Спекуляції на тему Євро-2012: Побажаємо Блохіну… поразки!

Це навіть дужче від «Євробачення» буде. Це ж треба! Цілий Чемпіонат Європи з футболу ми до України примудрилися затягнути. Нам такий гранд, як Італія, програв – не при справі залишився. Наші галушки виявилися привабливішими, ніж їхні спагетті. Ймовірно, ми дуже хотіли, ми хотіли значно більше, ніж вони. І ми виграли! Радіємо, звичайно. Президентові Федерації футболу України Григорію Суркісу навіть руку потиснути хочеться. Перший раз в житті.

фото ОБОЗХотітися таки хочеться, але я не став би з цим поспішати, бо ж подія ця має дві сторони. Я б її з великим виграшем в лотерею порівняв. Коли на твою голову неждано - негадано звалюється мільйон або декілька мільйонів – це і радість і в той же час виклик. Дуже часто людоньки, ошаленівши від божевільних сум, не витримували такого випробування і поводилися, як останні сволоцюги. Так от чи зможемо ми гідно пройти це випробування? – таке питання напевно відвідує мізки не одного громадянина наший країни.

Про що, власне, мова? Звичайно, не про суто спортивну сторону справи. Тут навіть навпаки, як мені здається, ми занадто комплексуємо. Ми ж не лушпайки якісь. Ми солідна футбольна країна. Наше київське «Динамо» спокійне взувало світових і європейських грандів. Власне, і саме було грандом. Не зараз, звичайно. Але були часи. Я їх пам'ятаю. Досі в мені живе чудове, я б сказав урочисте відчуття: команда Валерія Лобановського починає гру і з перших хвилин стає ясно, що цю відшліфовану машину неможливо зупинити, вона зімне кого завгодно. Мало того, ймовірно, далеко не всі зі мною погодяться, але я упевнений, що майже цілком складена з футболістів київського «Динамо» збірна СРСР повинна була в 1986 році стати чемпіоном світу. Я того дня якраз до Чорнобиля їхав і по радіо почув, що наші після феєричних виграшів якимось нещасним бельгійцям програли.

Потім подивився запис того матчу і переконаний: один гол в наші ворота був вельми сумнівний, а другий – стопудовий несправедливий. З того часу наш футбол підупав, але у нас і нині з потенціалом все гаразд. Адже Андрій Шевченко не дарма саме у нас в країні народився і виховався. Коротше, у спортивних справах питань виникати не повинно. Наша збірна під керівництвом видатного у минулому нападаючого Олега Блохіна непогано показала себе на останньому Чемпіонаті світу і всі уболівальники сподіваються, що вона розвиватиме цей успіх. Напевно, не одну голову вже зухвалі мрії відвідують, мовляв, рідні стіни нам допоможуть і збірна України носитиме почесне звання чемпіона Європи.

фото ОБОЗПроблема в тому, що футбол у нас це не просто спорт, а щось більше, виразний показник суспільної атмосфери, суспільних відносин. І Чемпіонат Європи повинен продемонструвати – чи стали вони у нас іншими. Чи змінилися вони з початку дев'яностих років, коли навколо київського «Динамо» розв'язалася боротьба, що мало чим відрізнялася від нинішніх рейдерських боїв за промислові підприємства? З висоти сьогоднішнього дня важко встановити, хто там був мерзенніший, підліший і підступніший. Але було незручно, соромно, бридко. Проте, трапилося, що трапилося.

Командою оволоділа певна група діячів і події усередині «Динамо» і навколо нього стали набувати рис… ні, навіть не анекдотичних Це було б смішно, якби не було б так сумно. То вибухнув скандал з надмірною гостинністю наших футбольних діячів: іноземні судді заявили, що їм намагалися нав'язати щедрі дари – дорогі шуби. А то узяли і всіх футболістів команди одним махом прийняли до партії. І ця партія була вже не Комуністична. Але звички ж залишилися колишніми! Тим часом, контрольований власниками команди футбольний коментатор ледь не в кожному репортажі повторював, що Григорій Суркіс чесно заробляє гроші – вже сама нав'язливість цієї інформації примушувала сумніватися в її правдивості.

Навколофутбольні справи, як мало які інші, стають предметом суспільних спекуляцій і підкреслюють виразки нашого суспільства. Загадаймо хоча б не таку давню історію з депутатством тренера збірної України Олега Блохіна. Коли постало питання, що народний депутат Блохін має скласти повноваження у зв`язку з призначенням на посаду тренера збірної України з футболу, то Апеляційний суд дозволив йому поєднувати роботу в парламенті із тренування збірної України з футболу на громадських засадах. Але вийшло так, що за фактично зроблену роботу тренера Блохін зарплату не отримував, а отримував гроші за те, чим майже не займався.

Чудовий у минулому футболіст, будучи у списку партії, яку в народі називали футбольною, у парламенті поводився як типовий весільний генерал – на засідання майже не ходив, з ініціативами законодавчими не майже не виступав, в обговоренні законопроектів теж не виступав. За останню каденцію мав причетність лише до трьох законопроектів, один з яких про присвоєння стадіону «Динамо» в Києві імені Валерія Лобановського. Ще один про зміни в одній статті до вже існуючого закону і закон «Про Товариство сприяння обороні України».

Голова регламентного комітету парламенту Валентин Матвєєв сказав журналістам, що за всю шосту сесію, тобто за п`ять місяців Блохін не реєструвався на засіданнях 69 разів і взяв участь лише в одному. Але чималими депутатськими благами футболіст-депутат користувався справно. Зокрема, корінний киянин Блохін отримав 277 тисяч 300 гривень на купівлю службової квартири. Іншими словами, відкрито демонстрував, що, зважаючи на його велике футбольне минуле і приналежність до футбольного клану, йому можна більше від інших громадян. Григорій Суркіс його в цьому підтримував. Та виборці це все, певне, не сподобалося і та партія до парламенту нинішнього скликання не пройшла.

фото ОБОЗ

Але зараз футбольна тема знов починає звучати особливо голосно. У зв'язку з проведенням майбутнього Чемпіонату Європи в нашу країну вкладатимуть чималі гроші. А хто не знає наших умільців привласнити чужі кошти? Дуже не хотілося б, аби західні інвестори раптово виявили, що половина їхніх сум лягла невідомо в чию кишеню, як це сталося недавно з частиною грошей, за які Президент Віктор Ющенко мріяв побудувати Мистецький Арсенал.

Так само не хотілося б, щоб любов наших співвітчизників до футболу знов стала предметом політичних спекуляцій. Я всім серцем бажаю наший збірній під керівництвом Блохіна стати переможницею. Я - за те, щоб і тренер, і футболісти отримали гідну винагороду. Але я всім серцем не бажаю, щоб Блохін знов став народним депутатом. Бо він такий політик, як я футбольний нападаючий. Якщо все-таки виборець надихнеться нинішніми футбольними успіхами і лише з цієї причини віддаватиме свої голоси їх авторам, то я вважатиму, що ми як жили – так і живемо. І можлива перемога в майбутньому Чемпіонаті Європи буде мені не в радість.