Що виведе Президента з рівноваги? Може‚ накакати на голову?
Усмішка трипільської королеви
Юрій ВИННИЧУК
Не знаю‚ як було на Сході й Півдні України‚ а на Заході усі святкові застілля супроводжувалися політичними дебатами. На Новий рік і Різдво обговорювали зраду Юлі‚ а на Йордан – загибель Кушнарьова. І все це при інтенсивному поглинанні домашніх шинок‚ полядвиць‚ шпондерків‚ сальцесонів‚ ковбас‚ холодців‚ голубців‚ вареників‚ борщів із вушками‚ печених гусей та індиків‚ а подекуди й поросят з хроном. От чого-чого‚ а хрону було всюди багато‚ аж у носі крутило. Плямкаючи та прицьмакуючи‚ та сьорбаючи‚ та облизуючись‚ західняки знову вирішували долю неньки України.
Та‚ як потім я дізнався‚ те саме відбувалося і в Києві. І там за святковими столами кипіла суспільно-політична думка‚ вирували пристрасті і лунали гасла: „На Майдан!!!” Причому не тільки у середовищі галицької діаспори.
І як тут не потішитися нашою незнищенністю‚ готовністю до самопожертв і до нових революційних звершень? Чи є ще якісь янучари‚ які здатні нас затоптати?
Багато людей плекає таємну мрію на те‚ що‚ як тільки розпустяться перші проліски‚ Президент просто зобов’язаний розпустити парламент і відправити у відставку уряд. Це нагадує мені подібні очікування минулого літа. Сидимо біля телевізорів‚ не спимо‚ п’ємо вино і чекаємо‚ чекаємо‚ що ось він нарешті вийде і промовить віщі слова... На ранок гірке розчарування‚ апатія‚ бажання похмелитися і заснути.
Про те‚ що Президент нарешті прокинеться від зимової сплячки і зрозуміє‚ що пора вже щось і зробити таке‚ завдяки чому не будуть його наступні покоління проклинати‚ якось віриться дуже важко. Повинен відбутися якийсь стрес. Але який? Що може вивести нашого Президента з рівноваги? Може‚ накакати йому на голову? Так делікатно‚ ненав’язливо. З підтекстом‚ якщо взагалі у цьому природному продукті можливий підтекст. Але я готовий. Та боюся‚ що почуємо у відповідь: „О‚ нова кучма!” Та ба‚ навіть Кучма-2 з нього не вийшов.
А все ж таки віриться‚ що це не так‚ що Президент нарешті стрепенеться‚ вдарить копитом‚ викреше іскру і заірже‚ як богатирський кінь. Під славним витязем Луценком. А Юльця‚ як Ярославна на валу‚ ридаючи‚ махатиме хустиною‚ благословляючи у похід.
Бо хочеться. В душі ми залишаємося оптимістами. Звісно ж погано поінформованими. Бо що ми знаємо про примхливу Президентську душу? Точніше про душу провінційного бухгалтера‚ волею долі винесеного на владний Олімп. Видається‚ що вона нічого так гостро не прагне‚ як святого спокою. І‚ можливо‚ навіть глибоко вдячна антикризовикам і Юлі‚ які забезпечили їй ще більше спокою (смакує ще більше!)‚ позбавивши таких осоружних і надокучливих обов’язків.
Ах‚ як приємно бути англійською королевою! Усі тебе люблять‚ бо нічого від тебе не очікують. Ніхто тебе вже не позбавляє жодних повноважень‚ бо ти й так їх не маєш. Ти просто манекен‚ ти нуль. Приваблива лялька‚ що з’являється перед народом у супроводі усіх своїх принців і принцес і дарує їм чарівну усмішку‚ махаючи рукою‚ яка ніколи нічого не крала. Бо й справді: навіщо королеві красти?
Приїжджаєш у Донецьк з лекцією – і навіть там тебе люблять! Причому всі! І ті‚ хто ще два роки тому вітав тебе бігбордами з зображенням фашиста‚ і ті‚ кого ти два роки тому ставив на місце суворим голосом господаря: „Чому ти себе так поводиш?! Звикни, що перед тобою Президент сидить, а не гусопас!" Вони навіть переходять на рідну тобі мову‚ демонструючи глибокі знання і готовність простелитися перед тобою вишиваними рушничками.
Благодать! А потім гониш студентам якийсь словесний вінегрет‚ який їм цікавий не більше ніж проблеми пенсійного фонду‚ про який ти теж не забув загадати‚ але вони слухають‚ слухають з відмороженими мінами з поваги до англійської чи то пак трипільської королеви. З таким самим успіхом ти міг би їм розповісти про проблеми бджільництва. Про те‚ що бджоли теж мають свою королеву. І теж її дуже люблять‚ лоскочуть їй животика‚ пестять і голублять. Бо королеву ж слід любити‚ чи не так? Нічого‚ ми навчимося.
А що це означає? Гм... Це означає, що слід готуватися до іншого варіанту: нам доведеться самим вимагати у Президента відставки уряду і розпуску парламенту. Ну‚ бо ж не волати нам: „Чемодан – вокзал – Хоружівка!” Правда? Але цього разу уже не обійдеться без жертв. Бо міліція тепер не з народом‚ а з регіонами. Але ми ж готові і на це‚ чи не так?
І це буде для нас останній і рішучий бій. Як і для регіоналів. Або ми‚ або вони. Бо насправді так хочеться жити‚ як у Європі – не цікавитися усіма політичними чварами‚ не стежити за парламентськими дебатами‚ не вирішувати долю країни за імпотентів‚ не намагатися вгадати‚ що на політичному фронті відтепер актуальніше – КАМАЗ чи полювання на кабана... тобто вовка... Бо‚ як на мене‚ усе це дуже не сприяє святковому травленню.