Михайло Добкін: «Я недавно зрозумів, що в Харкові не гірше, ніж у Києві»
Мер Михайло Добкін про боротьбу з корупцією та фінансовим застоєм
У Харкова новий, молодий і, на думку багатьох, безмірно енергійний міський голова. Ідучи на посаду мера, Михайло Добкін знав, що його політичний рейтинг набагато нижчий, аніж у його головного суперника й тогочасного мера Володимира Шумілкіна. Найбільшим прорахунком останнього було те, що він сильно «насолив» простим жителям Харкова, видаючи велику кількість дозволів на будівництво житлових будинків і торгових комплексів у тих місцях міста, де це дуже не подобалося харків’янам. Остаточно «розчавило» рейтинг В. Шумілкіна його стійке бажання підвищити тарифи на квартплату. Пообіцявши навести порядок у Харкові та захистити городян від дедалі вищих цін, Михайло Добкін звитяжно вирвався вперед на нещодавніх виборах. Тепер, зайнявши посаду міського голови, йому доведеться виконувати обіцянки. Ведення господарства півторамільйонного міста з безліччю проблем виявилося для молодого господаря важкою щоденною роботою та битвою з армією чиновників.
— Михайле Марковичу, яка ноша важча — бути чиновником чи депутатом?
— Вважаю, все залежить від людини та її ставлення до роботи. Є активні депутати, які з користю використовують відпущений їм виборцями час. У хорошого депутата роботи багато. Є, звісно, мери, які не обтяжують себе обов’язками та клопотами, тому бути депутатом, у якого менше відповідальності, приємна альтернатива. У мене ж є певна відповідальність перед людьми, які мене обрали та чекають вирішення величезної кількості міських проблем. Ось, наприклад, мені «склали» список негласних поборів, які доводиться сплатити людині, яка побажала оформити земельну ділянку. У списку: супровід на фракції — 200 гр., супровід на сесії міськради — 200 гр., отримання рішення в протокольній частині міськради — 150 гр. тощо. Сюди треба також додати 1000 гривень членам виконкому. Зараз також продовжують платити. Сидячи у виконкомі, поза полем зору мера, чиновники здаються «білими і пухнастими», але коли до них приходять городяни та бізнесмени, вони одразу стають колючими, як дикобрази, на кожну голку якого треба «наколоти» 50 або 100 гривень. Спробуй усе це викоренити...
— Чи достатньо в сучасного мера повноважень для повноцінної роботи?
— Робота місцевої влади визначається повноваженнями, наданими законом і делегованими державою. Однак не всі повноваження вивірені. Наприклад, освіта. Відповідає за неї держава, а керує місцева влада. Беручи на себе фінансування, держава піклується про освіту через мерії. Однак разом із повноваженнями нам не передається нормальне фінансування. Згідно із законодавством, вчителі йдуть у відпустку на три місяці. Ми повинні виплатити їм відпускні на весь цей термін одразу, проте прибуткова частина бюджету виписана таким чином, що виплата розписана на кожен місяць окремо. Доводиться знімати кошти з одних статей бюджету, щоб усе виплатити вчителям. Із цим нововведенням, яке висунули профспілки освіти, попереднє керівництво мерії зіткнулося два роки тому. Місту довелося брати кредит, що, ймовірно, чекає і нас. Виплативши кредит, доведеться гасити відсотки за рахунок бюджету. Через такі «клопоти» весь час напружена ситуація з грішми.
— Харківським метробудівникам майже весь час загрожують припиненням фінансування робіт, хоча губернатор Арсен Аваков запевняє, що перша партія бюджетних грошей із обіцяних державою 50 мільйонів гривень от-от буде в Харкові.
