В чому різниця між «честь імею» і «імею честь»?

Якби не дзвінок мого колеги - політично заангажованого художника Сергія Пояркова - я б так і не відірвався від екрану ТБ. Там крутили мильну оперу з розвалу коаліції в парламенті, дебати - хто ж тут зрадник, а хто - «нащадкі дівізії СС Галичина», хто стане спікером, і як будуть нас об’єднувати демократичні політики.

Видео дня

Усі канони мексикансько-бразильських серіалів державними мужами дотримувалися - порівну сміх і сльози. А тут Сергій так невчасно вирішив поділитися радістю своєї зустрічі і спілкування з новим народним депутатом Яном Табачником. При одній згадці про мене обранця народу рвонуло, за словами Сергія, як ядерну бомбу. «Нє по-дєтскі» лаяв мене гармоніст-депутат і казав, що як тільки перестріне десь за межами Верховної Ради, то страшно помститься і так дасть… тобто, буде калічити.

А почалося усе чотири роки тому, коли я мандрував у турне по Франції із знаними метрами: бандуристом Романом Гриньківим, режисером Юрієм Ільєнком, Ніною Матвієнко, Енвером Ізмайловим, групою «Мертвий Півень» та хорошими джазовими музиками з Одеси. Митці завжди боляче коментують фальш та обман. Саме одесити мене переконували, що серед професійних музикантів «жемчужини у моря» згадування імені Ян Табачника є ознакою дурного тону. І почали мені розповідати страшилки: фонограми (фанеру) за грошенята в студії записують віртуозні акордеоністи, а вже Дядя - «чєсть імєю» під це «тіпа лабає» - пальці розставляє по клавішах. Вірю – не вірю, але почув і не забув. І вже на журналістському полі довелося пригадати французькі оповідки джазменів…

Якось минулоріч загостили ми в програмі Яна Табачника, який вже встиг «засвітитися» скандалами з депутатом Миколою Томенком та перепалками з Михайлом Бродським. На той час через суд відбирали у «золотого гармоніста» землю під його супер клюб «Чєсть імєю». Отож, балакали ми в прямому ефірі і про друзів сім’ї Кучми, і хто з політиків «чєсть імєєт», а хто - «імєєт» ближнього свого. І як же було не згадати про «маленькі одеські оповідання»?! Німецький акордеон мирно чекав під столом студії. Прохання розвіяти чутки про «очумєлиє ручкі залатой гармоні Рассії» було банальним – зіграти в прямому ефірі мінімум для віртуоза – або «Чардаш» Монті, або «Політ джмеля» Римського-Корсакова. Усе по-журналістськи просто: – veni, vidi, vici (прийшов, побачив, переміг). Уже не раз у нашій студії музики демонстрували вищий пілотаж і вишукану вправність. Але моє прохання Ян Табачник практично проігнорував, дорогий німецький акордеон обізвав «ігрушкой» і замість «чардаша» почав грати «калінку-малінку». Палець туди, нотка сюди, а то й зовсім… Як кажуть в ТБ, «ноу коментс». Якість цієї «гри» оцінили і глядачі, і користувачі Інтернету, які впродовж тижнів масово «закачували калінку» з нашого сайту. На журналістське розслідування не тягне, а так, «поржати» можна, якщо є почуття гумору. От і все… А ні!

Вічний безпартійний «гармоніст» раптом запалав любов’ю до ідеології Партії регіонів, став недоторканним депутатом. Причепив значок і почав направо й наліво в інтерв’ю називати усіх томенків-бродських різними словами, переконував, що «памаранчєві чєсті нє імєют і рукі он нє подаст такім». Велика справа – Кобзону і Кучмі подам, а тим – ні. Справа смаку і честі. А далі знаний віртуоз-демократ по-голлівудівськи вирішив «вспомніть всьо» і всім. І от тепер Містер «чєсть імєю» вирішив і мені пригрозить фізичними вправами свого віртуозного розкормленого тіла. Кайф! Ось воно, справжнє лице представника демократичної законодавчої влади, яке нарешті може «чєсть поімєть». Починаєш розуміти, як ТАКІ вміють забезпечувати стандарти демократичного суспільства і гарантувати свободу слова. Вони так про це люблять патякати в камеру! Тепер ТАКІ гадають, що «іх врємя прішло». І всю цю демократичну байду, як і «чєсть» вони «поімєют» - у порядку черги...

Але, які ж кльові, джазові музики в Одесі. Люблю одеситів. Такі ж зустрічі не забуваються…