Коломойський vs Роднянський: як це було. Репортаж із суду
Засідання були схожі на мовознавчі дебати.
„Обоз” разом із „Юридичною Газетою” пропонує нам згадати, як тривав судовий розгляд у першій інстанції.
Справа почалася ще восени минулого року
За твердженням ТОВ „ТРК „Студія „1+1”, власниками „плюсів” є компанія СМЕ - Central Media Enterprises (60% уставного фонду), а також Олександр Роднянський і Борис Фуксман (по 20% кожен). За інформацією „Телекритики”, голова Ради директорів каналу Олександр Роднянський має право розпоряджатися 70% „1+1”, решта 30% перебувають у власності дочірньої компанії СМЕ - „Інтер-медіа”.
Підставою позову Коломойського став усний договір, який – за твердженням позивача – був укладений Роднянським і Коломойським на зустрічі у Женеві 21 червня 2005 року. Свідок Новіков стверджував, що він був присутній під час укладання цього договору, свідок Фуксман, навпаки, повідомив, що Новіков прилетів через 3-4 години після початку розмови – на той момент у Женеву вже прибули двоє представників СМЕ.
Позов був поданий до Печерського суду 10 жовтня 2005 року, а перше засідання відбулося 2 грудня. З того часу по даній справі відбулося більше 60 засідань, багато з яких тривали недовго з тих чи інших причин – від неявки свідків до зависання комп’ютеру в судового секретаря. Одна з найвагоміших причин затягування судового процесу – плутанина із датами у заявному документі. Пан Коломойський у першій позовній заяві помилково зазначив дату зустрічі із паном Роднянським у Женеві, де, за словами позивача, було укладено угоду купівлі-продажу належної йому частки у фонді „1+1”. Про це суд було повідомлено заявою Роднянського від 19 квітня 2004 року.
Участь у справі також бере третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – згадане в першому абзаці підприємство „Інтер-Медіа”.
„Юридичній газеті” вдалося побувати на кількох судових засіданнях у червні і липні 2006 року. Пропонуємо до уваги читачів репортажі з залу суду – 23, 30 червня і 3 липня. За ці два тижні до суду в якості свідка було викликано самого Олександра Роднянського, котрому стан здоров’я не дозволив там з’явитися. Водночас, суд не задовольнив клопотання представника Роднянського щодо виклику для допиту в якості свідків мешканців Лондона, які, за словами позивача, „були присутні” при розмові Ігоря Коломойського і Олександра Роднянського (під час якої нібито й було укладено усну угоду про продаж частки статутного фонду „1+1”); а представники Коломойського приєднали до справи письмовий доказ, що перетворив ціле засідання на мовознавчі дебати.
Відповідач – свідок
Насамперед, слід зауважити, що виклик однієї зі сторін в якості свідка є новинкою вітчизняної судової практики, передбаченою новим Цивільно-процесуальним кодексом. На думку відповідачів, свідчення Роднянського можуть значно вплинути на процес, оскільки пан Коломойський уже відмовився свідчити про обставини нібито укладеної між ним і Роднянським усної угоди про передачу частки статутного фонду ТОВ „ТРК „Студія „1+1”.
Суддя Печерського районного суду Андрій Горяйнов сподівався заслухати свідчення пана Роднянського ще 23 червня, але тодішнє засідання, котре традиційно відбулося на четвертому поверсі приміщення суду, тривало менше 20 хвилин. Представники пана Роднянського повідомили, що він не зміг з’явитися до суду, оскільки захворів. Адвокати нагадали також про те, що свій виклик до суду свідок отримав за три дні до засідання. І попросили зробити в засіданні перерву на один тиждень.
„Це є затягуванням справи, – заперечили представники пана Коломойського. – Просимо суд відхилити прохання і не оголошувати перерви”. Однак суддя не прислухався до цього заперечення і вирішив таки заслухати Олександра Роднянського. Тільки через тиждень. І виніс ухвалу – „у зв’язку з неявкою свідка оголосити перерву до 30 червня”. Документальних підтверджень хвороби пана Роднянського суд не вимагав.
У допиті свідків із Лондону – відмовити
Утім 30 червня 2006 року, власник „1+1” знову не з’явився у суді. „Справді хворіє”, - розвів руками перед засіданням представник Роднянського Олег Конопольський. І відразу ж після початку засідання попросив суддю або оголосити ще раз перерву, або розглянути інші клопотання. Представники Коломойського заперечили проти перерви. Суддя прийняв рішення продовжити розгляд справи – надійшов час заслухати додаткові пояснення від представника Роднянського.
