Видео дня
УПА запровадило цензуру на каналі «Перший діловий»
Не можу погодитися, коли історію із головним редактором Першого ділового каналу Світланою Колядою називають політичною цензурою. Тобто політика тут теж присутня, але головну роль зіграло все те лайно, яке засипалося нам в голови за часів СРСР і продовжує засипатися сьогодні.
Нагадаю суть справи. Ранком того дня, коли ховали убитого Євгена Кушнарьова, Перший діловий поставив сюжет зі Львова про пільги ветеранам Української Повстанської Армії. Незабаром після цього до головної редакторки Світлани Коляди, яка свого часу завоювала відомість як ведуча новин на телеканалі «Інтер», зателефонував інвестор каналу народний депутат Ігор Шкіря і, як вона розповідає, висварив її за те, що така тема в принципі могла з`явитися в ефірі. Він почав вимагати, аби покарали випускових редакторів. Світлана заперечила, мовляв, історія із пільгами у Львові мала місце, вона викликає суспільний інтерес, в сюжеті були представлені різні точки зору і тому не можна карати людей за належне виконання професійних обов`язків. В кінцевому підсумку Світлану оштрафовано, і охороні дано доручення не пускати її до офісу. Незабаром планується призначити нового головного редактора.
Раптом спливала інформація, мовляв, емоційну реакцію на тему репортажу Ігоря Шкірі викликало те, що у нього нібито дідуся вбили бандерівці на Західній Україні. Коли я зателефонував народному депутату, він виявився зайнятий і запропонував звернутися до своєї помічниці Тетяни Полубенець. Вона підтвердила, що у її «шефа від бандерівців постраждали члени його сім`ї», але заявила, що причина його невдоволення зовсім в іншому. За її словами, Світлана Коляда не впоралася із завданням створити канал ділової інформації. Тетяна Полубенець сказала, що такий сюжет і справді не повинен був з`являтися в ефірі, але не через політичні міркування, а через невідповідність його політиці саме ДІЛОВОГО каналу, що така тема не має відношення до ДІЛОВОГО мовлення.
Ймовірно, бізнесменам справді не цікава соціальна тематика, до якої належав вищезгаданий сюжет. Я в цьому не впевнений, але припустимо, що це так. Я пам`ятаю Світлану Коляду як хорошу ведучу на «Інтері», але нічого не можу сказати про неї як про головного редактора, тому що не дивився Перший діловий – він не на мене розрахований. Та припустимо, що Шкіря має рацію і головна редакторка не впоралася із своїм завданням – треба мову вести про її суто професійні якості. І все ж хочемо ми цього чи не хочемо, але сьогодні в суспільстві така атмосфера, коли будь-який нібито професійний конфлікт викликає підозру в ідеологічних закулісних причинах. І ми приречені замість обговорення теми професіоналізму балакати про ідеологію.
Скільки б не нарікав інвестор на непрофесіоналізм головної редакторки Першого ділового, його все одно підозрюватимуть, що він зводить порахунки через ідеологічні міркування. Зокрема, неодмінно виникатиме запитання, чому на сюжет про пільги ветеранам саме УПА була його така бурхлива реакція? Чи зреагував би він так само, якби сюжет був про пільги для ветеранів Червоної Армії? Чогось мені здається, що ні.
А хто творить таку атмосферу? А ті, хто стає у позицію прокурора і розповідає, що Червона Армія скрутила голову фашистській гадині, а УПА була прислужницею фашистів. При цьому вони якось випускають з уваги, що СРСР у своїх училищах підготував значну частину верхівки Вермахту, яка потім воювала проти того ж СРСР. Вони забувають про пакт Молотова-Ріббентропа, який закріпляв співпрацю сталінської Москви і гітлерівського Берліна. Вони чомусь не пам`ятають про спільний радянсько-німецький військовий парад у Бресті. Якщо стосунки з Німеччиною є непрощенним гріхом, то в такому випадку треба робити закиди не лише УПА, а й Червоній Армії.
Прокурори УПА кажуть, що рядові бійці про все це не знали і захищали Батьківщину, а упівці, мовляв, воювали проти визволителів Європи. Доля правди в цьому є. Але мені важко повірити, що бійці Червоної Армії, яких у Львові в 1939-му зустрічали квітами, не знали про те, скільки тисяч місцевого населення перестріляли енкаведисти і скільки сотень тисяч відправили до Сибіру. Що повинен зробити у такій ситуації нормальний чоловік? Правильно. Взяти зброю і йти у ліс захищатися. Що і було зроблено.
Прокурори УПА, як, з дозволу сказати, мер Харкова Добкін, називають бійців цієї армії зрадниками. А я от не можу второпати, кого ж вони зрадили? Вони ж нібито на власній території воювали. Чужі землі не завойовували.
Пам`ятаючи про провокаторів з НКВС, які вдавали з себе бійців УПА і вбивали мирне населення, погоджуся, що і реальне УПА не може бути цілковито білим і пухнастим. Але білою і пухнастою не може бути жодна армія в світі. Коли людина озброюється – вона починає жити за іншими законами. І цьому перешкодити можна тільки, припинивши всі війни на світі. Коли я викладав всі ці аргументи прокурорам УПА, то вони починали називати мене смердючим западенцем і тому подібними словами. Я їм казав, що я народився і виріс у Києві. Я їм казав, що мій дід був родом з Миколаєва і працював у Донецьку, де його заарештували і розстріляли як ворога народу. Вони мене просто не чули. За їхніми уявленнями терпимо ставитися до УПА може тільки тупий галичанин.
Ось і в розмові, попри запевнення, що справа не в ідеології, а в професіоналізмі, помічниця Шкірі Тетяна Полубенець емоційно вигукувала, мовляв, на Сході до УПА зовсім інше ставлення. Яке воно саме – я описав вище. Можу сказати, що поки пані Тетяна і її шеф Ігор Шкіря не відмовляться від таких уявлень і не визнають, що в УПА була своя правда, не усвідомлять, що це трагедія, коли українці в минулій війні воювали з різних боків барикад, – доти ні про яку професійну розмову не може бути і мови. Їм просто не повірять. Мало того, справа не тільки в Першому діловому. Ціла країна залишатиметься розколотою.
Розумні нації єднаються, як іспанці й італійці. Невже ми приречені залишатися дурнями?
Юрій Луканов.