Бандитський Львів – останній ласий шматок для криміналу

Продовження. Початок статті: Бандитський П’ємонт. Львів може стати столицею криміналу

Протягом останніх років Львів здобув собі славу ще одного П’ємонту. Цього разу - бандитського. Причиною стала серія вбивств бізнесменів, яку можна зрівняти хіба з подіями в Донецьку в 90-х роках (у Львові ж у цей час, як ми писали вище, вбивали лишень бандитів).

Причина, чому в 90-х у Львові не стріляли у бізнесменів, скоріше за все, – банальна: в той час, як у Донецьку стріляли, Львів продовжував бавитися у політику. Серйозного бізнесу в той час в місті не було. Передача влади від однієї групи до іншої проходила мирно. Так, після відходу на роботу в Київ голови облради і виконкому Вячеслава Чорновола, “рухівці” поволі почали втрачати свої позиції, і наприкінці 90-х до влади в області прийшли аграрії. В цей час в місті, звичайно, час від часу бували бандитські розбірки, але вони були виключно між бандитами середньої ланки. Йшов переділ сфер впливу – контролю над проститутками, ринками, автостоянками, валютчиками і таке інше. Вбити когось за шматок землі тоді ніколи нікому в голову не приходило.

Зараз же у Львові триває етап первісного накопичення і розподілу капіталу, через який проходили більшість міст. Жорстокість цього процесу можна пояснити тим, що на Сході України вже все переділено, тому для декого львівське майно – чи не останній шанс відірвати ласий шматок.

Петро Писарчук/фото gazeta.lviv.uaПершим таким ласим шматком кілька років тому став ринок “Південний” – торговий комплекс, що розкинувся на площі 13 гектарів у спальному районі Львова. Його засновником виступив колишній комсомольський діяч Петро Писарчук, який і "освоїв" пустир. Коли справи налагодилися - на ринок з’явилися претенденти. Як підсумок - грудневої ночі 2000 року на Писарчука було скоєно замах. Незважаючи навіть на “контрольний” постріл у голову, бізнесмену вдалося вижити. Міліція справи так і не розкрила. Проте Писарчук каже, що знає свого замовника і стверджує, що його душу хотіли бізнесові "партнери". Жертва замаху запевняє, що до нього навіть причетний колишній начальник міліції Львівської області. Більше того: Писарчук називав навіть прізвища своїх кривдників, користуючись депутатською недоторканістю (зараз Писарчук є народним депутатом України від Партії регіонів). Нарешті, нардеп впевнений, що знає кілера. Однак, свого часу міліція, затримавши імовірного виконавцю вбивства, згодом відпустила підозрюваного.

Для захисту свого бізнесу Писарчук змушений був вступити в СДПУ(о), за підтримки яких і виграв вибори в 2002 році у мажоритарному окрузі Львівської області. Директором ринку замість нього став Володимир Семенюк, якого кілерська куля перестріла біля під’їзду будинку. Це було чергове попередження Писарчуку. Не відомо, чи пішов він на поступки, однак свій бізнес Петру Івановичу наразі щастить утримувати в руках. Можливо, не останню роль зіграв перехід Писарчука від “есдеків” до “регіонів”.

Взагалі вважається, що з 2000 по 2005 роки більшу частину львівського бізнесу контролювали саме есдеки. Податкову адміністрацію довгий час очолював молодший брат лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука – Сергій (до речі, в той час - член Аграрної партії). Західну регіональну митницю очолював його близький товариш – Тарас Козак. Міліцію контролював ще один представник цієї “трійці” - Олег Сало, який нібито зараз перебуває у міжнародному розшуку.

Про нібито скоєні цими посадовцями злочини містом гуляє багато легенд, проте жодна з них не доведена. Беззаперечним фактом залишається лише те, що в той час більшість бізнесменів міста вступили у СДПУ(о). Там були і нещодавно вбитий Богдан Дацко, і дивом залишений в живих після потужного вибуху автомобіля Роман Федишин. Протистояв цій групі лишень губернатор Степан Сенчук, який вперто не хотів віддати область під контроль есдекам, акумулюючи навколо себе аграріїв. Також йому допомагали хороші відносини з Президентом Леонідом Кучмою.

Проте часи змінилися, вбивали вже не бандитів, а бізнесменів, і не по “бакланці”, а через гроші. За словами відомого львівського журналіста-криміналіста Миколи Савельєва, зрозуміти передумови виникнення вбивств на замовлення щодо бізнесменів просто. Спершу слід зрозуміти, що приказка: „Про що б не йшлося – завжди йдеться про гроші" актуальна й нині. Будьмо відвертими: підприємців Мельничука, Олехновича, Опірського, Семенюка, Двораківського, Хом’яка вбили саме через бізнесові непорозуміння, які їм своєчасно не вдалося вирішити самим. Щоправда, інколи про те, що вони комусь заважають, потерпілі й не здогадувалися. Та це – виняток. Ім’я конкретного замовника жертви, ймовірно, не знали, а от про можливі причини усіх цих замахів більшість із ліквідованих могли б розповісти чимало. Рішення про вбивство приймають не одномоментно, не спонтанно, і усунути їхнє підґрунтя завжди був час. За словами Савельєва, вбивство Семенюка – для залякування незговірливих, Опірського – за можливість отримання вірогідних вигідних замовлень на залізниці, Олехновича – за неповернуті вчасно велетенські борги, Хом’яка – за, м’яко кажучи, некоректне партнерство на кордоні...

Далі буде.

В наступній частині розслідування:

Вбивства почалися після помаранчевої революції

"Донецькі" не вбивали Сенчука

Авторитети відчувають пасивну підтримку уряду?