Пан Конопольський вкотре заявив, що Роднянський не визнавав і не визнає укладання „такої угоди – усної, на 70 мільйонів. У всьому світі такого немає!”. На запитання щодо зобов’язань його клієнта перед британською компанією Central Media Enterprises (CME) він порадив запитати в самого Роднянського. Насамкінець пан Конопольський рішуче висловив сумнів щодо присутності свідка Новікова, який на попередніх засіданнях показав, нібито був присутнім при переговорах між Роднянським й Коломойським 21.06.2005, під час початку їх розмови. „Згідно із розкладом літаків, Новіков не міг за 10 хвилин дістатися від Женевського аеропорту до офісу”, - висловив припущення представник Роднянського.
І запропонував викликати до суду нових свідків – В. і Б. (відповідно виконавчого віце-президента і президента компанії СМЕ) – мешканців Лондону, що були присутніми свого часу під час переговорів між Роднянським і Коломойським від самого їх початку.
Клопотання це підтримала й третя сторона, оскільки „представники СМЕ прибули на переговори в Женеву 21.06.2005 набагато раніше за свідка Новікова”. Представники Коломойського заперечили, оскільки „розмова відбулася до приходу представників СМЕ” і „подібне клопотання заявлялося раніше, але було відхилене”. Відтак, суд залишив клопотання без задоволення.
Письмові докази суворої звітності
Після обідньої перерви напруга в залі відчутно зросла разом зі спекою за вікном – представники сторін кілька разів емоційно реагували на виступи колег. Представник Коломойського назвав враження опонента від процесу „поверховими”, а представник Роднянського запально припустив: „Може, в Дніпропетровську інші закони...”.
Представники Коломойського розпочали зі спроби залучити до справи прибутково-касовий ордер і накладну кур’єрської служби доставки. Судячи з усього, йшлося про документи, які мали свідчити про обіг коштів між Роднянським і Коломойським. Представники третьої сторони зауважили, що суду пропонуються оригінали документів сурової звітності без нотаріальних свідчень, і неможливо встановити, як дані письмові докази від нотаріуса опинилися у представників позивача.
„Думаю, що суду варто витребувати ці документи у самого нотаріуса Козиної”, – зауважив представник третьої особи Олексій Філатов. Представник Коломойського заперечив: „Нотаріус просто передала документи до суду через представників позивача”. Суддя вирішив відмовити представникам позивача. І зобов’язав їх передати в суд вже витребувані офіційним чином документи.
Ближче до вечора, коли секретар провітрювала розпечену залу засідань, а сторони після оголошення перерви до понеділка пакували важкі портфелі, кореспондент „ЮрГазети” поцікавився, чи не може справа „Роднянський проти Коломойського” стати прецедентом, коли право власності відсуджується на основі свідчення про наявність усної угоди. Сторони дипломатично віджартувалися.
І поїхали вболівати за вітчизняну збірну, котра мала того дня фатальний двобій із італійцями.
Труднощі перекладу, або Мовні непорозуміння
У понеділок 3 липня рано-вранці суд оголосив про дослідження письмових доказів, витребуваних у нотаріуса Козиної. Представники позивача принесли ці документи, оформлені, за їх словами, належним чином. Представники третьої особи дипломатично натякнули судді, що спершу варто приєднати витребувані докази до справи – адже на попередньому засіданні „було винесено ухвалу про витребування документів, але не було ухвалено приєднати їх до справи”. Суддя не менш дипломатично відповів, що витребування й означає приєднання.
Представники третьої особи в особі Олега Макарова (ЮФ „Василь Кісіль і партнери”) не погодилися із діями головуючого судді. Суд заперечення відхилив. Відхилив він і заперечення представника Роднянського, який висловив сумнів, що нотаріус устиг за вікенд оформити документи. „Питання витребування доказів було вирішене ще 30 червня”, - аргументував суддя.
У результаті, письмові докази було приєднано до справи і представники відповідача разом із третьою стороною узялися їх вивчати. Першою була накладна – бланк помаранчевого кольору із текстами англійською і російською мовами.
Після 5 хвилин дослідження представник третьої особи Андрій Стельмащук висловив клопотання – „всі матеріали справи мають бути письмово перекладені мовою судочинства”. Тобто українською. Суддя запропонував перекласти документ з англійської пану Гнатюку (перекладачу англомовного представника третьої особи Карлоса Зігерта). Але, пропозиція викликала заперечення в представників третьої особи.
«Перекладач Гнатюк присутній на процесі як людина, яка перекладає одній зі сторін, і Цивільно-процесуальний кодекс не дає право цьому перекладачу перекладати і зачитувати матеріали процесу для інших”, – зауважив представник пана Роднянського Олег Конопольський.
„Та, що ви постійно робите зауваження», – обурився суддя. – „Це можна робити процесуально, це – не можна...” Дайте посилання на норму закону”. „Ми творимо судову практику, ваша честь, от я й роблю зауваження. – не розгубився представник Роднянського й почав гортати новий варіант ЦПК, відшукаючи відповідну статтю.
