Морози настали…
Олександр Олександрович бореться за зміну системи влади, яку можливо здійснити лише через зміну Конституції, – ніщо інше, як лукава, брехлива демагогія, розрахована на виправдання його особистої участі у можливому тяжкому державному злочині разом з “бандократами”- медведчуками.
Степан Хмара із статті «Обережно, Мороз», 16-03-2004.
Чомусь, коли слухаю спікера Мороза сьогодні, пригадую слова Кості Бондаренка у далекій зимовій кав’ярні, де за вікном вирувала чергова акція «України без Кучми». Тоді він видав на-гора «крамолу»: «Через декілька років про Кучму будуть говорити, як про доброго і мудрого керманича». Так, у ті дні всі слова Кучми про Мороза сприймались як наїзд «диктатора» на «моральну совість» нації. Я ніколи не міг пояснити собі, чому так багато киян голосували за Мороза. Було очевидним, чому така підтримка в аграрних областях, де в кожну хату підписувались «Сільські Вісті». Але обізнаний у політичних розкладах Київ і «червоний пояс» якось не стикувались…
Про стрибок Сан Санича у крісло спікера не висловився хіба лінивий. Навіть найсправедливіший суд своє чесне слово сказав. Жодних «бабок» - одна любов і політична доцільність. Для колишнього електорату залишилися лишень кадри хроніки «Мороз на сцені Майдану» читає власні патріотичні вірші. Часопис «Кореспондент» його навіть як «особистість року» на обкладинку вивісив. Правда містер «мораль і совість нашої епохи» напевно занюхав «стьоб» і за нагородою в редакцію не прийшов. Шанувальники заплутаних багатоходовок вже встигли озвучити версію, що й сама політреформа робилась під крісло спікера для вічного лузера президентських перегонів. Хтось вишукує заплутану тактику у виборчих гранатах під ногами Вітренко, хтось вкотре аналізує детектив із плівками Мельниченка. А я перечитую усе сказане Кучмою про Мороза, ще у ті далекі часи, коли усій редакції прес-конференції Леонід Данілича заміняли «Комеді клаб» і КВН разом взяті. Невже Данілич був правий, невже розкусив, невже бачив наперед?! А може секрет цих двох «державних мужів»у формулі «свій до свого по своє» , бо ж ніщо так не дратує, як свої ж вади, які бачиш в іншому?! З цією формулою легше пояснити і «кидок» у рамках «канівської четвірки», і боротьбу з масонами у політикумі, і активність у комуністичній більшості Ради – «група 239» на чолі з Морозом-спікером. З плином політичного часу усе довкола фігури Сан Санича стає на свої місця, крапки над «і» самі собою розставляються. Починаєш по-новому розуміти, що ж насправді він мав на увазі, коли бідкався: “Сьогодні тільки той, хто не має серця не жалкує за Радянським союзом...” І вже навіть не дивно, коли товариш Мороз журналістам України за приклад ставить російське «міньєтне» телебачення, де ФСБ сидить навіть в редакціях, а оспівування лінії вождя всіх «русскіх народов» під дзвін Кремля – це буденна норма. Російський агітпроп, приправлений то українофобією, то грузинофобією, а ще молдавофобією і час від часу – білорусофобією, на глибоке переконання Спікера є «зваженою державною інформаційною політикою» до якої нам рости-рости. Символічно, що рівно через добу після історичного спічу Сан Санича на Одещині, бацька Лукашенка, як вічний борець за демократію у цілому світі, теж нагавкав на українську журналістику, яка до непристойності розперезалась. В одному ряді із спікером Морозом тепер не лишень біснуватий Лука, але й радник Прем’єр-міністра Ганна Герман, яка також узріла окремий шлях для свободи слова: «Європа має свій досвід свободи преси. На даному етапі європейський досвід свободи преси нам не підходить. Україні потрібний свій, можливо, навіть авторитарний підхід». Дежа в’ю! Після приходу Путіна та ленінградської команди КГБ до влади саме так і пояснювали потребу окремого російського шляху свободи преси в «демократичній» Росії. А далі було усе – і Лістьєв, і Політковська…
Але для Спікера з новими однодумцями прикра несподіванка прийшла саме з півночі - один із не багатьох ще живих чесних журналістів Росії Євгеній Кісєльов пану Морозу дав відповідь: «было бы очень прискорбно, если бы украинская журналистика наследовала российскую и пошла тем же путем. Скорее всего, если этот процесс начнется, то это будет началом конца украинской демократии.» Ой, як уся прес-братія Верховної Ради закопошилася, почала терміново відбілювати «совість нації». І вже знову Санич понад битвою і брудом, десь у захмарних вершинах моралі, бо це все журналюги перекрутили, лжетрактували його Святість. Напевно, так як прес-служба вилизує своє Начальство і мають працювати «об’єктивні журналісти», правда панове-демократи?!
Чому Шендерович так сумно усміхався, коли брав участь у телемарафоні до річниці «журналістської революції»?! Його слова у гримерці врізались у пам’ять – «зря так радуєтєсь…у нас так тоже било, а потом ми і нє заметілі как просралі всьо і всєх…» І сумно усміхався...
Одна людина колись сказала:
У мене доля перекотиполем І не була, і бути не могла, Бо серцем, Бо за правду щирим болем Вона до України проросла.
А інша людина вказала брати приклад із кремлівської пропагандистської брехні під патронатом КГБ. І тепер ці дві людини злились воєдино в одному державному мужі. Тепер і я сумно усміхаюсь а-ля Шендерович…