— Із недавньої розмови з міністром фінансів, я зрозумів, що щонайбільше нам можна чекати 25 мільйонів. Реально ж розраховувати можна на 12–15 мільйонів, яких не вистачить на закінчення будівництва метро. (За словами А. Авакова, всі 50 мільйонів будуть виплачені протягом року за рахунок коштів із загального фонду та спеціального фонду бюджету. Перші 25 мільйонів будуть помалу перераховувати Харкову, а от другої половини, ймовірно, можна чекати на основі рішення вже нового Кабінету Міністрів і нового складу парламенту. — Ред. ). Якщо вже ми витрачаємо гроші на будівництво метро, то нехай ці вкладення будуть у міське підприємство, а не в державне. Тому міськрада ініціюватиме питання про передачу метро в комунальну власність міста. Тягарем для міста метро не стане, якщо ефективно ним управляти, тим паче, що реклама в підземці дає хороший прибуток, велика частина якого йде в Київ. Оцінивши свої фінансові можливості, ми самі вирішуватимемо, чи будувати далі метро. В іншому випадку — краще нормально експлуатувати його й утримувати. Начальник метро Сергій Мусеєв вже давно пропонує підвищити ціну за проїзд до одної гривні, оскільки підземка працює собі на збитки. У будь-якому випадку, поки метро знаходиться в державній власності, вирішувати це питання має обласна влада.
— Вас вважають запеклим противником підвищення тарифів...
— На найближчій сесії харківська міськрада збирається прийняти звернення до Президента з приводу затримок фінансування з держбюджету будівництва Харківського метрополітену та підвищення тарифів на енергоносії. Я не прихильник підняття тарифів, але коли в мене питають, чи підвищуватиму я ціни на тепло, то відповідаю, що готовий зробити це, якщо держава виділить із держбюджету субсидії жителям Харкова за збільшення цін на енергоносії. Якщо ж цього не буде, то і я не підвищу цін. Думаю, що так само діятимуть багато мерів, оскільки перекладати відповідальність за помилки НАК «Нафтогаз України» на плечі людей, щонайменше несправедливо. У законі написано, що протягом бюджетного року підвищувати тарифи не можна. Ми за старими тарифами повністю розрахувалися, звідки ж нам тоді брати цю різницю?!
— Що, на ваш погляд, треба обов’язково змінювати в Харкові?
— Насамперед для економіки міста необхідне ефективне управління тією власністю, яка в нього є та яка повинна приносити доходи в міську скарбницю. Хоч як це дико звучить, але на сьогодні оренда квадратного метра нерухомості, що належить Харкову, коштує шість гривень, і це з огляду на те, що реальна його ціна — 30 доларів. Ця різниця, що виливається у величезну суму в масштабах міста, осідає в чиїхось кишенях, не потрапляючи до міського бюджету. На все це тривалий час закривали очі. На основі цих фактів виконком Харківської міської ради дав доручення прокурору міста перевірити відповідність чинному законодавству тих договорів оренди, які укладали цього та минулого року. Дуже дивно, що в 2003 році бюджет міста отримав від оренди прибуток у 17 мільйонів гривень, в 2004 — 18, а в 2005 — 20. Дивна динаміка прибутку, зважаючи на те, що за останні рік-два ринок оренди, як і продажу, нерухомості виріс у кілька разів. Динаміка ж зростання прибутку від здачі в оренду власності міста виросла щонайменше на 10%. На вторинному ринку різниця цін нерухомості, яку пропонує місто та комерсанти, відрізняється в 10–20 разів. У Києві оренда міської власності дешевша лише вдвічі. М’яко кажучи, дивні справи і на ринку землі. За останні чотири роки, за рішенням сесії, місто уклало понад 16 тисяч договорів оренди землі. Однак реальних договорів укладено лише 2,5 тисячі. Як це можливо, спитаєте ви? Для того, щоб орендувати землю, треба пройти дві сесії, отримати дозвіл, а потім укласти договір із містом. Якщо договір укладений, то до бюджету міста починають надходити гроші, але якщо ні, то земля все одно закріплена за орендарем, і передати її комусь іншому не можна. Це конкретний приклад того, як у нас у Харкові вирішували питання уникнення сплати в міську скарбницю. Суми колосальні.
— Вас із секретарем міськради Геннадієм Кернесом звинувачували в переділі ринку реклами Харкова.