Атмосферу несподівано розрядив представник третьої особи Олег Макаров. „Законність цього процесу стала вже загальновідомою серед фахівців у галузі права, – розпочав він (суддя тим часом посміхнувся разом із більшістю присутніх). – Треба й надалі цієї законності дотримуватися. Письмовий доказ треба перекладати письмово, а не зачитувати усно”.
У підсумку, суд задовольнив клопотання Стельмащука частково – „усний переклад здійснити, в іншому – відмовити”.
Утім, після перерви, яку суд надав для здійснення усного перекладу, виявилося, що... перекладу не буде. „Забагато технічних і професійних скорочень, ваша честь, – заявив перекладач Гнатюк. – Дайте мені хоча б один робочий день”. Засідання врешті-решт закінчилося дорученням суду до нової зустрічі забезпечити необхідний переклад представникам Коломойського.
Що було потім?
1 серпня в залі засідань з’явився Ігор Коломойський – суд викликав його у якості свідка. Представники Роднянського заявили про процесуальні порушення – суд нібито вже перейшов від вивчення доказів до судових дебатів, коли раптом знову повертається до вивчення доказів і залучає свідка. Представники Коломойського заперечили – це вихід із стадії судових дебатів і перехід до вивчення обставин справи.
16 серпня Печерський суд повністю задовольнив позов Коломойського. Засідання було спокійним, в порівнянні з попередніми. Суддя Горяйнов озвучив тільки резолютивну частину судового рішення, повністю текст рішення має бути оприлюдненим протягом 5 днів. Представники Роднянського і представники третьої особи („Інтер-Медіа”) мають намір подавати апеляцію.
Павло СОЛОДЬКО, Андрій ОСМОЛОВСЬКИЙ
„Юридична Газета”, спеціально для „Обозу”
Роднянский поспешил выставлять на продажу «1+1»
Украинский миллиардер Игорь Коломойский с помощью суда первой инстанции пока отобрал у Александра Роднянского 70% акций одного из наиболее рейтинговых каналов — «Студии «1+1». Ситуацию вокруг канала «1+1» комментирует главный редактор журнала «Телекритика» Наталья Лигачева.
– Печерский райсуд после длительного рассмотрения принял решение в пользу истца — Игоря Коломойского, признав за ним право собственности на 70% канала «1+1». Сможете спрогнозировать, как изменится менеджмент канала?
– То, что Коломойского признали собственником, еще не означает, что он таковым уже стал. Решение суда не вступило в силу, поскольку есть время для подачи апелляции. Но если Коломойский все-таки станет собственником канала, руководство может поменяться. Трудно сейчас сказать, кто может возглавить канал. Известно, что экс-руководитель «Нового канала» Александр Ткаченко вел переговоры с Коломойским.
– Редакционная политика поменяется?
– Сейчас канал «1+1» находится под влиянием команды президента. Влияние закрепилось еще и тем, что Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания продлил каналу лицензию на 10 лет. Собственниками телеканала продолжали быть Борис Фуксман и Александр Роднянский. Таким образом, наблюдается некоторое дежавю, когда те же собственники в свое время были благодарны власти Кучмы за то, что получили лицензию. Теперь они должны быть благодарны команде Ющенко за то, что им эту лицензию продлили. Неудивительно, что канал занимает «проющенковскую» позицию. Если Коломойский действительно, пройдя через все суды, станет собственником контрольного пакета «1+1», то возможно развитие двух сценариев: либо же канал будет удаляться от политических страстей, что было бы разумно и удобно американским собственникам канала, либо же он будет зависим от политических интересов Коломойского, которые могут быть связаны как с Юлией Тимошенко, так и с другими политическими фигурами. У меня есть подозрение, что у новых собственников канала хватит опыта проводить более-менее сбалансированную редакционную политику. Хотя, конечно, в Украине трудно не зависеть от политических интересов.
– Вам известны реальные собственники канала «1+1»?
– Как я понимаю, там очень сложная система собственности, и до конца не понятно, кто и чем владеет. Роднянский является собственником 20% акций канала. Компания Central European Media Enterprises, чьей долей в «1+1» распоряжается Роднянский, владеет 60% уставного фонда. Еще 20% принадлежат Фуксману. В то же время Роднянский как глава Совета директоров канала имеет право распоряжаться 70% «1+1». Остальные 30% находятся в собственности дочерней компании СМЕ — «Интер-медиа».
– Почему Роднянский сначала решил продать акции Коломойскому, потом передумал?
