Видео дня
«Мели, Емеля, твоя неделя». Відповідь регіоналу Лєвчєнку
Мій вчитель російської у старших класах Іван Георгієвич Собаєв вельми неквапно і тактовно виплекав у нас щонайменше повагу до російської літератури. Хоча не у всіх, бо деякі аж дуже не давались. Проте, не тільки російській – до інших їх теж не тягнуло. Мабуть, тому наш «руссак» застерігав нас від перетворення з “Homo sapiens” – тих, що мислять, - на «Homo сопящих», що тільки і вміють – сопіти.
Чи ж не таку метаморфозу ми бачимо з секретарем Донецької міськради, паном Ніколаєм Лєвчєнком. Від його широко розтиражованих сентенцій відганяє чимсь одноклітинним. Тяжко навіть сказати, чого там більше: невігластва чи того розумового сопіння, густо приправленого «тупою поліційною слоновістю».
А що вже апломбу, зверхності! Вони, бачте, з регіону, де тяжко працюють. Праця у Донбасі дійсно тяжка: хоч фізична, хоч тобі розумова. Але й по іншій Україні вона – не мед. Простим трударям дається та копійка ой як нелегко. Чому ж тільки говорити від їх імені намагаються балакуни, що не дуже привчені працювати своєю сірою речовиною в голові. Попри всю їх університетську освіту і кандидатські звання.
Про цього Лєвчєнка якнайкраще промовляє російська приказка: «Мели, Емеля, твоя неделя». І воно, незугарне, меле, меле... Де просто бреше. Як про якусь школу на Івано-Франківщині, де штрафують дітей і вчителів за російські слова. Звідкіля пан посадовець взяв цю маячню? Чи не він, бува, автор огидної агітки Вітренчихи про дівчинку, яку примушують проситися державною мовою до місця, куди навіть цар пішки ходив.
А що вже його екзерсиси в українську лексику! Десь він, бачте, знайшов в українських словниках 1995 року слово «резина» замість «гуми». Я передивився мало не з десяток книжок і до 1995 року, і видання після цієї дати, але в жодній не знайшов тієї «резини». Взяв україно-російський словник 1975 року, аж 7-е видання. Є там невідоме панові Лєвчєнку слово «краватка», на російську його перекладають, як «галстук». До речі, і там жодного натяку на українську «резину» теж нема.
Не до тями панові секретарю, що все-таки наші дві мови різні – російська і українська. І якщо «краватка» прийшла до нас з французької, то до росіян назву цього предмету занесли німці. Варто було б цьому добродію знати ще одну просто дивовижну річ. Згадайте шлягер Баскова про шарманку. Так от, в українській мові цей, начебто, музичний, інструмент отримав дещо іншу назву – «катеринка». Хоча обидва слова мають спільне коріння. Вони походять від французької пісні «Шарман Катрін». Тільки ось росіяни взяли перше слово, а ми, українці, уподобали чомусь друге.
А слово «гелікоптер» є, між іншим, в обох наших мовах. Термін же «вертоліт» - калька з російської – з’явився в часи боротьби з низькопоклонством перед Заходом. Тоді ж і всесвітньо вживане «астронавт» стало на наших теренах «космонавтом». Хоча, одне й друге мають чисто іноземне коріння.
Ну, вже щодо української літератури, тут добродія, у якого всі родичі з Ростова, просто несе. Йому Леся Українка напрочуд нудна. Режисеру Резніковичу з російської драми вона здається геніальним драматургом, а Лєвчєнка нудить від неї. Йому до вподоби Єсенін, той же «чорт візьми пив і веселився». Я теж у захваті від єсенінських:
…Но мне осталось, мне осталось
Твоих волос стеклянный дым
И глаз осенняя усталость.
Хоча одразу скажу, що перший рядок з чотирьох – «Хотя ты выпита другим», - на мій розсуд, відгонить манірністю.
Василь Стус, за Лєвчєнком, теж сірий і нудний. Богемного життя не вів, замість ресторанів і Європ все більше у таборах і Мордовіях завсідником був. Але хто ж йому винен! Тоді б і до маленького Ніколєнькі Лєвчєнка до читанки попав. Він же ж з радянською владою, той Стус, щось там не поділив. Тому наш поліглот Лєвчєнко, що англійською та італійською володіє, а українською принципово ні пари з вуст, не чув про нього. Та й тепер, коли Стуса «дістали з припалих пилом полиць» КГБ, він йому нудний.
Зате російську літературу пан секретар полюбляє. Хоча теж досить утилітарно. Щонайперше, «Женитьбу» Гоголя. Бо якраз зараз огорнули Лєвчєнка справи матримоніальні, адже він поки що жодного разу не одружений. А наречені, мабуть, з усіх боків обсіли. Та він весь такий зайнятий, з головою занурений у державні справи. Добивається скасування статусу української, як державної. Зайняття майже не підйомне, але які фортеці не здаються регіоналам!
Ще він дуже обожнює Толстого. Проте, не всього. Так, місцями. «Анна Карєніна» - та теж нудна. Зате «Война і мір» - суцільний блиск! Одне цікаво б було знати – який саме текст він прочитав. Чи не той англійський, недавній, звідки всі оті баталії і філософські мерехлюндії повикидали. Чому? Достеменно, нудні. Чи може, ще більше просунутий варіант, у якому сторінок під п’ятдесят лишилось?
www.umservice.net
Хоча ні, баталістику він таки полюбляє. «Казакі», «Сєвастопольскіє расскази». А «Хаджи-Мурат» йому, мабуть, не до шмиги. Бо всякі там осоружні чеченці - мало не позитивні герої.
Радив би нашому полемісту з Донецької міськради почитати Івана Буніна, блискучого прозаїка і примхливого поета. А ще й лауреата Нобеля. Так той залюбки читав і перекладав Шевченка. Ось тільки жалкував, що не знаходив у російській мові подекуди адекватних слів. Зокрема, не відшукав, як перекласти українське «скиглить»: «Чайка скиглить літаючи, мов дитина плаче».
Взагалі, варто було б поцікавитись у пана Лєвчєнка: чи у нього до всього українського повна ідіосинкразія або все ж таки подекуди? І наука наша без російської мови таки нікуди: ні тпру, ні ну. Термінів не вистачає. Вірус українською аж ніяк не здолати.
Якийсь його колега, один з лідерів російської громади в Україні, нещодавно добалакався, що Сікорський і Тимошенко втекли звідси свого часу, нажахані українізацією. Де там та українізація в 1918 і 1920 роках була, коли вони у повному «захваті» від радянської влади подалися чимдуж за кордон. До речі, це той Тимошенко, не Тарапунька, якому пам’ятник поставили перед КПІ. І за підручниками якого я вчив у шістдесятих роках опір матеріалів і всілякі інші премудрощі. Брат якого, між іншим, у часи громадянської війни був міністром України, звісно, не радянської.
Читайте також: «Плач за втраченим Кримом». Слова Лужкова‚ музика ФСБ