений спектакль, тут я граю на всі сто, а тут просто відбуваю номер. Немає у мене такого!
— Кожен актор чекає визнання: коли його впізнаватимуть на вулиці, проситимуть автографи... От скажіть, трансформація, що відбувається — від невідомості до популярності, якось ламає людину зсередини? Ви це відчуваєте сьогодні?
— Знаєте, я багато спостерігала за тим, як це відбувається з людьми, що поруч зі мною. Адже, як відомо, людина мало зауважує за собою тих змін (можливо, навіть кардинальних) і сама не відповість на питання, в який момент стався перелом. Але збоку це дуже добре видно і відчутно!
Звичайно, нині дуже небезпечний період у моєму житті. Я це усвідомлюю, але сподіваюся, що кардинальних змін не відбудеться. (Усміхається). Зі мною поруч близькі люди, котрі підтримують і готові в будь-який момент чесно сказати: "Так, секундочку (сміється), увага!".
А взагалі єдине, що може врятувати в цій ситуації, — продовжувати працювати. Якщо на першому місці робота, то все інше — неважливо. Коротко кажучи, робота витягне.
— Михайло Жигалов сказав мені про вас таку річ: дуже важливо, що паралельно з "Не родись вродливою" ви продовжуєте виходити на сцену. Це справді важливо переключатися з кіно на театр?
— Так. Це мені дуже допомагає. Коли я зі знімального майданчика приходжу в театр, у мене начебто починається нове життя.
Весь день, з шостої ранку, я знімаюся,(з єдиною малюсінькою перервою), потім буквально біжу в театр, щоб встигнути до вечірньої вистави. І ніколи над чимось задуматися, організму перелаштуватися. Часу, як раніше, на це просто не вистачає! Життя щодалі прискорюється і здається, що ні, ні, я не зможу, я не встигну... І тоді з'являється азарт. Адже, що б не сталося, вистава все одно розпочнеться о сьомій годині і будь ласкавий працювати на всі сто!
Нікому немає діла до твоїх проблем. Можливо, партнери по-людськи тебе і розуміють, але на сцені інші вимоги. Тобто в коридорі, десь за кулісами, вони мене пожаліють, але на сцені немає місця сентиментам! А у величезному залі сидять 700 чоловік, яким взагалі начхати, втомлений ти, хворий чи здоровий. Це їхній вечір...
—Але ж актор насамперед людина.
— Зрозуміло, не може завжди бути стовідсоткова віддача, це неможливо. Я це збагнула, а раніше дуже мучилася і страждала (страждала — негарне слово, але...)
Мене дуже мучило: як це так, вистава пройшла, а ти усвідомлюєш, що не все сьогодні зробила — не все, що могла, не все, що повинна була. І це усвідомлення дуже сильно по тобі б'є. Це якраз веде до тих розчарувань, про-які я вже говорила.
Сьогодні ж я дійшла висновку, що людина не може завжди, ось так щосекунди, працювати на сто відсотків. Тим більше в умовах безперервних зйомок, репетицій, спектаклів. Неможливо! До цього можна прагнути, однак...
Театр — це живий організм, як і зйомки. Тому тут іноді щось може "хворіти", "кульгати", та все буває! І результат залежить від безлічі обставин, про які глядачі навіть не підозрюють.
"В Єгипті ми ганяли на картингу"
— Ви сказали: зйомки, репетиції, вистави, але є ще й фестивалі. Ви встигаєте навіть за кордон виїжджати...
— Так, на щастя, встигаю. (Усміхається).
— Остання поїздка була, здається, в Колумбію?
— Так, ми були десять днів у Колумбії. Я давно хотіла потрапити в цю країну. І ту кількість подій, що відбулися за цей невеликий відрізок часу, годі навіть збагнути. Ми встигли зіграти п'ять вистав, ввели у "Три сестри" нову людину, що видається просто неймовірним. Після двох репетицій Галина Тюнина (актриса, що стала відомою після "Денної варти ". — Авт.) грала Ольгу. Ну, так не буває, погодьтеся. Але це було!
Отож, ми відкривали фестиваль. На нашому спектаклі мав бути президент країни — тому дві години не розпочинали, чекали, поки він приїде. Це абсурд! Уже в костюмах дві години ми чекали, що ось зараз, ось зараз... Вистава мала вже закінчуватися, а ми ще не починали! До того ж різниця в часі: у нас — день, а там — ніч. Тож вийшло, що ми грали спектакль о п'ятій ранку... Себто під час поїздки в Колумбію було надзвичайно багато якихось неймовірних обставин, але в підсумку все дуже вдало склалося, нас приймали чудово.
