Нада, Толя, нада! Януковичу потрібні проффесіонали, як Кінах

Анатолію Кириловичу, як нікому іншому, пасує лігачовське: «чертовски хочется работать». Головне для цієї людини – бути «при деле». Не важливо, при якому, важливий самий процес. Аби щось очолювати. І що головне: він влаштовує всіх.

Видео дня

Азарову, насамперед, треба, щоб знання міністра економіки в царині самої економіки не були ні в якому випадку вищими за його, Азарова, знання. Вони і у самого Миколи Яновича не занадто високі. Бо жодного дня наш відомий геофізик, доктор геолого-мінералогічних наук тій самій економіці не вчився.

Здається, головною ознакою міністрів економіки в уряді Януковича і має бути саме відсутність економічної освіти. Щойно був ним Володимир Макуха. За освітою математик. Тепер ось Кінах. Освіта теж чимдуж далека від економіки. Інженер-кораблебудівельник. Ще в 1990 році начальник виробничо-диспетчерської служби заводу «Океан» в Миколаєві.

http://phl.com.ua

Панам Януковичу і Азарову саме такі й потрібні. Ні тудикіни, ні сюдикіни. Сумирні і богобоязливі. Практично, безсловесний Макуха. Кінаху теж особливо виступати не даватимуть. Це вам не уряд Тимошенко, де Анатолій Кирилович, здається, тільки тим і займався, що вставляв, за висловлюванням Віктора Федоровича, «шпильки в колеса».

Яка тільки слава не йде про вождя промисловців і підприємців. Тут тобі і відомий анекдот про японців, що спеціально до України приїхали. Думали Кінаха закупити, їм здалося, що то український робот, який вміє розмовляти. А як з’ясувалося, що то звичайнісінький гуманоїд, зовсім недавно навчений адаптованій українській мові, одразу до нього всякий інтерес втратили.

Хтось каже, що він зійшов до нас зі сторінок Салтикова-Щедріна. Пам’ятаєте його глухівського градоначальника з органчиком в голові. Розмовляє, як заведений. Недарма ж побутує висловлювання щодо нього: «говорящая голова».

Прем’єрство Кінаха запам’яталося абсолютно невластивим для України явищем – дефляцією. А воно - як реверс для інфляційної монетаристики. За його урядування ми вперше досягли рекордного скорочення експорту до Росії, часом до 30%. І це після 48% зростання експорту до нашої північної сусідки під час прем’єрства Ющенка у 2000 році.

http://phl.com.ua

За час його правління країна почала знову сковзати в стагнаційний режим. Приріст доходів зведеного бюджету в 2001 році з’їхав до 9,9% проти 49,4% у 2000 році за тих же таки Ющенка з Тимошенко. І так по всьому фронту показників.

Саме така людина і потрібна нинішньому донецькому керівництву. Колись дуже показово висловився покійний Кушнарьов. До головних чеснот Ющенка він відніс його здатність генерувати ідеї. Контрагенту Віктора Андрійовича – Януковичу – пан Євген віддавав свої симпатії за організаторське вміння.

Що ж то за організаторські таланти? А вони чисто радянські, совкові. Цей стиль у вмінні «розвести» людей у команді, у силі волі в ламанні людей і обставин через коліно. Головний їхній метод – розділяй і володарюй. Тому й побутують сентенції нинішніх керівників: «позриваємо голови, розтрощимо кості», тут і славнозвісна «баранка від бублика».

Мене дуже дивують звинувачення стосовно зради Анатолія Кириловича. Люди добрі, та не зраджував він нікого! Зрадив він своїм у 2004 році. Коли побачив, що нікому він не потрібен в донецькому таборі. Вони все ж таки полюбляють людей зі стрижнем. Пеклушенка, Сухого, Богуслаєва. Такого кшталту людей. Мовчазність, коли треба, і незворушність Кінаха їх не принаджувала. Кінах десь підсвідомо вгадав настрій народу, відчув перемогу Ющенка. Та й зубодробильного стилю синьо-білих він відверто побоювався. Ото ж і подався до помаранчевих. Теж почав закликати до розташування своїх вчорашніх партнерів до буцегарні.

http://phl.com.ua

Закінчилося це суцільним цирком. Його винесло на друге місце в списку «Нашої України». Дивовижна послідовність. Другий номер у 2002 році – Стоян, а в 2006 – Кінах. Обоє рябоє. Знову наступили на ті ж самі граблі. Та навіть півпроцента ота кінахівська гопкомпанія не дала блоку на минулорічних виборах. Всі оті Гнатенки і Гуреєви. Візьміть хоч демократа Гнатенка, що пройшов Прагу і Афганістан. І залишився на тих же позиціях.

Отож, панове нашоукраїнці, бачили очі, що купували, тепер маєте те, що маєте. Що, не було зрозуміло, що Кінах є абсолютно чужинним тілом? Здав він свої переконання ще давно, в середині дев’яностих. Він завжди полюбляв таку собі позицію «между здесь». Дуже зручно вскакувати на підніжку потягу, що почав набирати ходу. І він цим своїм вмінням користується вже не у перший раз.

Жалкувати за сміттям, що вимелось із хати, жодним чином не варто. Прикро за тих людей, котрих він із своєю камарильєю відверто надурив. Ось цим і загрозливі оті закриті списки. Єдине, що втішає, що то вже остання гастроль нашого вельми сановного перекінчика. Вже і тих, і других він більше не причарує. Як і його мертва політична структура. Звичайнісінька мильна бульбашка.

Народився Анатолій Кирилович в українському селі Братушани Єдинецького району Молдови. Десь неподалік від іншого відомого українця, ректора Львівської академії пана Івана Вакарчука. Але які ж вони далекі за внутрішньою моральною конституцією! Новий міністр економіки відновив своє знання української досить недавно. Чого не зробиш заради кар’єри. Бачте, хисту має більше, ніж Микола Янович. Той ніяк не спроможеться подолати те осоружне «малороссийское наречие».

Та все ж таки у Кінаха час від часу прориваються русизми. Особливо він полюбляє казати тверде і незворушне «Нада!» Ще й кулачок багатозначно при цьому стискує. Рішуча людина.

Приходить же на згадку зовсім інше. «Операция Ы», Дем’яненко, Пуговкін і фантастичний Смірнов. Як його, бідного, заповив Шурік у якийсь цупкий папір і шмагає спересердя, примовляючи: «Нада, Фєдя, нада!» І мені мариться, що врешті-решт отаке ж буде і з Анатолієм Кириловичем. Буде його шмагати український народ з насолодою і втіхою. «Нада, Толя, нада!»