– Он просто поспешил. Сначала, после «оранжевой революции», было не совсем понятно, смогут ли они после стольких лет зависимости от Кучмы найти общий язык с командой Ющенко. Возможно, в состоянии такой неопределенности у Роднянского возникло желание избавиться от активов, которые могли быть грузом. Потом общий язык с помощью некоторых политиков был найден. Известно, что пиар-менеджер канала Валентина Руденко стала советником по телекоммуникациям Виктора Ющенко, хотя именно она была одной из тех людей, кто всячески покрывал существование темников на «1+1». Очевидно, случилось просто несовпадение в сроках, и переговоры с Коломойским начались раньше, чем договорились с командой Ющенко.
– Возможно, Роднянский не захотел продать канал человеку, связанному с Юлией Тимошенко?
– Вполне возможно. Тут еще может быть один вариант. СМЕ заинтересована в том, чтобы Роднянский и Фуксман отошли от руководства каналом, имея собственый взгляд на ведение дел. Но сейчас СМЕ заявила о своем намерении опротестовать вчерашнее решение суда. Судя по всему, американская компания не отказалась от желания полностью руководить каналом в перспективе, без Роднянского или Коломойского, но на данном этапе решила сначала бороться против Коломойского.
Устной сделки не было
Олег КОНОПОЛЬСКИЙ (представитель Александра Роднянского в Печерском суде):
Мы отстаивали позицию, что каких-либо устных сделок 21 июня 2005 года мы не заключали. То есть сделки не было. Почему суд принял такое решение — мы не знаем по одной простой причине: нужно читать мотивирующую часть, а она будет готова через несколько дней. Я могу только предполагать, «почему». Первоначально при подаче иска в суд истец говорил, что основанием для иска у него являются письма о ведении переговоров и письмо от 10 июня 2005 года. Однако через полгода слушаний он сказал: «Нет, ребята, у меня основанием иска стал устный договор от 21 июня 2005 года».
Но дело в том, что возьмите любой комментарий к Гражданско-процесуальному кодексу — там будет написано, что нельзя доказывать заключение сделки свидетельскими показаниями. Коломойский считает, что к заключению сделки он может пригласить свидетеля. При этом, когда мы хотели опровергнуть не то что сделку, а хотя бы то, что вообще были такие действия, они считают что мы неправы. В-третьих, как можно признать право собственности на долю в уставном фонде? Это спорный вопрос. Является ли доля в уставном фонде объектом права собственности? Акции — являются объектом, а доля? Таким образом, есть, по крайней мере, три вопроса, на которые суд должен был найти ответы. Но есть еще один факт. Вместе с этим иском рассматривался тем же судьей иск жены Роднянского. По Семейному и Гражданскому кодексу, имущество, нажитое супругами во время пребывания в браке, является совместной собственностью. Поскольку Роднянский часть собственности получил, находясь в браке, то и жена имеет право на эту часть. И распоряжаться этой частью Роднянский не имел права без ее согласия. Но судья этот иск отклонил, считая что права жены не нарушены. Как только ознакомимся с мотивирующей частью решения суда, будем подавать апелляцию.
Решение принято по закону
Вячеслав КАРТАШОВ (представитель Игоря Коломойского в Печерском суде):
Печерский суд решение принял, но пока что не озвучена мотивирующая часть, поэтому комментировать сейчас что-либо некорректно по отношению к суду. Дело состоит из четырех томов, там есть показания свидетелей, письменные доказательства, переписка сторон. Что из этого будет положено в основу решения суда, трудно сказать.
Оппоненты считают, что наши доводы на протяжении рассмотрения дела изменялись. Но это не так. Сначала люди при подготовке иска, наверное, пошли на поводу обычной судебной практики, в которой устный договор нечасто используется. Хотя для тех сторон, которые задействованы в этом процессе, а это достаточно влиятельные и известные бизнесмены, он может быть использован. Их слова действительно чего-то стоят. В том плане, что они могут принять решение, высказав свое мнение, и слова этих людей стоят гораздо больше, чем слова кого-то менее влиятельного. В иске, подписанном Игорем Коломойским, речь идет о письменном документе и об устном договоре, в котором речь шла о цене и порядке проведения сделки. И Коломойский с самого начала ссылался на этот устный договор. Позже, при квалификации, предпочтение перешло на письменный документ. Что такая устная договоренность имела место 21 июня 2005 года и цена была устно согласована — подтверждали и свидетели Александра Роднянского, и Бориса Фуксмана. Фактически Коломойский не изменял основания иска, просто была изменена правовая квалификация одного из документов. Я предложил Коломойскому настаивать на том, что этот устный договор и является единственным основанием для признания права собственности. Если проследить позицию истца, начиная от первого иска, она достаточно последовательная. Хотя, конечно, апелляцию ожидаем, и думаю, что нас ожидает еще немало судебных заседаний.