"Укранімафільм" зникне, як і решта кіностудій України

Анімаційна школа України відома далеко за межами нашої держави, те, що про неї не знають у нас свідчить про рівень самих громадян і вкотре - про рівень опіки культурою держави. Славетна майстерня Євгена Сивоконя набрала стільки нагород, що цього майстра та його учнів треба на руках носити, натомість, вони доношують свої останні штани, або ж тікають малювати мультики та комп'ютерні ігри до Франції та інших країн, де мультиплікація в пошані.

Видео дня

В Україні узаконене рейдерство, захоплення землі і майна студій на рівні державних посадовців досягло небаченого цинізму. На шляху загарбників землі опинилася кіноіндустрія України. Зупинити свавілля чиновників не може ані уряд, ані Президент, хто сидить у кабінетах і хто смикає за мотузочки - можна лише здогадуватись, але масштаби і влада цих людей симптоматичні - вони показують те, кому належить наша держава.

Кінематографісти України скликали термінову прес-конференцію з приводу знищення матеріально-технічної бази кіновиробництва.

На прес-конференцію зібралися керівники всіх найбільших кіностудій України: «Укранімафільм» Віктор Слєпцов, Крижанівський Андрій Станіславович, директор «Укркінохроніки», заступник генерального директора Центра ім. О.Довженка Донець М.Б., директор студії Укртелефільм Бійма Д.І., президент Всеукраїнської спілки «Гільдія акторів кіна» Лі А.К.

Основний посил прес-конференції: сучасна кінематографія України зникає, ситуація дійшла до того, що без конкретних реформ кіногалузі України не стане.

Директори кіностудій розповіли про те, як знищуються їхні підприємства:

Кіностудія ім.. Довженко фактично припиняє своє існування через відчуження майна, про що вже писав Оглядач, читайте також відкритий лист колективу кіностудії.

Одеською кіностудією вже опікується винятково Фонд держмайна, кошти, виділені державою максимально відмиваються, майже 60% цих коштів було витрачено на реставрацію фасаду, косметичний ремонт, кінематографісти, які працювали на Одеській студії відлучені від процесів, які на ній відбуваються, за допомогою техніки, закупленої за державний кошт там знімають російські серіали.

Члени спілки кінематографістів України, які працювали на Одеській кіностудії судяться з головою правління ЗАТ, яке виникло на її базі Ткаченком О.В. Зараз вони сподіваються хоча б на те, що суд примусить зробити експертизу підписів, які стоять під документами, що утверджують заснування організації.

Директор студії «Укртелефільм» Бійма Д.І. розповів сценарій, за яким можливе знищення його підприємства. Едуард Прутнік виступив з ініціативою об’єднати «Укртелефільм» і збиткове підприємство «Фотон», у разі об’єднання всі борги «Фотона» спишуться на «Укртелефільм» і студію через суд проголосять банкрутом і закриють.

Плачевною є ситуація з студією «Укранімафільм», студією, яку за державний кошт було осучаснено, сьогодні вона є потужною і здатною виробляти продукт рівня відомого мультика «Тачки».

Як і інші кіновиробники України, «Укранімафільм» веде боротьбу на виживання з «Спеціальною контрольною комісією з питань держзакупівель», але «Укранімафільм» цю боротьбу, схоже програла.

«Спеціальна контрольна комісія з питань держзакупівель» за словами Віктора Слєпцова є своєрідною Cosa Nostra, абсолютно таємною організацією, яка знищує український кінематограф. Так, на розгляд цієї комісії «Укранімафільмом» черговий раз було віддано проекти. Цього разу на висновок комісії чекали півроку, протягом цього часу «Укранімафільм» не мала змоги працювати, висновок, надісланий «Комісією» перетворився на вирок «Укранімафільму».

Через борги, які накопичилися за півроку простою, студію закривають. Борги потрібно виплатити до 19 березня, але студія цього зробити не може.

Директор «Укранімафільм» стверджує, що протягом шести місяців, чекаючи на рішення комісії і розуміючи чим може закінчитись затягування, він звертався з проханням вплинути на «Комісію» до Яворівського В.О., голови Комітету з питань духовності при Президенті України і до Ю.Ю. Богуцького, міністра культури України. Ані член нинішнього уряду, ані голова Комітету при Президенті України ніяк не змогли вплинути на «Комісію».

«Комісія з питань державних закупівель» повинна бути маленькою конторою, але насправді на неї не мають впливу найвищі посадовці нашої держави.

З огляду на вищесказане, директор «Укранімафільм» звертається до єдиної людини, яка на сьогодні ще має владу, щоб змінити ситуацію і зберегти єдину анімаційну студію такого високого рівня, цією людиною Віктор Слєпцов вважає Прем’єр-міністра України, Віктора Януковича.

Також було розказано історію знищення Ялтинської кіностудії: за словами Небієрідзе Б.К., секретаря Кримського відділення НСКУ, в результаті оборудки колишнього мєра Ялти, директора-самовисуванця кіностудії та одного з російських банків було розпущено колектив Ялтинської кіностудії і продано її землю і майно за безцінь тому ж директору вже колишньої ялтинської кіностудії.

Єдина радість сучасного кінематографу – це ситуація з вторинним процесом, яким є дубляж іноземних фільмів українською. Не зважаючи на численні перешкоди, люди, які працюють над цим процесом в Україні з кожним днем отримують все більше замовлень.

Як сталося, що ситуація з українським кінематографом є настільки плачевною? Причин багато. По-перше проблема в тому, що кінематографісти не мають ніякого впливу на процес, вони не є навіть власниками майна, з яким працюють. За словами Л. Брюховецької, секретаря НСКУ, за умов олігархічної влади неможливим є підняття культурної сфери, бо розвиток національної культури позитивно впливає на споживача, вносить впевненість і стабільність у соціум, забезпечує нації зразки для наслідування, нові вливання цінностей, моралі і стандарти самостійного мислення.

Олігархічна влада не зацікавлена у подібних явищах, їй вигідні страх і неспокій виборця, який не здатен на тверезу оцінку дійсності. Також за умов влади, яка дивиться на схід неможливе ствердження національного продукту, який буде носієм національної ментальності. Щодо фінансового боку справи, вважають, що він не є першою причиною, адже кіно є достатньо сильною галуззю, яка здатна працювати на націю і, за умов початкових дотацій згодом приносити прибутки. Культура потребує лобіювання, відомо, що в Росії цим лобіюванням займаються депутати та інші можновладці, в Україні не існує можновладців, зацікавлених у лобіюванні інтересів національного кінематографу. Але це – вже інше питання.