Айна Гасе: «Тимошенко намагається заокруглити суму в більший бік»

«Ціни для Тимошенко та для інших клієнтів не відрізняються. Але Юлія Володимирівна іноді намагається заокруглити суму в більший бік»

Видео дня

З приходом нової влади цілком логічно змінилося і її оточення, чи то свита. І, мабуть, саме завдяки цьому молода українська модельєрка Айна Гасе стала однією з найвідоміших осіб у світі вітчизняної моди. Ще б пак: людина, в якої одягається Юлія Тимошенко, не може не викликати зацікавлення та залишатися в тіні. Айна - справжнє ім'я молодої дизайнерки родом з Макіївки. Гасе - псевдонім, утворений з перших складів прізвищ самої Айни - Гапоненко та її колишнього чоловіка, депутата блоку Юлії Тимошенко - Семинога. Та й сама робота модельєра фактично зав'язана на політиці, адже її клієнтками є такі знані у вітчизняному політикумі жінки, як Людмила Омельченко, Марина Кінах, Олена Семиноженко, Галина Турчинова.

— Найвідомішим вашим клієнтом є, звісно ж, Юлія Тимошенко. Як воно — бути особистим модельєром відомого політика?

— У першу чергу це дуже відповідально. І, мабуть, треба подякувати Богові, що це саме жінка, що це саме Юля, що саме така, яка вона є. З нею неймовірно легко працювати. Можливо, тому, що у нас збігаються смаки та погляди, можливо, завдяки її вмінню спілкуватися з людьми. Словом, важко визначити щось одне, але працювати з Юлею Володимирівною неймовірно легко та приємно. За час нашої співпраці було зовсім мало невдалих речей. Можна сказати, що їх просто немає.

— Якось ви сказали, що Юлія Тимошенко більше сама створює власні моделі, ніж це робите ви. Ви завжди з нею погоджуєтеся?

— Правильніше буде сказати, що вона бере дуже активну участь у створенні речей для свого гардеробу. Приміром, приходить і каже, що у неї немає такого-то костюма... Далі я займаюся добором тканин, аксесуарів, малюю ескізи. Після того ми разом обговорюємо кожну деталь. Просто вона завше добре знає, чого хоче.

— Скільки ваших речей є у гардеробі пані Тимошенко?

— Ой, це військова таємниця! Я вже й не пригадаю! Напевно, крім неї самої, цього точно не скаже ніхто.

— Хто вам Юлія Тимошенко — подруга чи просто клієнт?

— Знаєте, у нас хороші стосунки, проте сказати, що ми подруги, не можу. Юлія Володимирівна дуже зайнята людина. Іноді мені навіть здається, що у неї-просто немає часу на якісь дружні стосунки.

— Сукню, в якій Юлія Тимошенко була у Верховній Раді під час представлення її на посаду прем'єр-міністра, пошили спеціально до цієї події?

— Зовсім ні! Це була, так би мовити, позапланова річ. Просто вийшло так, що ця сукня була готова саме у цей час, тож Юля вирішила одягти її. Це було її особисте рішення. Хоча вже тепер з упевненістю, можна сказати, що ця сукня буде дуже доречна. Можливо, трохи шокувала, можливо, додала пікантності, проте це було саме те, що треба.

— Після того вас не просили пошити "сукню як у Юлі"?

— Я ніколи не шитиму одну річ у двох екземплярах! Тим паче, якщо йдеться про індивідуальне замовлення. Пошити можна схоже, але не таке саме. А от стосовно "сукні як у Юлі", то був один цікавий епізод. Після представлення пані Тимошенко у парламенті мені зателефонували і запропонували взяти участь у створенні... бутика імені Юлії Тимошенко. Наскільки я розумію, там мали би продаватися речі, власне, "як у Юлі". Можете собі уявити? Звісно ж, я відмовилася.

— Ваше враження про Юлію Тимошенко змінилося після знайомства з нею?

— Так. Раніше мені часто доводилося чути, що це дуже вередлива, надзвичайно владна, жінка, залізна леді. Чула, що у неї навіть прізвисько у Верховній Раді є. Казали, що Юлія Володимирівна — єдиний справжній чоловік серед депутатів. І от одного разу до мене зателефонувала її донька Женя, з якою ми вже були знайомі, й сказала: мама хоче пошити кілька речей. Поки їхала, створила собі образ серйозної леді, щоб відповідати її рівню. Тепер усе це весело згадувати, бо вже потім, під час спілкування я зрозуміла, що ця людина настільки проста й делікатна, що ніякого образу й не потрібно. Тепер, коли подруги починають мені щось говорити про Юлію Тимошенко, я тут же припиняю дискусію.

— А донька прем'єра, мабуть, як і всі діти великих батьків, вередлива?

