Юрій Луценко: Генпрокуратура - Центр милосердя
Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко завжди був знахідкою для журналістів. Найперше завдяки своїй відвертості та дотепності, через які інтерв'ю з ний оживляються жартами та образними порівняннями. Ось і цього разу, відповідаючи на запитання кореспондента "Експресу", міністр рідко стримував свої емоції.
- Сьогодні багато говорять про можливі зміни керівництва силових структур при формуванні нового складу уряду. Чи ви готові до ймовірної відставки?
— Я готовий до відставки, не тримаюся за свою посаду хоча б тому, що розумію: всі міністри рано чи пізно підуть зі своїх кабінетів. Признаюся, що психологічно я дуже втомився в міліції. Тут непростий масив інформації— не тільки про злочини, але й про підстави, зради, подвійні стандарти тих, кого я раніше поважав, дружив і любив. Це справді важко. Тому із задоволенням відпочину кілька місяців. Я не збираюсь очолювати якусь політичну силу, тим більше УНП, як дехто пророкує. Я так і бачу Василя Червонія своїм однопартійцем (сміється).
— Якщо так, то чи підготували ви собі запасний політичний "аеродром"?
— Я не маю жодних планів на своє політичне і партійне майбутнє. Сьогодні працюю міністром внутрішніх справ. Якби я думав про запасні аеродроми, був би неповноцінним міністром. У своєму житті я ходив у відставку досить часто. У 29 років був заступником голови облдержадміністрації з питань економіки. Я не готував собі заласних аеродромів і після того, як не підтримав кучмівську Конституцію, кілька місяців був безробітним. Я пішов з посади помічника прем'єр-міністра Пустовойтенка з промислових питань і кілька місяців був безробітним, поки не був затребуваний Морозом під час президентських виборів 1999 року як прес-секретар. Я був безробітним, доки не став народним депутатом України. Так що я до цього звик. Таких, як я, робота завжди знайде.
— Загальноприйнятою є практика, коли керівник однієї спецслужби призначається керівником іншої.
— До мене декілька разів дзвонили люди, я так розумію, на завдання керівників однієї із політичних партій, питаючи, чи не хотів би я попрацювати в СБУ. Я відповів, що мене влаштовує посада міністра внутрішніх справ.
— А вам не здається, що ситуацію в міліції апріорі важко буде поліпшити, оскільки сама система "народної міліції" є нежиттєздатною?
— Якось один польський генерал запитав мене: "А ти знаєш, що таке ваша міліція? Це дешева поліція, що погано працює". Я, звичайно, "відбився", бо наші показники значно кращі за їхні. Але в чомусь він, звісно, має рацію. А щодо нашої нежиттєздатності, то я вже неодноразово казав і можу ще раз повторити: якби органи прокуратури не гальмували наші подання на тих же високопосадовців, то результати діяльності наших силових структур були б зовсім іншими. Я, наприклад, маю професійні докази корупційної діяльності Кучми...
—А що вам заважає його покарати? Він же не має недоторканності.
— Всі докази щодо нього я передав в Генеральну прокуратуру, якщо не помиляюся, ще в червні минулого року. Такий закон. Не може Луценко прийти і "взяти" посадову особу, навіть колишню. Закон дає можливість надіслати знайдені матеріали в прокуратуру для можливого відкриття кримінальної справи.
— Ну це щодо Кучми. Але стосовно більшості його колишніх прибічників ніяких подань у прокуратуру не було.
— А я вам скажу щодо Віктора Медведчука. Я найперше покликав Дмитра Чобота і кажу: "Кращого ж "медведчукознавця", як ти, немає". Він мені приніс пачку тих своїх брошурок, протоколів засідань. Ми все переглянули. Медведчук формально не поставив жодного підпису. Так, він був представником офшорної фірми, яка качала гроші "суркісят". Але він був тільки довіреною особою і юридично не порушив жодного закону. Він грамотно чинив. Все, що робив в Адміністрації Кучми, не проганяв через рахунки. Ну нема на нього зачіпок, нема. Мені це неприємно визнати.
— За якою недоведеною до суду справою ви найбільше шкодуєте?
— Я вам скажу, що мене найбільше бісить. Те, що люди мене найчастіше питають, чому бандити не в тюрмах. Ми сидимо з Медведьком на нараді в Горбуліна і він каже: "Ось ти знову сказав, що прокуратура — це могильник. Як ти міг?" Я кажу: "А як я можу інакше сказати? 80 тисяч справ "зайшло", десять з них порушено. Це ж тільки чиїсь комерційні заробітки. Давайте напишемо вам табличку — "Центр милосердя". Ви ж прокуратура, ви повинні мене примушувати злодіїв шукати, а я вас маю просити відкрити справу".
Ось приклад Засухи. Насправді в Україні його немає, це мене зондують. Збираємо інформацію про його земельні зловживання під час керування Київською облрадою. Що я для цього маю зробити? Опитати усіх колишніх депутатів Ради (а вони все Засусі доносять), його самого, а він каже, я проти себе свідчити не буду. І за Конституцією має таке право. А я не маю права з нього навіть підписку про невиїзд взяти, бо це колишня посадова особа і підпадає під юрисдикцію прокуратури. Прокуратура місяць думала, в результаті Піскун, відлітаючи до Америки, на трапі літака підписав указ про призначенням прокурором області адвоката Засухи, пана Гайсинського. Само собою, що в перший день прокурор садить Засуху в свою машину і відвозить в Білорусь. Після цього через два тижні прокуратура оголошує його в розшук.
Інший варіант — Щербань. Слава Богу, там була відкрита кримінальна справа. Виписали міжнародну постанову про його розшук. Але постанову про арешт рахунків виписували два місяці, поки син Щербаня не продав усі підприємства, не зняв з рахунків усі гроші і не вивіз. У мене є синові покази. На питання "Чому ти віддав цій людині дві спортивні сумки-грошей?" він відповідає: "Мені зателефонував батько. Хто ця людина — не знаю, він назвав його Петровичем". Нормальний такий син, віддав сто чи п'ятдесят мільйонів прямо на вулиці. І тільки після продажу всього майна і вивезення коштів була виписана постанова про арешт майна.
Тому про ефективність боротьби з оргзлочинністю можна буде говорити лише тоді коли з нею боротимуться всі силові структури, а не лише міліція.
Олег СТЕЦИШИН, «Експрес»