— Річ у тому, що, за нашими розрахунками, кількість рекламних носіїв, наявна в місті, повинна реально приносити Харкову близько 50 мільйонів гривень. У бюджеті ж є лише 25 мільйонів, решта ж, напевно, «гуляє» по кишенях тих чиновників, які видавали дозволи на розміщення реклами. Оскільки наприкінці року всі рекламники все одно переукладатимуть із містом договори, ми не вимагаємо від них робити це зараз. Фактично, підприємствам рекламного ринку вказали, що вони сприяли крадіжці, але тепер у них ніхто не прийматиме конвертів, і закривати їхній бізнес ми також не збираємося. Ми пішли на поступки і запропонували їм виплатити 25 мільйонів у міську скарбницю, обходячи всі конверти, зараз, не чекаючи кінця року. Нам гроші зараз потрібні. Ніхто з підприємців не звернув уваги на те, що їх звільнили від сплати інших 25 мільйонів, які вони роздавали як хабарі. І це зважаючи на те, що велика кількість рекламних щитів у місті стоїть взагалі без жодних дозволів.
— Чому ви вирішили вести війну з кіосками?
— Кіоски в місті — окрема тема, гідна того, щоб про них зняли фільм, чим я і займуся. Колись цю малу архітектурну форму можна буде побачити лише у відеоархівах. Уявіть собі типову ситуацію, коли видається дозвіл на установку кіоску з продажу кока-коли і чіпсів за абсолютно символічну плату. Замість записаного в договорі там починають торгувати пивом, сигаретами, готують хот-доги та каву. Крім того, власники не укладають із комунальними службами договорів за надання послуги з вивозу сміття, яким вони щедро забезпечують найближчі урни або просто прилеглу територію. Ці кіоски спотворюють обличчя міста, і хоч би в центрі їх слід прибрати, а потім доберемося й до інших. Без дозволу в місті працюють близько двох тисяч кіосків, які нічого не вкладають у міський бюджет. Краще будувати повноцінні продуктові магазини.
— Не менш важливе й культурне життя Харкова. Кажуть, ви протегуєте будівництву церковних споруд?
— Є таке, але я це роблю виключно як громадянин України Михайло Добкін, а не мер Харкова. Артистка Євгенія Мірошниченко запропонувала мені взяти участь у створенні в її рідному селі Графське каплиці. Сподіваюся, що мій особистий грошовий внесок допоможе, і будівництво православної будівлі закінчать протягом двох років. Наступного місяця почне працювати перша, побудована на мої гроші. каплиця. Я завжди вітав і маю намір підтримувати добрі почини, особливо якщо це стосується Харкова та харків’ян. Готовий підтримувати будь-які корисні ініціативи, залюбки допоможу в проведенні виставок і підтримаю театри — нехай лише пропонують нестандартні методи роботи, а не тривіально просять грошей. Я вислухаю пропозиції, як можна зробити щось цікаве, щоб їхня діяльність відрізняла Харків від інших міст. Мені дуже соромно, що лише під час виборчої кампанії познайомився з діяльністю Харківського камерного хору під керівництвом В’ячеслава Палкіна. Я був приємно вражений. Завжди думав, що найкраще можна побачити і почути тільки в Києві, а тепер розумію, що в Харкові не гірше, аніж у столиці. Поспілкувався з Палкіним, дізнався, що, хоча наш хор у Харкові майже невідомий, його визнають у Німеччині, Польщі, чекають виступів у Києві... Така тенденція чомусь часто спостерігається в Україні. А я хочу, щоб те, що народжується в Харкові, залишалося тут і приносило йому славу. У мене є навіть ідея святкування Дня Міста, яке в нас відмічають 23 серпня. А саме — влаштувати великий концерт на площі з участю хору Палкіна та запросити виконавців світового рівня. Тоді всі жителі та гості міста побачать і пишатимуться тим, що абсолютно на рівних на одній сцені можуть виступати знаменитості та харків’яни.
Розмовляла Марина ГОЛІНА, Харків, «День»
Справка «Дня»
Добкін Михайло Маркович
Народився 26 січня 1970 року в м. Харкові. З 1997 по 2002 рік навчався в Національному Університеті внутрішніх справ, на спеціальності «правознавство». У 2004 році вступив у Харківський Національний Економічний Університет, де вчиться по сьогодні. У 1998 році був обраний депутатом Харківської міської ради XXI II скликання. У 2002 року — народним депутатом України за одномандатним виборчим округом № 174, був членом комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Починав свою роботу народним депутатом у фракції «Демініціативи», потім «Центр», потім — активний член СДПУ (О). З осені минулого року і понині — член Партії регіонів. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеню, а також Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.