— Та що ви! Женя дуже схожа на маму. Вони обидві настільки незіркові, прості та приємні, що працювати з ними — саме задоволення. Звісно, між ними є певні відмінності. Скажімо, мама може щось вигадувати, пропонувати чи просто розповідати чого б їй хотілося, а Женя радше затверджує мою роботу.

— У радянському політикумі була традиція — чиновників одягали фактично безплатно, в обмін на певний піар. Юлія Тимошенко зробила вам справді хороший піар. Вона все ще платить за вашу роботу?

— Звісно ж, платить. Ціни для Тимошенко та для інших клієнтів не відрізняються. Але Юлія Володимирівна іноді намагається заокруглити суму в більший бік. Проте я на це не погоджуюся — цього просто не можна робити. А що стосується технології взаємних платежів, чи то бартеру, то вона сьогодні є, щоправда, у шоу-бізнесі. Наші естрадні виконавці не дуже люблять платити. Може, просто не мають грошей. І там популярний такий бартер — реклама в обмін на сукні для концертів та кліпів.

— Тепер, коли маєте досвід роботи із залізною леді, Маргарет Тетчер погодилися б одягати?

— Ви що, знущаєтеся? Ви згадайте, яка вона і як одягається. Оце вже залізна так залізна!

— Часто трапляється, що до вас приходить клієнт, і вам одразу ж хочеться повністю змінити його стиль?

— Часто. Та й самі клієнти приходять і кажуть: набридло бути такою, хочеться щось змінити. Причому не лише стиль одягу, але й зачіску, імідж — геть усе. І доводиться все кардинально змінювати. Заглиблюєшся у це з головою, постійно обмірковуєш: як вона буде виглядати у тому чи тому костюмі? Куди зможе це одягти? Що про неї подумають люди, які звикли бачити її у зовсім іншому вигляді? Стараєшся частіше спілкуватися, придивляєшся, вивчаєш клієнта... Але мені це дуже подобається. Проте є одне правило, яке я завжди нагадую клієнтам: людина не повинна одягатися лише в одного дизайнера. По-перше, це нецікаво, по-друге, ти завше будеш одягнений в одному стилі. Почерк завжди помітний.

— Поговорімо про моду загалом. На вашу думку, чи можна сьогодні серйозно ставитися до поняття "українська мода"?

— Ой, про це справді ще рано говорити. Мені здається, сьогодні наша мода — це більше захоплення, ніж серйозна справа. Тому надто рано говорити про вітчизняну моду як про серйозний сегмент бізнесу, ринку. Мені доводилося чути, що в Європі є мода на Україну, модно бути українцем. Звісно, це сталося після всіх тих подій, які прославили нашу країну. Цілком імовірно, це могло б стати потужним поштовхом для українських модельєрів. Важко сказати. Поки що у світі все ще модне те, що пов'язане з нашою помаранчевою революцією. Стосовно ж модельєрів, то у нас все йде в холосту. Бо як у нас все відбувається? Створюємо колекцію, показуємо її на "Сезонах моди", де немає ні так званих баєрів, ані фірм, які б закуповували продукцію, як це робиться за кордоном... У нас ці покази — всього лиш самореклама. Збирається бомонд, показали-поплескали-потішилися, і на тому все скінчилося. Поодинокі випадки якихось продажів, які аж ніяк не можна назвати тенденцією. Немає стабільного розвитку. Відповідно, ця індустрія навряд чи може називатися прибутковою. Можна, звісно, їздити у Париж, показувати там. Проте тут теж є свої особливості — одноразового показу недостатньо. Подивляться й забудуть. Треба постійно нагадувати про себе, створювати нові колекції на відповідному рівні, щоб досягти якогось результату. А ще при цьому треба мати хороший фундамент тут.

— Ви самі кажете, що нині у моді все помаранчеве.Чому б вам не створити революційну колекцію?

— Явже думала про це, але мені чомусь не хочеться створювати таку колекцію саме тепер. Мабуть, воно вже пройшло, перегоріло. Не можна весь час спекулювати на одній яскравій темі — вона просто стане нецікавою. Щоб створити таку колекцію, цим треба захворіти — ідеєю, думкою, варіантами втілення. А я цим уже не хворію. Може, років за п'ять...

— А чому в Україні одягатися в бутиках відомих дизайнерів дорожче, ніж за кордоном?

— Це справді так. Ціни кусаються. До того ж, у наших бутиках відомих світових брендів колекції не завше нові... Важко сказати, чому так. Проте я люблю відвідувати бутики і навіть вчитися там. Мені подобається, що закордонні дизайнери не бояться бути оригінальними та не дотримуватися жодних стандартів. А у нас тривалий час як було? Це технологічно, а це — ні, так шити не можна. А вони собі дозволяють усе. І плювати вони хотіли на технології та штампи. В бутиках можна навчитися набагато більше, ніж в іменитого майстра чи в інституті.

— А ви — дорогий дизайнер?

— Якщо з-поміж українських, то є й дорожчі.

Володимир Москалець, «Експрес»