А зі мною історія взагалі окрема. У засобах масової інформації повідомили, що приїжджає акторка, яка грає російську Бетті. ("Не родись вродливою "знімають за колумбійським серіалом. — Авт.). І от я не могла вийти з готелю. (Сміється). Це було так зненацька, адже, вирушаючи в Колумбію, я думала, що нарешті відпочину, занурюся в іншу історію — Чехов, "Три сестри". А тут... Усі показували на мене пальцем (люди там прості, веселі), підходили на вулиці за автографами, а журналісти взагалі ганялися по п'ятах. Мені довелося в перший же день буквально втікати від них. Це зняли і потім показали по телебаченню. Я сама не дивилася, але кажуть, усіх це дуже розважило. (Усміхається).
— А як вам Італія, Рим, куди ви їздили на кілька днів після весілля?
— Ну, це приголомшливе місто! Ми чотири дні гуляли днями і ночами. Але цього замало і, можливо, ні, точно — ми поїдемо туди з чоловіком ще раз. Адже це було таке перше знайомство, а тепер хочеться ближче пізнати країну.
— Під час перебування в Єгипті у вас була можливість поїхати на улюблені велосипедні прогулянки?
— На велосипедні, на жаль, ні, але я пішла далі. Ми ганяли на картингу. Що ще? Ми плавали, звичайно, пірнали з маскою. Для мене це було вперше.
— А що читаєте тепер?
— Є такий сучасний автор Аня Старобинець. Не знаю, чули ви чи ні: те, що вона пише, справило на мене величезне враження. У тому ж Єгипті я "заразила" її книгами усіх!
А ще мені дуже подобається "Гра в любов" Ксенії Духової. Знаєте, чому я люблю оповідання? Коротка форма пробуджує в мені фантазію — у перервах між зйомками швидко прочитаєш щось, а далі вже сама фантазуєш, фантазуєш, фантазуєш.
У Єгипті ми читали на пару з Наталею Ричковою, яка грає Юліану. Ми сиділи в гримерній, і поки мені робили зачіску, я могла читати. А потім, коли мене починали гримувати, читала вголос вона. Ось так ми одна одну розважали... Звичайно, мені потрібні нові враження — як повітря, адже не можна обмежувати життя тільки текстом ролі. Так можна збожеволіти або деградувати. (Усміхається).
"Мені дуже багато пишуть школярі"
— Ваша подруга Іра (Шурочка з "женсовета") розповідала мені, що ви зверталися до неї з приводу брекетів. Це правда?
— Так. Для мене історія з брекетами була така несподівана. На роль мене затвердили, а потім... Мій перший знімальний день розпочався з кабінету стоматолога. Звичайно, я ніколи не носила брекетів і нічого про них не знала. На щастя, моя найближча подруга зіткнулася з цим у житті. Природно, я відразу зателефонувала їй і спитала: "Ірко, як же бути?!" Вона мені відповіла: "Нормально, жити будемо!". (Усміхається).
— Вам лестить те, що чимало глядачів сьогодні приходить у театр "на Уварову"?
— Те, що люди взагалі приходять у театр, добре. А сам мотив... Головне, щоб вони пішли звідси трішечки іншими. Для цього, власне, ми граємо на сцені... Хотілося б сподіватися, що з глядачем у театрі щось відбувається. Тому, звичайно, я радію, коли люди приходять. Але, стосовно вашого питання, — ні, не лестить.
— Якщо нинішній день оцінювати за стобальною шкалою, стрілка стоїть на максимумі?
— Ви знаєте, ні. Я б узагалі не хотіла нічого оцінювати...
— В Україні "Не родись вродливою" має найбільший рейтинг — 51 відсоток глядацької аудиторії. Ви задумувались над тим, що ваша героїня, цей серіал впливають на життя людей? Певним чином...
— Так, задумувалася. Мимоволі задумуєшся, коли розумієш, що серіал дивляться не тільки дорослі, але й діти. Мені дуже багато надходить листів від школярів, які тільки навчилися писати і перші їхні проби пера — "послання" до Пушкарьової... Тому, звичайно, задумуюся. Але ж ми говоримо про правильні речі у цьому серіалі: про цінності, які треба підтримувати в житті, про ті недоліки і неправильні вчинки, за які наші герої рано чи пізно розплачуються... Ну все, як у старих добрих фільмах.
— Неллі, яким ви уявляєте своє життя років через десять?
— А я не задумуюся над цим. (Сміється). Я просто живу!
Богдан БОНДАРЕНКО, Москва, «Експрес»